Electronic Archive-Repository of the Yaroslav Mudryi National Law University (eNULAUIR)

The electronic archive has been maintained since 2012 and contains publications of scientific works by the faculty and staff of the Yaroslav Mudryi NLU. These include articles from scientific journals, educational and methodological materials, and scientific publications by students.

On March 11, 2014, the repository received its own International Standard Serial Number ISSN 2311-9012. This grants the repository the status of a full-fledged electronic publication, where research results can be published as primary sources on par with printed periodicals.

Communities in DSpace

Select a community to browse its collections.

Now showing 1 - 11 of 11

Recent Submissions

Процеси управління, забезпечення та підготовки персоналу у структурі Збройних Сил України
(Право, 2026) Потіхенський, А.І.; Куртов, А.І.; Казіміров, О.О.
У навчально-методичному посібнику викладено теоретичні положення управління військовими підрозділами із метою забезпечення виконання завдань повсякденної діяльності з метою підтримання підрозділів у постійній готовності. Призначений для використання громадянами України, які навчаються за програмою підготовки офіцерів запасу, а також курсантами Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого при вивченні навчальних дисциплін (модулів) «Управління повсякденною діяльністю підрозділів», «Військова адміністрація», «Правове забезпечення управління персоналом в Збройних Силах України», «Правова робота у Збройних Силах України», «Основи військового управління (у тому числі штабні процедури НАТО)».
Системне регулювання відповідальності в сфері податкових відносин
(НЮУ ім. Ярослава Мудрого, 2026) Спаскін, О.А.
Представлена робота присвячена комплексному аналізу податкової відповідальності крізь призму її правової природи та підстав настання. Робота вибудовується за послідовною логікою: від з’ясування змісту податкової відповідальності та її юридичних наслідків – до визначення юридичних конструкцій, які зумовлюють притягнення до відповідальності, а також відмежування податкової відповідальності від кримінальної й адміністративної у сфері оподаткування. Методологічною основою дисертації є підхід, відповідно до якого податкова відповідальність має публічно-правовий характер, реалізується через фінансові санкції, пов’язана з охороною податкового обов’язку та потребує чіткого нормативного й фактичного обґрунтування у кожному випадку застосування. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості їх використання у науково-дослідній діяльності, правотворчій та правозастосовній практиці з метою вдосконалення регулювання відповідальності в сфері податкових відносин, а також у навчальному процесі при викладанні дисциплін податково-правового спрямування та підготовці навчально-методичних матеріалів. Розкриття понятійного й функціонального змісту податкової відповідальності здійснюється у контексті її належності до системи юридичної відповідальності у сфері публічних фінансів. Податкова відповідальність характеризується не лише як реакція держави на неправомірну поведінку, а як елемент механізму правового впорядкування податкових відносин, у межах якого наслідки порушення податково-правових приписів можуть мати як каральний, так і відновлювальний та забезпечувальний характер. Наголошується, що реалізація податкової відповідальності відбувається переважно у формі майнових наслідків і безпосередньо пов’язується з порушенням установленого податково-правового режиму. Значна увага приділяється аналізу співвідношення категорій «податкове зобов’язання» та «грошове зобов’язання», що дозволяє конкретизувати юридичну природу податкової відповідальності. Обґрунтовується, що грошове зобов’язання платника податків включає не лише суму податку чи збору, а й штрафні (фінансові) санкції та пеню, відображаючи наслідки як правомірної, так і неправомірної поведінки. Висвітлюються загальні умови притягнення до фінансової відповідальності, зокрема значення вини у випадках, коли її встановлення прямо передбачене податковим законодавством, а також роль податкового повідомлення-рішення як юридичного факту, що формує та конкретизує правовідносини податкової відповідальності. Проблематика галузевого розмежування податкової, кримінальної та адміністративної