Правовий статус самозайнятої особи у сфері соціального захисту населення України

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячене розкриттю змісту самозайнятої особи як суб’єкта права соціального забезпечення. Зокрема, визначено сутність та природу поняття «самозайнята особа» як особливий правовий статус фізичної особи, здійснено розмежування поняття «самозайнята особа» з іншими суміжними правовими категоріями, таких як «фізична особа», «фізична особа-підприємець», «член особистого селянського господарства»; визначено стан правового регулювання правового статусу самозайнятої особи в соціально-забезпечувальній сфері; виокремлено особливості правового статусу самозайнятої особи як суб’єкта, що надає соціальне забезпечення, проаналізовано чинне законодавство, яке регулює питання отримання самозайнятою особою видів соціального забезпечення; з’ясовано місце самозайнятих осіб у системі соціального страхування; визначено проблеми правового регулювання правового статусу самозайнятих осіб як суб’єктів права соціального забезпечення та запропоновано шляхи модернізації соціально-забезпечувального законодавства України в напрямі оптимізації ролі та місця самозайнятих осіб у системі соціального забезпечення, вдосконалення їх соціально-забезпечувального правового статусу; досліджено міжнародний досвід правового регулювання правового статусу самозайнятих осіб як суб’єктів права соціального забезпечення. У дисертації сутність і правова природа поняття «самозайнята особа» як особливого правового статусу фізичної особи розкривається за допомогою виділення наступних правових ознак: 1) самозайнята особа наділена спеціальним правовим статусом фізичної особи, початок існування прав та обов’язків у рамках якого пов'язаний із особливим порядком вчинення необхідних дій (державною реєстрацією або отримання свідоцтва про право на зайняття відповідним видом незалежної професійної діяльності в поєднанні з державною реєстрацією); 2) самозайнята особа – це активний та ініціативний учасник правових відносин, який бере на себе особистий ризик і працює над задоволенням власних потреб та інтересів (отримання прибутку, реалізація професійних амбіцій, втілення новаторських ідей, задоволення інших соціальних потреб, творчої реалізації тощо); 3) самозайнята особа отримує не лише можливість задовольняти особисті потреби, а й бере на себе низку відповідних обов’язків, серед яких реєстрація власного бізнесу, інформування податкових органів про свою діяльність та оподатковуваний дохід, забезпечення своєчасної сплати податків і інші обов'язкові збори; 4) залежно від характеру своєї конкретної роботи самозайнята особа може одночасно виконувати кілька ролей, наприклад, бути податковим агентом, платником податків, роботодавцем, застрахованою особою та/або застрахованою особою. У процесі розмежування суміжних категорій з самозайнятою особою виділено відмінні правові характеристики, а саме: 1) різним є момент і підстави набуття правосуб’єктності фізичною та самозайнятою особами; 2) різні правові характеристики місцезнаходження наведених осіб: місце проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово, щодо самозайнятої особи, то важливою правовою характеристикою її правового статусу є її місцезнаходження, яке не завжди є тотожним місцю проживання; 3) поняття «фізична особа» є універсальним та позначає людину як учасника будь-якого виду галузевих правовідносин, у свою чергу поняття «самозайнята особа» визначає особливий правовий статус, який набула фізична особа, і який відображає її як учасника насамперед правовідносин, пов’язаних з господарською та незалежною професійною діяльністю; 4) самозайнята особа за одним своїм видом господарської або незалежної професійної діяльності може виступати одночасно в статусі роботодавця та працівника, страхувальника й застрахованої особи, в той час, як фізична особа за одним із видів своєї трудової діяльності може бути або роботодавцем і страхувальником, або працівником і застрахованою особою; 5) презюмується, що самозайнята особа за своїм правовим статусом належить до зайнятого населення, в той час, як фізична особа може бути як зайнятою, так і безробітною. Зауважено, що правове регулювання правового статусу самозайнятих осіб у праві соціального забезпечення характеризується наступними особливостями: 1) право соціального забезпечення