Розумність у правовому регулювання: вимоги до нормотворчості і правозастосування

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія правових і політичних учень. – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2015. Дисертацію присвячено дослідженню розумності як правового феномену та значенню розумності як системи вимог, що висуваються до правового регулювання. У роботі демонструється послідовна зміна підходів до категорії «розумність» в історії філософії в цілому та в філософії права зокрема, розглядаються особливості її сприйняття у світлі класичних підходів до право розуміння. У роботі доводиться, що розумність є однією з універсальних вимог, що визначають характер права в цілому і напрями його подальшого розвитку та діють у всіх галузях та інститутах права, що дозволяє визначити її як загальний принцип права. Наголошується на тому, що принцип розумності, окреслюючи в певній ситуації лише коридор можливостей, прямо не визначаючи конкретний варіант поведінки, має на меті захист правової системи від явно нерозумних моделей поведінки і визнає всі інші такими, що йому не суперечать. Демонструється співвідношення розумності з принципом добросовісності та принципом пропорційності; крім того, вона розглядається як складова принципу верховенства права. Зміст принципу розумності розкривається через сукупність вимог, які висуваються до нормотворчості і правозастосування: обґрунтованість, послідовність, розсудливість, відповідність здоровому глузду, обачність, доцільність та ефективність. Крім того, піддаються аналізу юридичні стандарти, що ґрунтуються на принципі розумності: розумна людина, розумні строки, розумні сумніви, розумна підстава, розумні очікування, явна необґрунтованість та ін. З’ясовуються особливості втілення вимог розумності у романо-германській правовій, англо-американській правових сім’ях та у межах релігійного права (канонічне право, мусульманське право, іудейське право).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Министерство образования и науки Украины, Харьков, 2015. Диссертация посвящена исследованию разумности как правового феномена и значению разумности как системы требований, предъявляемых к правовому регулированию. В работе демонстрируется последовательная смена подходов к категории «разумность» в истории философии в целом и в философии права в частности, рассматриваются особенности ее восприятия в свете классических подходов к правопониманию. Анализируется историческая связь разумности с естественным правом и верховенством права. Разумность рассматривается как составляющая принципа верховенства права, на что указывает содержание его формального и материального аспектов. В работе доказывается, что разумность является одним из универсальных требований, определяющих характер права в целом и направления его дальнейшего развития и действуют во всех отраслях и институтах права, что позволяет определить разумность как общий принцип права. Утверждается, что принцип разумности, очерчивая в определенной ситуации только коридор возможностей, прямо не определяя конкретный вариант поведения, защищает правовую систему от явно неразумных моделей поведения и признает все остальные непротиворечащими ему. В работе проанализированы требования, вытекающие из принципа разумности, и стандарты, которые базируются на нем. Установлено, что принцип разумности порождает такие требования, как обоснованность, последовательность, рассудительность (соответствие здравому смыслу), эффективность, целесообразность, осмотрительность. К стандартам, которые базируются на принципе разумности, относятся: разумные сроки, средний разумный человек, доказательство вне разумного сомнения, разумные ожидания, достаточное основание, явная необоснованность. Содержательная характеристика принципа разумности представлена в работе с учетом практики Европейского суда по правам человека. Кроме того, отмечается, что принцип разумности в процессе правового регулирования активно взаимодействует с принципами добросовестности и пропорциональности. Так, все эти принципы используются для оценки юридической правильности действий и решений субъектов права. Отличие между разумностью и добросовестностью обусловлено, в частности, тем, что разумность представляет собой преимущественно интеллектуальный (рациональный) аспект такой оценки, в то время как добросовестность - ее моральный аспект. В свою очередь стандарты разумности используются при применении всех критериев трехэлементного теста пропорциональности: при оценке уместности, необходимости и балансирования (пропорциональности в узком смысле). Выяснены особенности реализации требований принципа разумности в правовых системах современности. Особенности отображения принципа разумности в романо-германской правовой семье обусловлены влиянием римского права, а в англо-американской правовой семье – ролью суда в создании права. Отражение разумности в пределах религиозно-правовой семьи обусловлено ролью разума в соответствующих религиозных системах. Учитывая практику Европейского суда по правам человека и зарубежного опыт применения принципа разумности, для более последовательной реализации данного принципа национальном правопорядке предложено внедрить ряд соответствующих юридических стандартов.