відповідальності у сфері оподаткування розкривається крізь аналіз правової природи відповідних правопорушень і особливостей механізмів їх правового регулювання. Наголошується, що спільність об’єкта правового впливу – фінансових інтересів держави у сфері оподаткування – не зумовлює єдності правового режиму відповідальності та не усуває необхідності чіткого розмежування галузевих форм державного примусу. Кримінальна й адміністративна відповідальність функціонують у межах самостійних правових систем, мають власні підстави, цілі та процедури реалізації й спрямовані на охорону різних за своєю природою суспільних відносин. У зв’язку з цим підкреслюється, що кваліфікація діяння за нормами кримінального або адміністративного законодавства виключає можливість його одночасного розгляду як податкового правопорушення у значенні Податкового кодексу України, оскільки така подвійна кваліфікація призводила б до порушення принципів правової визначеності та неприпустимого змішування галузевих режимів відповідальності. Окремо акцентується необхідність чіткого та послідовного розмежування понять «порушення податкового законодавства» і «податкове правопорушення», які в науковій літературі, а також у правозастосовній практиці нерідко ототожнюються або використовуються як взаємозамінні. Зазначається, що така термінологічна невизначеність призводить до ускладнення правової кваліфікації протиправної поведінки у сфері оподаткування, створює передумови для змішування різних галузевих режимів відповідальності та негативно впливає на єдність правозастосування. У зв’язку з цим підкреслюється важливість чіткого понятійного розмежування як необхідної умови правової визначеності та передбачуваності застосування заходів державного примусу. Обґрунтовується, що поняття «порушення податкового законодавства» має ширший, узагальнюючий характер і охоплює різноманітні форми протиправної поведінки у сфері оподаткування, незалежно від того, якими нормами права вони регулюються та якими правовими наслідками супроводжуються. Такі порушення можуть тягнути застосування кримінальної, адміністративної або податкової відповідальності залежно від характеру діяння, ступеня його суспільної небезпеки та правової кваліфікації відповідно до норм конкретної галузі права. У цьому значенні порушення податкового законодавства виступає родовою категорією, що відображає загальний масив протиправних діянь у сфері оподаткування без прив’язки до конкретного механізму юридичної відповідальності. Натомість податкове правопорушення розглядається як самостійна, спеціальна податково-правова категорія, що функціонує виключно в межах податкового законодавства та безпосередньо пов’язується із застосуванням податкової відповідальності. Підкреслюється, що податкове правопорушення має чітко визначені ознаки, спеціальний суб’єктний склад і власний правовий режим, відмінний від кримінального чи адміністративного. Саме тому не кожне порушення податкового законодавства може бути кваліфіковане як податкове правопорушення у значенні Податкового кодексу України, навіть якщо воно пов’язане зі сферою оподаткування. Застосування такого підходу має принципове значення для правозастосовної практики, оскільки забезпечує коректність юридичної кваліфікації протиправних діянь, унеможливлює дублювання санкцій та запобігає підміні галузевих інститутів відповідальності. Чітке розмежування зазначених понять дозволяє уникнути ситуацій, за яких одні й ті самі фактичні обставини неправомірно оцінюються крізь призму різних галузей права, а також сприяє формуванню єдиної, послідовної та логічно узгодженої правозастосовної практики у сфері оподаткування. Податкове правопорушення визначається як ключова юридична підстава податкової відповідальності з урахуванням системного характеру податкового обов’язку та багатокомпонентної структури податкових правовідносин. Підкреслюється, що належне виконання податкового обов’язку не зводиться виключно до факту сплати податку або збору, а охоплює комплекс взаємопов’язаних дій платника податків, зокрема ведення податкового обліку, правильне обчислення податкового зобов’язання, своєчасну його сплату та достовірне відображення відповідних показників у податковій звітності. Порушення будь-якого з названих елементів розглядається як юридично значуще відхилення від установленого податково-правового