Нормотворчість в Україні: поняття, види, напрямки удосконалення

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2015. Дисертацію присвячено комплексному теоретико-правовому аналізу нормотворчості, з’ясуванню її сутності і характерних рис на сучасному етапі розвитку правової державності в Україні, виявленню причин недостатньої ефективності нормотворчої діяльності та розробці правових заходів і механізмів їх подолання. Запропоновано авторське визначення поняття «нормотворчості» та визначені її основні риси. На основі аналізу співвідношення таких суміжних категорій, як «праворозуміння», «правоутворення» та «правотворчість», обґрунтовано, що нормотворчість є різновидом правотворчості, спрямованої на створення норм права з їх наступною об’єктивацією в законах і підзаконних нормативно-правових актах, види якої відбивають її суб’єктивний склад. На підставі вивчення вітчизняного досвіду правового регулювання нормотворчої діяльності, виявлено причини її недостатньої ефективності, а також обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення її правової регламентації в контексті зміни державно-правового впливу на суспільство.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Министерство образования и науки Украины, Харьков, 2015. Диссертация посвящена комплексному теоретико-правовому анализу нормотворчества, определению его сущности и характерных особенностей на современном этапе развития правовой государственности в Украине, выявлению причин недостаточной эффективности нормотворческой деятельности и разработке правовых мер и механизмов по их устранению. Предложено авторское определение понятия «нормотворчества» и определены его основные черты. Утверждается, что «нормотворчество» является комплексной научной категорией, которое характеризуется тем, что оно является: начальной стадией механизма правового регулирования, элементом правовой системы и правовой культуры общества, в процессе которого происходит преобразование потребностей и интересов в общеобязательные, формально-определенные предписания и правила; средством организации социального управления, однако при этом процесс нормотворчества сам урегулирован правом и другими социальными нормами; целенаправленной деятельностью, которая осуществляется в определенных временных промежутках и содержит внутренние элементы – этапы процесса зарождения правовой нормы и вступления ее в силу, при помощи которой происходит изменение общественной жизни. На основе анализа соотношения таких смежных категорий, как «правопонимание», «правообразование» и «правотворчество», обосновано, что нормотворчество является разновидностью правотворчества, направленным на создание норм права с их последующей объективацией в законах и подзаконных нормативно-правовых актах, виды которого отражают его субъективный состав. На основе изучения отечественного опыта правового регулирования нормотворческой деятельности, обнаружены причины ее недостаточной эффективности, а также обоснованы предложения по ее усовершенствованию и правовой регламентации, в контексте изменения государственно-правового влияния на общество.