не закріплює поняття «самозайнята особа», а тому можна констатувати, що на сьогодні наведений термін не є правовою категорією права соціального забезпечення – законодавець закріплює окремі норми щодо соціального забезпечення осіб, які є самозайнятими, послуговуючись поняттями: «фізична особа-підприємець», «особа, яка провадить незалежну професійну діяльність», «особа, яка забезпечує себе роботою самостійно»; 2) розрізненість підходів до соціального забезпечення самозайнятих осіб залежно від виду соціального забезпечення та законодавчого акта, яким таке питання врегульовано; 3) не сформовано ознак самозайнятої особи як суб’єкта права соціального забезпечення, не врегульовано питання моменту та підстав вступу самозайнятої особи в соціально-забезпечувальні правовідносини; 4) не уніфікованими є вимоги до ознаки громадянства самозайнятих осіб як елементу їх правового статусу, чи є він визначальним для надання/отримання видів соціального забезпечення, недостатньо відображена роль ознаки громадянства в процесі реалізації соціально-забезпечувальної правосуб’єктності самозайнятих осіб; 5) не сформовано цілісного правового інституту в межах галузі соціального забезпечення, відповідно до якого було би визначено всі спеціальні питання правового статусу самозайнятої особи в соціально-забезпечувальній сфері, вичерпно визначені всі права й обов’язки такої особи, комплексно окреслено всі можливі іпостасі та ролі такої категорії осіб у наданні й отриманні соціального забезпечення, його формуванні; 6) соціально-забезпечувальним законодавством не встановлено жодних пільг чи переваг, які надаються самозайнятим особам як учасникам соціального страхування, інших видів правовідносин щодо формування базису для соціального забезпечення, не передбачено заохочень до участі самозайнятих осіб у наданні соціального забезпечення як загальних засобів стимулювання підприємницької діяльності серед населення, формування стійкої мотивації щодо заснування власної справи, професійної реалізації, яка за правомірними і прогнозованими очікуваннями зможе забезпечити соціальний захист такої особи. У дисертаційному дослідженні самозайняту особу як суб’єкта надання соціального забезпечення розглянуто з таких підходів як 1) суб’єкт, який відіграє певну роль у соціальному забезпеченні, будучи як надавачем, так і одержувачем соціального забезпечення; 2) суб’єкт соціального забезпечення, який надає відповідні соціальні послуги в межах державної системи, за допомогою державно-приватного співробітництва; 3) суб’єкт, який надає окремі види соціального забезпечення незалежно від діючої системи державного соціального забезпечення, самостійно та у доповнення до наведених систем. Виділено прогресивні тенденції досвіду зарубіжних країн, які можливо перейняти для України в контексті вдосконалення чинного правового статусу самозайнятих осіб як суб’єктів соціального забезпечення, а саме: (1) розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення та страхування, створення альтернативних фондів із диференційованими підходами до пенсійного страхування для самозайнятих осіб (Нідерланди); (2) розвиток професійних фондів соціального страхування самозайнятих осіб (Нідерланди); (3) розробки пропозицій щодо можливості страхування доходу, а не роботи, що є більш актуальним саме для самозайнятих осіб (США); (4) зменшення податкового тиску та забезпечення гнучкості державної політики під час закріплення податкових ставок для самозайнятих осіб з урахуванням їх становища на ринку, доходу, особливостей галузі, у якій здійснюється діяльність тощо (США). У дисертації запропоновано прийняти спеціальний законодавчий акт, який би встановив положення щодо соціального захисту самозайнятих осіб та був спрямований на надання необхідної допомоги й підтримки саме цій категорії осіб. Також у роботі зазначено, що визначаючи самозайнятість як ініціативну та самодостатню трудову діяльність, яка здійснюється на власний ризик, важливо визнати роль держави в стимулюванні та підтримці цього починання за допомогою конкретних соціальних заходів. Однак важливо визнати, що самозайнятість несе в собі невід’ємні соціальні ризики, такі як потенційна втрата доходу через об’єктивні та непереборні обставини, а також зниження професійної компетентності чи виробничих можливостей, що може вплинути на конкурентоспроможність на ринку.