режиму, що зумовлює трансформацію регулятивних податкових правовідносин у конфліктні та створює передумови для застосування заходів податкової відповідальності. У цьому контексті податкове правопорушення постає не як формальний факт невиконання обов’язку, а як складна правова конструкція, що відображає порушення цілісної системи податкових вимог і підлягає оцінці з урахуванням усіх елементів податкового обов’язку. Зіставлення законодавчої дефініції податкового правопорушення з доктринальними підходами дозволяє виявити обмеженість суто формально- нормативного визначення, яке, будучи необхідним елементом правового регулювання, не здатне в повному обсязі відобразити реальний зміст і характер протиправної поведінки у сфері оподаткування. Наголошується, що законодавче визначення податкового правопорушення має узагальнений характер, оскільки орієнтоване на типові моделі порушень, тоді як правозастосування завжди пов’язане з оцінкою конкретних життєвих обставин. У зв’язку з цим підкреслюється необхідність урахування фактичних обставин кожної окремої справи, без аналізу яких неможливо встановити ні реальний зміст діяння, ні ступінь його суспільної небезпеки, ні наявність підстав для притягнення до податкової відповідальності. Особлива увага приділяється доказовому аспекту кваліфікації податкового правопорушення, який набуває визначального значення в умовах фінансово- правового регулювання. Підкреслюється, що встановлення факту податкового правопорушення не може ґрунтуватися виключно на формальних висновках контролюючих органів, а потребує всебічного дослідження доказів, що відображають реальний стан виконання податкового обов’язку. До таких доказів, насамперед, належать первинні документи, дані бухгалтерського та податкового обліку, фінансова і статистична звітність, які дозволяють простежити логіку формування податкових показників, виявити можливі відхилення від установлених правил та оцінити причинно-наслідковий зв’язок між діями або бездіяльністю платника податків і виявленими порушеннями. У цьому контексті доказовий аспект виступає не допоміжним, а центральним елементом кваліфікації податкового правопорушення, що забезпечує обґрунтованість і правомірність застосування заходів податкової відповідальності. Подальший аналіз спрямований на розкриття складу податкового правопорушення як складної юридичної конструкції, наявність якої є обов’язковою передумовою притягнення особи до податкової відповідальності. Наголошується, що сама по собі фіксація факту порушення податкового законодавства не є достатньою для застосування заходів відповідальності, оскільки вирішальне значення має встановлення всіх елементів складу податкового правопорушення у їх нормативному та фактичному поєднанні. Розмежування нормативних і фактичних підстав відповідальності дозволяє відобразити діалектичний зв’язок між законодавчо закріпленою моделлю правопорушення та конкретними обставинами, що характеризують поведінку зобов’язаної особи. Показано, що нормативні підстави визначають загальні межі правової оцінки, тоді як фактичні підстави наповнюють ці межі реальним змістом, зумовленим особливостями конкретної податкової ситуації. У цьому контексті встановлення складу податкового правопорушення пов’язується з необхідністю всебічного аналізу поведінки платника податків, дослідження первинних документів, даних бухгалтерського та податкового обліку, а також з’ясування причин і умов, за яких відбулося порушення податкового обов’язку. Такий підхід унеможливлює формальне застосування фінансових санкцій і забезпечує відповідність податкової відповідальності засадам правової визначеності та справедливості. Окремо в роботі розглядається принцип індивідуалізації податкової відповідальності, який розглядається як необхідна умова її правомірного та обґрунтованого застосування. Підкреслюється, що податкова відповідальність не може наставати автоматично за будь-яке відхилення від установлених приписів, а потребує з’ясування ролі конкретного суб’єкта у виникненні негативних наслідків. Індивідуалізація відповідальності передбачає врахування характеру порушення, способу його вчинення, форми вини, причинного зв’язку між діями або бездіяльністю платника та наслідками порушення, а також того, чи вживала особа всіх залежних від неї заходів для належного виконання податкового обов’язку. Окремо