Неурядові (громадські) правозахисні організації як інститут громадянського суспільства: конституційно-правовий аспект

Abstract

Дисертація присвячена комплексній науково-правовій розробці природи неурядових (громадських) правозахисних організацій (далі – НПО) як інституту громадянського суспільства в конституційно-правовому аспекті, формам діяльності НПО (захист прав в національних судах і Європейському Суді з прав людини, взаємодії із органами законодавчої і виконавчої влади, здійсненню громадського контролю, а також особливостям діяльності в умовах збройної агресії Росії проти України), пропозиціям щодо вдосконалення правового регулювання НПО. Наукова робота є одним з перших досліджень окресленої проблеми, в якому: з’ясовано місце НПО в структурі громадянського суспільства; визначено конституційно-правову природу (поняття, ознаки, основні функції і види) неурядових правозахисних організацій як інститутів громадянського суспільства; окреслено міжнародні стандарти і досвід конституційно-правового регулювання діяльності НПО в країнах ЄС і США; сформульовано загальну характеристику форм діяльності НПО; визначено роль НПО в судовому захисті прав і свобод людини в Україні та в Європейському Суді з прав людини; з’ясовано особливості участі НПО в законодавчому процесі і в діяльності виконавчої влади; визначено роль НПО у здійсненні громадського контролю; виокремлено особливості НПО щодо документування російської агресії і захисту осіб, що постраждали від неї; з’ясовано особливості діяльності НПО по захисту прав внутрішньо переміщених осіб. Мета й завдання даної наукової роботи зумовили вибір її структури. Так, вона складається з 3-х розділів, присвячених теоретичним та конституційно- правовим засадам НПО як інститутів громадянського суспільства; характеристиці основних форм діяльності НПО в Україні; особливостям діяльності НПО в умовах збройної агресії росії проти України. Виокремлено види НПО, діяльність яких стосується захисту прав людини під час війни за певними типами, а саме: організації, що займаються захистом прав та інтересів внутрішньо переміщених осіб та інших осіб, що постраждали від збройної агресії проти України; організації, що здійснюють збір та документування воєнних злочинів, а також злочинів проти людяності, вчинених у ході російсько-української війни; організації, що здійснюють захист прав та інтересів військовослужбовців і членів їх сімей; організації, які займаються питаннями деокупації та реінтеграції захоплених територій України (зокрема Сходу та Криму). Сформульовано і проаналізовано такі форми діяльності НПО, як: 1) судовий захист прав людини шляхом залучення у судовий процеси в національних судах або в рамках Європейського суду з прав людини; 2) співпрацю (взаємодію) з міжнародними структурами і національними органами державної влади; 3) громадський контроль за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування; 4) правозахисний активізм; 5) документування злочинів проти людяності, воєнних злочинів, допомога жертвам війни і внутрішньо переміщеним особам. Обґрунтовано необхідність прийняття спеціального закону «Про правозахисні організації» або «Про правозахисну діяльність», де би врегульовувався статус, права НПО, механізми їх взаємодії із органами державної влади. Удосконалено розуміння двоїстої природи участі НПО на рівні Європейського суду з прав людини, а саме: 1). неурядові (громадські) правозахисні організації захищають свої права як юридичної особи; 2) неурядові (громадські) правозахисні організації непрямо захищають широке коло прав людини, звертаючись із відповідними заявами і лише у виняткових ситуаціях звернення в інтересах інших осіб є допустимим. Наведено основні напрямки діяльності НПО щодо документування російської агресії і захисту осіб, що постраждали від неї, а саме: а) моніторинг та виявлення фактів вчинення воєнних злочинів у відкритих джерелах. Моніторинг представляє собою інститут щодо спостереження та фіксації фактів вчинення воєнних злочинів з певних соціально медіа- платформ, такі як Twitter, TikTok і Telegram, для збору важливого вмісту, такого як відео, фотографії та GPS-локації, які можуть слугувати доказами в майбутніх кримінальних процесах; б) відвідування місць проживання постраждалих від воєнних злочинів громадян з метою виявлення незадокументованих жертв з подальшим їх інтерв’юванням; в) безпосередній збір та якісна фіксація виявлених фактів вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людства та інших серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. Діяльність щодо документування виявлених воєнних злочинів, злочинів проти людяності та інших серйозних порушень міжнародного гуманітарного права; г) систематизація зібраної інформації та проведення попередньої кваліфікації вчинених злочинів відповідно до Кримінального Кодексу України та Римського Статуту Міжнародного кримінального суду та розробка відповідних звітів щодо вчинення злочинів проти людяності та інших серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. Аргументовано неприйнятність і неконституційність практики обмеження діяльності НПО, що стосується визнання їх іноземними агентами. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наведені в роботі висновки, пропозиції й рекомендації спрямовані на вдосконалення конституційно-правового регулювання НПО як інституту громадянського суспільства. Вони можуть бути використані: – у науково-дослідній сфері – для дослідження особливостей і проблемних теоретичних питань правового регулювання неурядових організацій, конституційного права на об`єднання, громадянського суспільства та його інститутів, правозахисних організацій; – у правотворчості – при опрацюванні законопроєктів щодо внесення змін до Закону України «Про громадські об`єднання», інших законів, та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують діяльність неурядових (громадських) правозахисних організацій, розробки проєкту закону «Про громадські правозахисні організації»; – у практичній діяльності – при здійсненні діяльності самими НПО щодо захисту прав людини, а також проведенні консультаційних заходів, тренінгів, семінарів, пов`язаних із юридичною допомогою в діяльності неурядових (громадських) правозахисних організацій, для інформування органів влади про особливості взаємодії із неурядовими (громадськими) правозахисними організаціями щодо захисту прав людини, вирішення інших практичних проблемних питань в рамках регулювання галузі конституційного права України; – у навчальному процесі – при підготовці навчальних і навчально- методичних видань, підручників, посібників із дисциплін «Конституційне право України», «Конституційне право», «Публічне право:сучасні доктрини в судовій та правозастосовній практиці», «Права і свободи людини і громадянина», а також у рамках освітнього процесу у закладах вищої освіти, які готують фахівців за правничими спеціальностями.