Please use this identifier to cite or link to this item: https://dspace.nlu.edu.ua//jspui/handle/123456789/15562
Full metadata record
DC FieldValueLanguage
dc.contributor.authorРубащенко, Микола Анатолійович-
dc.date.accessioned2018-11-26T18:34:12Z-
dc.date.available2018-11-26T18:34:12Z-
dc.date.issued2018-
dc.identifier.citationРубащенко М. А. Проблеми співвідношення публічних закликів та підбурювання до злочину / М. А. Рубащенко // Світ науки і освіти : науково-практичний журнал. – 2018. – № 1. – С. 19–25.ru_RU
dc.identifier.urihttps://dspace.nlu.edu.ua/handle/123456789/15562-
dc.descriptionThe article analyzes the existing approaches of the ratio of public appeals and incitement to crime. It is established that in the doctrine of criminal law this issue is solved traditionally by applying the criterion of the specificity of the addressee and the specificity of the acts in the content of the information. The universality and independence of these criteria are questioned. It is proposed to consider the main criterion for distinguishing public appeals and incitement to crime - a criterion for the presence or absence of complicity. It is concluded that public appeals, as an independent crime, cannot be considered a kind of incitement to a crime (including public incitement).ru_RU
dc.description.abstractУ статті аналізуються існуючі підходи до співвідношення публічних закликів та підбурювання до злочину. Установлено, що в доктрині кримінального права традиційно це питання вирішують шляхом застосування критерію визначеності адресату та визначеності діянь, до яких схиляється адресат. Ставиться під сумнів універсальність та самостійність цих критеріїв. Пропонується вважати головним критерієм розмежування публічних закликів та підбурювання до злочину – критерій наявності або відсутності ознак співучасті. Зроблено висновок, що публічні заклики, як самостійний злочин, за жодних умов не можуть уважатися видом підбурювання до злочину (в тому числі публічного підбурювання).ru_RU
dc.description.abstractВ статье анализируются существующие подходы к соотношению публичных призывов и подстрекательства к преступлению. Установлено, что в доктрине уголовного права традиционно этот вопрос решают путем применения критерия определенности адресата и определенности действий, к которым склоняется адресат. Ставится под сомнение универсальность и самостоятельность этих критериев. Предлагается считать главным критерием разграничения публичных призывов и подстрекательства к преступлению – критерий наличия или отсутствия признаков соучастия. Сделан вывод, что публичные призывы, как самостоятельное преступление, ни при каких условиях не могут считаться видом подстрекательства к преступлению (в том числе публичного подстрекательства).-
dc.language.isootherru_RU
dc.subjectпублічні закликиru_RU
dc.subjectрозповсюдження матеріалів із закликамиru_RU
dc.subjectпідбурювання до злочинуru_RU
dc.subjectпублічне підбурюванняru_RU
dc.subjectзлочини проти основ національної безпеки Україниru_RU
dc.subjectтерористичні злочиниru_RU
dc.subjectпубличные призывыru_RU
dc.subjectраспространение материалов с призывамиru_RU
dc.subjectподстрекательство к преступлениюru_RU
dc.subjectпубличное подстрекательствоru_RU
dc.subjectпреступления против основ национальной безопасности Украиныru_RU
dc.subjectтеррористические преступленияru_RU
dc.subjectpublic appealsru_RU
dc.subjectspreading of materials with appealsru_RU
dc.subjectincitement to crimeru_RU
dc.subjectpublic incitementru_RU
dc.subjectcrimes against the basis of national securityru_RU
dc.subjectterrorismru_RU
dc.titleПроблеми співвідношення публічних закликів та підбурювання до злочинуru_RU
dc.typeArticleru_RU
Appears in Collections:Наукові статті кафедри кримінального права № 1

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Rubashenko_19-25.pdf1.27 MBAdobe PDFThumbnail
View/Open


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.