акцентується, що суб’єктний склад податкового правопорушення у податковому праві має розширений характер і не обмежується виключно платниками податків. У випадках, прямо передбачених податковим законодавством, до відповідальності можуть притягуватися також інші зобов’язані особи, зокрема податкові агенти та інші учасники податкових правовідносин, поведінка яких має юридично значущий вплив на виконання податкового обов’язку. Такий підхід забезпечує адекватне відображення реальної структури податкових відносин і сприяє запобіганню перекладанню відповідальності виключно на платника податків у ситуаціях, коли порушення зумовлене комплексом дій кількох осіб. Систематизація видів податкових правопорушень розкриває податкову відповідальність як цілісний, багаторівневий та внутрішньо узгоджений правовий інститут, що охоплює різні форми неправомірної поведінки у сфері оподаткування. Показано, що податкові правопорушення не обмежуються порушеннями, пов’язаними виключно з несплатою податків і зборів, а включають також відхилення від установлених вимог щодо податкового обліку, податкової звітності, зберігання та надання первинних документів, а також виконання процедурних і інформаційних обов’язків платників податків. Такий підхід дозволяє висвітлити інформаційно-процедурний вимір податкової відповідальності, спрямований на забезпечення прозорості, достовірності та контрольованості виконання податкового обов’язку. Класифікація податкових правопорушень демонструє системний характер податкової відповідальності та її значення для належного функціонування податкового механізму в цілому, оскільки саме через диференціацію видів правопорушень забезпечується адекватний вибір заходів відповідальності залежно від характеру, способу та наслідків неправомірної поведінки. У підсумку види податкових правопорушень постають не як формальний перелік санкційних підстав, а як відображення комплексної моделі охорони податкового обов’язку в межах податково- правового регулювання.
Правовий захист праці спортсменів
(НЮУ ім. Ярослава Мудрого, 2026) Пушкарьов, Є.К.
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню правового захисту праці спортсменів в Україні, що базується на поглибленому вивченні національного законодавства, національної судової практики, міжнародних стандартів, зокрема конвенцій Ради Європи, рішень Спортивного арбітражного суду, а також зарубіжного досвіду правового регулювання трудових відносин у сфері професійного спорту (Італія, Франція, ФРН, Чехія та ін.). Автор підтверджує, що спорт як інституційна форма діяльності має визначатись через комплекс суспільних відносин, спрямованих на досягнення високих спортивних результатів. Такі відносини функціонують у правовому полі, де міжнародні нормативно-правові акти взаємодіють з національними нормативно-правовими актами, внутрішніми нормативно-правовими актами спортивних організацій, а також разом з етичними нормами, що сформувались у процесі історичного становлення спорту. Одними з обов’язкових ознак професійного спорту є періодичність спортивних змагань (сезонність проведення підготовки до спортивних змагань та безпосередньо спортивних змагань) та глибока спеціалізація кожного учасника професійного спорту, що відмежовує професійний спорт від аматорського спорту. Професійним спортсменом у цій системі є суб’єкт, який укладає трудовий договір із спортивною організацією, трансформуючи власний фізичний потенціал в основу власної професійної діяльності. Його статус характеризується регулярною участю у спортивних змаганнях, інтеграцією в структуру спортивних організацій щодо дотримання їхніх внутрішніх нормативно-правових актів та отриманням винагороди за власну діяльність. Автор зазначає, що наразі професійні спортсмени часто стикаються з проблемами, які стосуються дискримінації у виплатах заробітної плати та преміальних винагород, переведення спортсменів у межах одного спортивного клубу, компенсації спортивній організації при розірванні трудового договору за ініціативою спортсмена, складними особливостями нормативного регулювання трудових відносин у професійному спорті. Відповідно до здійсненого комплексного аналізу автором зроблено висновок, що професійна спортивна діяльність за своєю онтологічною сутністю визначається двома ключовими системоутворюючими ознаками. По-перше, це конкурентна