Проблеми співвідношення публічних закликів та підбурювання до злочину

Abstract

У статті аналізуються існуючі підходи до співвідношення публічних закликів та підбурювання до злочину. Установлено, що в доктрині кримінального права традиційно це питання вирішують шляхом застосування критерію визначеності адресату та визначеності діянь, до яких схиляється адресат. Ставиться під сумнів універсальність та самостійність цих критеріїв. Пропонується вважати головним критерієм розмежування публічних закликів та підбурювання до злочину – критерій наявності або відсутності ознак співучасті. Зроблено висновок, що публічні заклики, як самостійний злочин, за жодних умов не можуть уважатися видом підбурювання до злочину (в тому числі публічного підбурювання).

В статье анализируются существующие подходы к соотношению публичных призывов и подстрекательства к преступлению. Установлено, что в доктрине уголовного права традиционно этот вопрос решают путем применения критерия определенности адресата и определенности действий, к которым склоняется адресат. Ставится под сомнение универсальность и самостоятельность этих критериев. Предлагается считать главным критерием разграничения публичных призывов и подстрекательства к преступлению – критерий наличия или отсутствия признаков соучастия. Сделан вывод, что публичные призывы, как самостоятельное преступление, ни при каких условиях не могут считаться видом подстрекательства к преступлению (в том числе публичного подстрекательства).