Проблеми кваліфікації злочину, передбаченого ст. 166 КК України, у рішеннях суду касаційної інстанції

Abstract

Обов’язок по догляду дітей і осіб, щодо яких встановлено опіку і піклування, покладається на батьків (осіб, що їх замінюють), опікунів (піклувальників). У той же час вчинення злочину у виді невиконання цих обов’язків є достатньо поширеним явищем в Україні. Для встановлення ознак цього злочину обов’язковим є встановлення злісності діяння і настання тяжких наслідків, які є результатом бездіяльності відповідальних осіб. Однак, ознаки злісності і конкретні види наслідків у законі не встановлено, їх наявність чи відсутність у кожному конкретному випадку встановлюється слідчим, прокурором та судом. Це спричинило різні підходи у правозастосуванні, що супроводжується суттєвими помилками у кваліфікації як на початку кримінального провадження, так і подальшого розслідування. Стаття містить критичне осмислення правових висновків, що містяться у рішеннях суду касаційної інстанції (Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховного Суду України, Верховного Суду), які стосуються кваліфікації злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування. З урахуванням доктрини кримінального права і правозастосовної практики висловлено авторське бачення щодо обґрунтованості цих висновків і їх значення під час здійснення кримінально-правової кваліфікації цього злочину.