природа спортивної діяльності, оскільки безпосередньо сама інституційна основа професійного спорту полягає в його змагальній сутності. Робота атлета полягає у поєднанні циклу підготовки та безпосередньої участі у змаганнях. Конкурентний елемент становить видову відмінність трудової функції спортсменів від інших форм трудової діяльності. По-друге, це комерціалізована природа зайнятості атлета, адже професійний спорт функціонує як основний вид оплачуваної діяльності, де винагорода за тренувальні процеси та змагальні виступи формує первинне джерело доходу атлета. І взагалі сам по собі професійний спорт, відповідно до дефініції, визначеній у ч. 1 ст. 38 ЗУ № 3808-XII, є комерційним напрямом діяльності. Підкреслено, що у порівнянні з іншими категоріями найманих працівників, професійні спортсмени здійснюють свою діяльність в умовах підвищених регламентаційних вимог. Особливість трудової функції атлетів виявляється через специфічну структуру їхньої професійної діяльності. Домінуюча частка робочого періоду спортсмена зосереджується на підготовчих заходах до змагальної діяльності, включаючи інтенсивні тренувальні підготовки, відновлювальні процедури та психологічну підготовку. Безпосередня участь у спортивних змаганнях займає значно меншу частину трудового часу атлета. Дослідження НПА щодо професійного спорту демонструють існування цілісної системи вимог до змісту трудової функції атлетів, які характеризуються універсальністю щодо різноманітних спортивних дисциплін. Зазначені вимоги формують багатоаспектну структуру професійних обов’язків, що охоплюють широкий діапазон функціональних обов’язків, що входять до трудової функції спортсменів. Зазначено, що наявна в Україні модель регулювання оплати праці в професійному спорті потребує кардинального реформування. Пріоритетними завданнями є створення уніфікованих методологій оцінки персонального внеску атлетів та тренерів, законодавче закріплення договірних процедур визначення критеріїв преміювання та запровадження прозорих алгоритмів матеріального стимулювання для спортсменів. Нормативне забезпечення принципу безпосереднього зв’язку між винагородою та індивідуальними спортивними здобутками, професійною відповідальністю сформує більш врівноважену систему, що враховуватиме законні інтереси всіх учасників спортивно-правових відносин. Аналіз вітчизняної нормативної бази щодо режиму роботи професійних спортсменів засвідчує, що регулювання таких трудових відносин характеризується домінуванням положень про запровадження ненормованого режиму роботи. Специфіка такого підходу полягає в тому, що визначення часових параметрів трудової діяльності, що включає початок і завершення робочого дня, періодичність тренувальних занять, організацію навчально-тренувальних зборів, встановлення днів відпочинку, покладається на розсуд керівного складу спортивних організацій, зокрема головних тренерів клубів, із обов’язковим дотриманням законодавства України. Автор встановлює, що гарантії для професійних спортсменів мають диференційований характер через подвійність їхнього статусу. Базовий рівень гарантій трудових прав, заснований на нормах КЗпП України, враховує специфіку спортивної діяльності та включає чіткість умов трудового договору, своєчасність виплат, охорону здоров’я через медогляди та реабілітацію, регламентацію режиму праці й пенсійне забезпечення з урахуванням кар’єри атлетів. Спеціальні трудо-правові гарантії виникають через особливості професійної діяльності та охоплюють захист особистих немайнових прав, свободу пересування для участі в міжнародних заходах, доступ до освіти через гнучкі форми навчання, захист інтелектуальної власності щодо використання імені та іміджу, а також підтримку після завершення кар’єри тощо. Підкреслено підвищені ризики професійної спортивної діяльності і на основі аналізу юридичної доктрини було виокремлено системні загрози, що супроводжують спорт. По-перше, це травматичні пошкодження є професійною небезпекою спортсменів, у разі отримання яких атлету необхідно проходити реабілітаційні процедури для можливості продовження його кар’єри. Це свідчить про прямий взаємозв’язок між спортивними навантаженнями і втратою працездатності в альтернативній діяльності. По-друге, це економічна вразливість, яка проявляється через нестабільність спортивних трудових договорів у зв’язку з високою