Реалізація прокурором засади законності на стадії досудового розслідування

Abstract

Дисертація є першим комплексним дослідженням реалізації прокурором засади законності на стадії досудового розслідування. За результатами аналізу теоретичних поглядів вчених встановлено, що доктринальні позиції стосовно визначення засади законності у кримінальному провадженні зводяться до її розуміння як: 1) обов’язку уповноважених суб’єктів, які ведуть кримінальний процес, дотримуватися законодавства під час кримінальної процесуальної діяльності; 2) обов’язку всіх учасників кримінального провадження дотримуватися законодавства під час кримінальної процесуальної діяльності; 3) належного режиму або механізму регулювання суспільних чи процесуальних відносин; 4) елементу засади верховенства права. Визначено, що механізм реалізації засади законності включає такі елементи, як: 1) обов’язок дотримання законодавства; 2) система нормативно- правових актів, які підлягають дотриманню; 3) встановлений порядок діяльності; 4) суб’єкти, під час діяльності яких забезпечується засада законності; 5) система юридичних гарантій такого дотримання законності. Констатовано, що законність є однією із фундаментальних засад кримінального провадження, завдяки якій забезпечуються справедливість, правомірність і відповідність всіх дій і рішень закону. У контексті кримінального процесу структура поняття «засада законності» включає елементи: діяльність згідно з кримінальним процесуальним законодав ством; захист прав і свобод усіх учасників кримінального провадження; недопустимість свавілля суб’єктів, наділених владними повноваженнями у кримінальному провадженні; забезпечення системи контролю за дотриманням законодавства; обов’язковість й обґрунтованість рішень суб’єктів, уповноважених державою вести кримінальний процес. Відмічено, що реалізація засади законності прокурором заснована на: 1) неухильному дотриманні ним законодавства (відповідно до обсягу й ієрархії, визначеної КПК України); 2) забезпеченні ним дотримання органами досудового розслідування відповідного законодавства; 3) виконання ним й органами досудового розслідування визначеної законом кримінальної процесуальної компетенції: функцій, повноважень, предмета відання; 4) дотриманні ним й органами досудового розслідування належної об’єктивності, неупередженості, незалежності у правозастосовній діяльності; 5) застосування ним, органами досудового розслідування загальних засад кримінального провадження у разі неурегулювання чи неоднозначного регулювання кримінальних процесуальних відносин. Наголошено, що з огляду на спеціально-дозвільний тип правового регулювання застосування примусових заходів має бути чітко передбачене кримінальним процесуальним законом. Якщо норма закону не регламентує примусового заходу, способу його застосування, то така діяльність прокурора та інших суб’єктів, які ведуть кримінальний процес, є неприйнятною. Застосування заходів забезпечення або інших заходів примусу до учасників кримінального провадження можливе лише за правилом «Ніякого примусу без закону», що має відповідати вимозі правової визначеності. З ’ясовано, що у широкому розумінні забезпечення реалізації прокурором засади законності полягає у забезпеченні: 1) неухильного дотримання ним та органами досудового розслідування законодавства; 2) об’єктивності (складанні об’єктивних, обґрунтованих та вмотивованих рішень), 3) незалежності; 4) неупередженості (відсутність дискримінації учасників у правозастосовній діяльності прокурора та органів досудового розслідування). Під час реалізації прокурором засади законності кожен із визначених елементів, у свою чергу, є частиною реалізації засади верховенства права. Обґрунтовано, що для удосконалення забезпечення прокурором законності доцільно унормувати обов’язкову участь прокурора у слідчих (розшукових) діях, вчинення яких пов’язано з суттєвим обмеженням прав і свобод людини в досудовому розслідуванні щодо тяжких й особливо тяжких злочинів, або запровадити попередній та подальший прокурорський нагляд, що полягатиме в «паперовому» або «цифровому» погодженні (затвердженні) прокурором процесуальних документів слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій. Звернуто увагу на те, що прокурор, який є процесуальним керівником у конкретному кримінальному провадженні, може здійснювати нагляд за додержанням законів під час повідомлення про підозру у формі: 1) попереднього прокурорського контролю шляхом погодження повідомлення про підозру, 2) ревізії попередніх процесуальних рішень слідчого, дізнавача, перевіряючи при цьому обґрунтованість повідомлення про підозру; 3) особистого прийняття законних рішень на досудовому розслідуванні, зокрема, у формі повідомлення про підозру особисто прокурором. Визначено, що додатковим аргументом на користь регламентації процесуального строку підготовки до захисту після повідомлення про підозру не менше ніж 14 днів до складання обвинувального акта (або прийняття іншого рішення щодо завершення досудового розслідування) є проведення аналогії зі встановленим законодавцем строком підготовки до захисту після висунення додаткового обвинувачення в суді відповідно до ст. 339 КПК України. Підкреслено, що у межах перевірки наявності «обґрунтованості підозри» прокурор має оцінити законність доказів, на яких ґрунтується підозра. У випадку виявлення прокурором «незаконного» доказу, він повинен надати оцінку усій сукупності доказів через призму доктрини «плодів отруєного дерева» і правила «незалежного джерела», «неминучого виявлення» для формування висновку про законність/незаконність підозри в цілому. З ’ясовано, що забезпечення прокурором реалізації засади законності під час зупинення досудового розслідування має відбуватися: 1) у частині недопущення безпідставного зупинення з метою переривання обчислення строків досудового розслідування; 2) щодо недопущення проведення процесуальних дій та застосування заходів забезпечення, спрямованих на викриття особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, під час зупинення досудового розслідування. Акцентовано увагу на тому, що складання прокурором клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності є аналогією укладення угоди про визнання винуватості. У разі звільнення особи від кримінальної відповідальності згодом у суді не виноситься обвинувальний вирок щодо особи, але ухвала суду про звільнення все рівно констатує винуватість. Лише прокурор має складати відповідне клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки тільки він, по-перше, як головний суб’єкт обвинувачення у кримінальному процесі може «укладати» такий аналог угоди з підозрюваним, а, по-друге, у змозі визначати подальшу долю обвинувачення. Наголошено на тому, що прокурор як гарант реалізації засади законності має забезпечити не лише формальне застосування норми законодавства в частині ознайомлення особи з її правами щодо звільнення від кримінальної відповідальності, а й особисто забезпечити застосування процесуальних приписів «крізь форму» по суті у вигляді належного роз’яснення прав особи з тим, щоб переконатися, що особа усвідомлює усі наслідки такого рішення, у тому числі нереабілітуючий характер останнього. Запропоновано запровадити прокурорський нагляд за законністю закриття кримінального провадження слідчим, дізнавачем у вигляді попереднього прокурорського нагляду. У кримінальному процесуальному законодавстві необхідно передбачити механізм направлення копії постанови слідчого, дізнавача щодо закриття кримінального провадження не після прийняття відповідного рішення, а на етапі складання проєкту відповідної постанови. У результаті цього можна буде змістити акцент прокурорського нагляду з наступного на попередній, чим зосередити перевірку на стадії прийняття рішення представниками сторони обвинувачення, а не постфактум. Доведено, що повернення обвинувального акта прокурору не може визнаватися кінцевим рішенням стадії підготовчого провадження. У зв’язку з цим необхідно унормувати процедуру повернення обвинувального акта прокурору в межах підготовчого судового засідання на кшталт повернення апеляційної скарги для усунення недоліків. Вказана процедура має передбачати: конкретний процесуальний строк для виправлення формальних помилок; процесуальні наслідки у вигляді закриття кримінального провадження у випадку неподання виправленого обвинувального акта прокурором у встановлений строк після повернення його судом.