Кодифікація законодавства: порівняльно-правове дослідження

Abstract

Дисертаційна робота є першим комплексним компаративістським теоретико-правовим дослідженням кодифікації в Україні, а також країнах романо-германської, англо-американської правових систем та праві ЄС, в ході якого сформульовано нові теоретичні та практичні висновки та узагальнення Запропоновано цілісне уявлення щодо сучасної концепції кодифікації в нашій державі шляхом формування базових понять та категорій, які розкривають її зміст. Кодифікацію визначено як комплексний правовий феномен, що розглядається як форма систематизації джерел кодифікації та як вид правотворчості. З одного боку, кодифікація передбачає глибоку переробку та об’єднання джерел права у єдиний, логічно узгоджений кодифікований акт, який вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин. З іншого - кодифікація є видом діяльності спеціально уповноважених суб’єктів, які, використовуючи правотворчий інструментарій, здійснюють розроблення та прийняття кодифікованого акта. Аргументовано доцільність впровадження в українську правотворчу діяльність новітніх підходів до кодифікації, які базуються на використанні таких джерел, як принципи права, стандарти, етичні правила, судові прецеденти, та інших позанормативних джерел регулювання, що дозволятиме приймати сучасні кодифіковані акти, модернізувати і гармонізувати вітчизняне законодавство відповідно до міжнародного права та права ЄС. З’ясовано, що кодекс є різновидом нормативно-правового акта, який, будучи результатом кодифікаційної діяльності, виступає джерелом права, має специфічні ознаки, що відрізняють його від інших видів законодавчих актів. До таких ознак належать: високий рівень упорядкованості правових норм; системність і кодифікованість; унікальна форма і структура; стабільність дії та регулювання певної сфери суспільних відносин; специфічний предмет і метод правового регулювання; найвища юридична сила у відповідній галузі; відбиття важливих юридичних теорій і концепцій. Основною метою кодексу є виключне регулювання правових відносин певної галузі, підгалузі чи інституту права. Кодекс у правовій системі виконує низку особливих функцій, зокрема регулятивну, узгоджувальну, системоутворювальну, гармонізаційну, прогностичну та інформаційно-освітню. Запропоновано класифікацію видів кодифікації залежно від предмета регулювання, суб’єктів здійснення та обсягу охоплення нормативного матеріалу. До основних видів кодифікації за предметом регулювання віднесено загальну, галузеву та спеціальну (інституційну, міжгалузеву) кодифікацію; за суб’єктами виокремлено державну, міжнародну та приватну (наукову); за обсягом регулювання - первинну і вторинну кодифікацію. Така класифікація дозволяє чіткіше визначити функціональні характеристики різних видів кодифікаційної діяльності, а також окреслити їх роль у забезпеченні системності, узгодженості та ефективності правового регулювання суспільних відносин. Обґрунтовано, що перспективним є розвиток загальної, міжгалузевої та приватної кодифікації. Загальна кодифікація, як свідчить досвід США та ЄС, є важливим інструментом гармонізації законодавства, спрямованим на охоплення широкого спектра суспільних відносин в одному акті. Використання принципів і методів загальної кодифікації дозволить створити фундаментальні нормативні акти, які усунуть дублювання та колізії у законодавстві. Приватна (наукова) кодифікація, характерна для США та міжнародного права, має значний потенціал у створенні рекомендаційних модельних актів, що можуть бути основою для офіційної законотворчості. Україна може адаптувати цей досвід, залучивши наукові установи, експертів професійні організації до розробки модельних кодексів. Це сприятиме врахуванню як теоретичних, так і практичних сторін правового регулювання, а також підвищенню якості національного законодавства. Зроблено висновок, що досвід США щодо участі органів місцевого самоврядування, міжурядових і міждержавних організацій у кодифікаційній діяльності також є корисним для України, зокрема в контексті реалізації реформи децентралізації. Прийняття муніципальних кодексів дозволить органам місцевого самоврядування ефективніше врегульовувати суспільні відносини на місцевому рівні. Міжгалузеву кодифікацію визначено як перспективний напрям розвитку національного законодавства, здатний забезпечити врегулювання комплексних правовідносин. Включення до міжгалузевих кодексів норм вітчизняного права, положень актів ЄС та міжнародного права сприятиме гармонізації законодавства України з європейськими стандартами, підвищенню його ефективності у контексті євроінтеграції та усуненню правових колізій національного, європейського та міжнародного рівнів. Здійснено науковий аналіз кодифікації як найважливішого засобу систематизації нормативно-правових актів в романо-германській правовій системі та зроблено висновок, що адаптація законодавства України до сучасних трансформаційних процесів, обумовлених інтеграційними прагненнями нашої держави, є нагальною потребою, що вимагає врахування європейського досвіду оновлення кодифікованих актів. У процесі модернізації нормативно-правової бази важливим є оновлення застарілих кодексів, гармонізація їх положень із нормами права ЄС, а також врахування новітніх викликів, зумовлених політичними, економічними і технологічними змінами. З огляду на успішний досвід Франції, Німеччини та інших держав романо-германської правової сім’ї, запропоновано конкретні напрями вдосконалення національного законодавства України. Одним із ключових напрямів є використання елементів прецедентної практики в кодифікованих актах, що сприятиме інтеграції наукових доктрин і судової інтерпретації у процес правозастосування й, як наслідок, уніфікації в тлумаченні та застосуванні норм європейського та міжнародного права, що дозволить забезпечити єдність розуміння та застосування чинних норм без необхідності прийняття