конкуренцією серед атлетів, відсутність довгострокового соціального страхування та значні видатки на медичне забезпечення. Наведене формує критичну залежність спортсмена від державної підтримки протягом усього життя, включаючи постспортивний етап. Особливо гостро стоїть проблема подвійного правового становища, коли спортсмени, що працюють в інших сферах, стикаються з правовою дискримінацією при визнанні спортивних травм як професійних захворювань у межах неспортивної трудової діяльності. Система правових гарантій реалізації та захисту трудових прав спортсменів в Україні є недостатньо адаптованою до сучасних реалій професійного спорту. Загальні норми трудового законодавства, які регулюють укладення трудових договорів, оплату праці, охорону здоров’я чи пенсійне забезпечення, не повною мірою враховують специфіку спортивної діяльності. Спеціалізовані гарантії, такі як забезпечення медичного супроводу, підтримка освіти спортсменів або їхня соціальна адаптація після завершення спортивної кар’єри, хоч і частково присутні в нормативних актах, але потребують значного законодавчого вдосконалення. Особливу увагу в дослідженні приділено вразливим групам спортсменів, зокрема неповнолітнім та жінкам-спортсменкам, чиї трудові права потребують додаткового захисту з урахуванням фізіологічних, психологічних і соціальних факторів. Також право на освіту спортсменів виокремлено як одну з ключових проблем, що потребує вирішення. Автор підкреслює, що формування механізмів захисту трудових атлетів відбувається під впливом чотирьох визначальних чинників, а саме: правової природи правопорушення, зокрема характеру порушеного суб’єктивного права чи загрози для його реалізації; особливостей протиправних дій щодо прав спортсменів; правових джерел встановлення захисних механізмів; цільової функції конкретного способу захисту. У даному контексті функціональна дихотомія охорони прав виявляється саме через її подвійну спрямованість. Її превентивна складова реалізує охоронну функцію трудового права через забезпечення умов для реалізації прав, а захисна – орієнтована на відновлення порушених прав і застосування санкцій. Також автором було виявлено суттєві прогалини у превентивній охороні трудових прав спортсменів, що зумовлює потребу в чіткій регламентації процедурних механізмів. Комплексне оновлення правових гарантій, яке охоплює вдосконалення системи страхування, захист прав жінок і неповнолітніх, розвиток судових механізмів, а також гармонізацію спортивної й освітньої діяльності, сприятиме підвищенню престижу професії спортсмена в Україні. Таким чином, наукове дослідження не лише узагальнює ключові здобутки у сфері правового регулювання праці спортсменів, а й окреслює чіткі перспективи вирішення виявлених проблем. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення й висновки дисертації можуть бути використані: – у науково-дослідницькій діяльності – з метою подальшого вивчення та наукового опрацювання порушених проблем для вдосконалення правового регулювання захисту праці спортсменів; – у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни «Трудове право», проведенні лекційних та практичних занять, при написанні відповідних розділів підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, а також при підготовці студентами наукових робіт; – у правотворчості – у процесі реформування й удосконалення чинного трудового законодавства щодо правової регламентації захисту праці спортсменів відповідно до наданих пропозицій, зокрема ЗУ № 3808-XII та КЗпП України; – у правозастосуванні – при оперуванні наведеними висновками, рекомендаціями і пропозиціями в діяльності органів державної влади України, при здійсненні ними контролю за додержання роботодавцями трудового законодавства.
Сучасні тенденції та перспективи розвитку криміналістичної техніки
(НЮУ ім. Ярослава Мудрого, 2025) Шевчук, В.М.
Мовна освіта фахівця: сучасні виклики та тенденції
(НЮУ ім. Ярослава Мудрого, 2026)
У збірнику матеріалів VIII Всеукраїнської науково-практичної конференції «Мовна освіта фахівця: сучасні виклики та тенденції» вміщено виступи й тези її учасників. Захід, що відбувся 26 лютого 2026 року, було організовано з метою окреслення проблем та узагальнення наукових досягнень у галузі лінгвістики та теорії і практики інноваційного навчання мов і культур у полікультурному просторі ХХІ століття.