Удосконалення законодавства України про інноваційну діяльність: напрями, засоби та систематизація

Abstract

Проблема забезпечення інноваційного характеру економічного розвитку була актуальною з самого початку розбудови Незалежної Української держави. Війна надзвичайно актуалізувала цю проблематику принаймні у сфері технологій виробництва озброєння. Безумовно, зазначена тематика є базисно економічною, але вочевидь, найкращі економічні концепти не можуть бути реалізовані поза правової, законодавчої форми. В цьому сенсі науково-правова розробленість інноваційної тематики все ще далека до свого завершення. Відповідно і стан законодавчої врегульованості інноваційних відносин та інноваційної діяльності можливо визначити як недосконалий, фрагментарний, дисфункційний. Разом з тим, не можна залишити поза увагою значну кількість науковців та наукових праць, які доволі успішно досліджували різні аспекти інноваційного права та зробили велику кількість нормотворчих пропозицій часто і у вигляді окремих законопроектів, що особливо цінно. Сучасний стан науково-правових розробок інноваційної проблематики, як уявляється, потребує певної інтеграції та систематизації, як значимих питань створення та впровадження у виробництво інноваційних продуктів на системній основі, так і значимих питань ефективності самого національного інноваційного законодавства. Відтак, в роботі зроблено спробу сформувати коло найбільш гострих дефектів, а власне прогалин законодавчого забезпечення та запропонувати власні варіанти їх нормотворчого вирішення. В цьому контексті в роботі запропоновано комплексний підхід до формування законодавчого забезпечення стартапів, як особливої категорії суб‘єктів господарювання, що полягає у сукупності наступних науково-правових позицій : – стартап – це юридична особа корпоративного типу, тобто зазвичай господарське товариство з обмеженою відповідальністю, яке згідно із Цивільним кодексом України може бути створене і однією особою; – кваліфікована частка статутного капіталу – це власне інноваційний продукт/розробка, або вже виокремлена інноваційна технологія; – стартап є суб‘єктом прав і обов‘язків у інноваційних відносинах, а тому йому притаманна спеціальна правосуб’єктність, як ознака, а саме основний напрям діяльності стартапу – інноваційна науково-технічна діяльність та дослідне виробництво; – сама організаційно-правова форма стартапу, як господарського товариства, створює можливість трансформації прав на використання об‘єктів інтелектуальної власності в формат корпоративних відносин. Тобто, отримання майнових прав на використання, створеної технології в обороті, трансформується у отримання відповідної частки корпоративних прав на статутний капітал стартапу. Корпоратизація таких прав суттєво розширює функціональну природу стартапу, адже у такому випадку набуття – уступка та розподіл таких прав є більш реальним за рахунок більш широких можливостей оборотоздатності корпоративних прав. За такого порядку, складна правова природа прав інтелектуальної власності та транзакцій з ними підміняється правом власності юридичної особи на відповідний цілісний майновий комплекс та відповідним розподілом корпоративних прав між її учасниками. Усі трансформації прав на використання продукту інтелектуальної власності фактично набувають форми транзакції з корпоративними правами, в силу їх більшої оборотоздатності, адже з’являється можливість розділяти їх на частки та передавати; – права на інноваційний продукт у складі цілісного майнового комплексу не розподіляються, але створюється можливість розподілу корпоративних прав на майновий комплекс підприємства у власності якого, і знаходиться інноваційний продукт, що відкриває можливості залучення інвестицій; – необхідно розробити та прийняти Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності стартапів в Україні».