нових кодексів. Окремої уваги заслуговує гармонізація національних кодексів із консолідованими актами ЄС. Аналіз досвіду Франції та Німеччини свідчить про ефективність системного перегляду кодексів з метою їх відповідності директивам і регламентам ЄС, Результати проведеного дослідження закладають основу для розробки теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення кодифікації законодавства України. Гармонізація кодексів із сучасними тенденціями кодифікації країн Західної Європи сприятиме інтеграції їх положень з нормами права ЄС. Узагальнення досвіду кодифікації в країнах в англо-американській правовій системі дозволило зробити висновок про те, що кодифікація характеризується як фрагментарний процес систематизації нормативно-правових актів, що спрямований на впорядкування правових норм із збереженням домінування судового прецеденту. Основними рисами цієї системи є поступовий характер кодифікаційної діяльності, переважна орієнтація на процесуальні норми та інтеграція у кодекси прецедентного права, що забезпечує адаптивність правової системи до сучасних потреб правозастосування. З’ясовано, що англо-американська правова система поступово впроваджує кодифікацію як ефективний інструмент реагування на потреби суспільства та удосконалення регулювання окремих галузей. Для України, як держави з континентальною правовою традицією, доцільним є збереження домінуючої ролі кодифікації у систематизації законодавства. Водночас запозичення окремих елементів англо-американського досвіду, таких як розробка модельних кодексів, кодифікація консолідованих актів та застосування рестатування права, сприятиме підвищенню гнучкості та адаптивності вітчизняного законодавства. На основі аналізу досвіду США обґрунтовано необхідність впровадження в Україні модельних кодифікованих актів, які можуть стати рекомендаційною основою для створення офіційних законодавчих актів. Такий підхід забезпечить гармонізацію національного законодавства з нормами права ЄС та міжнародного права, а також сприятиме формуванню адаптивних і гнучких кодифікованих актів, здатних відповідати викликам сучасного правового регулювання. Розкрито сутність кодифікації, як засобу систематизації правових актів ЄС. Встановлено, що кодифікація у праві ЄС є не лише інструментом упорядкування та систематизації нормативно-правових актів, але й механізмом інтеграції та уніфікації права держав-членів. Завдяки кодифікації усуваються правові колізії, дублювання норм, спрощується їх застосування, що забезпечує єдність правового простору ЄС. З’ясовано, що джерелами кодифікації в праві ЄС є: по-перше, регламенти, директиви, рішення, які регулюють певну сферу суспільних відносин і які в подальшому об’єднуються в один спільний кодифікований акт (наприклад, Митного кодексу ЄС сфері митного регулювання (Регламент (ЄС) №952/2013); по-друге, принципи, стандарти, правила, які визначають, роз’яснюють та регулюють певну сферу правовідносин (наприклад, Principles of European Contract Law (PECL; Draft Common Frame of Reference, DCFR). Зроблено висновок, що Україна, з огляду на свої євроінтеграційні прагнення, має запровадити подібні підходи до кодифікаційної діяльності. Кодифікацію законодавства ЄС спрямовано на впорядкування первинних та вторинних джерел права через прийняття уніфікованих регламентів, директив і рішень. Виокремлено етапи кодифікації вітчизняного законодавства з законодавством ЄС. Обґрунтовано, що процес гармонізації права України з acquis communautaire має включати: аналітичний етап, який передбачає глибоке дослідження вітчизняних кодифікованих актів на предмет їх відповідності стандартам ЄС; правотворчий етап, що включає проектів кодифікованих актів із урахуванням принципів і положень кодифікованих актів ЄС; інтеграційний етап, спрямований на впровадження нових кодифікованих норм у правозастосовчу діяльність з метою забезпечення їх дієвості та відповідності вимогам ЄС. Гармонізація українського законодавства з acquis communautaire має враховувати не лише формальне наближення норм, а й їх змістовну відповідність європейським стандартам. Обґрунтовано, що в сучасних умовах розвитку законодавства України кодифікація має відігравати ключову роль у впорядкуванні нормативно-правових актів, усуненні дублювання та правових колізій, а також створенні єдиних підходів до регулювання суспільних відносин. Україна повинна впровадити комплексний підхід до кодифікації, що передбачає аналіз чинних норм, їх систематизацію, гармонізацію з правовими актами ЄС та нормами міжнародного права. Аналіз сучасного стану правового регулювання в Україні свідчить про нагальну потребу у прийнятті нових кодифікованих актів в багатьох сферах суспільних відносин. Зокрема, оновлення потребують Кодекс законів про працю України (КЗпП), Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), які не відповідають сучасним викликам та потребам суспільства та правозастосування. У сучасних умовах гібридної війни та зростання загроз національній безпеці прийняття Кодексу оборони України є необхідним для забезпечення комплексного правового регулювання у сфері оборони. Прийняття Екологічного кодексу України є необхідним для впровадження європейських екологічних стандартів, посилення державного контролю за дотриманням екологічного законодавства та ефективного вирішення екологічних проблем. Прийняття Інформаційного кодексу України є важливим для систематизації законодавства у сфері інформаційних технологій та кібербезпеки. Кодекс цифрових комунікацій має забезпечити адаптацію українського законодавства до європейських стандартів у сфері електронних комунікацій, сприяти інтеграції України до єдиного цифрового простору та ринку ЄС, а також стимулювати розвиток сучасних телекомунікаційних послуг. Розробка Інвестиційного кодексу України має вирішальне значення для створення прозорих та сприятливих умов для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.