Організаційно-правові засади управління вищою освітою в Україні

Abstract

Дисертаційна робота присвячена дослідженню організаційно-правових засад управління вищою освітою в Україні та є однією з перших комплексних наукових праць, в якій: охарактеризовано вищу освіту як об’єкт управління в Україні; досліджено історико-правовий розвиток вищої освіти як особливого об’єкту управлінської діяльності на теренах України; надано аналіз правового регулювання управління вищою освітою; визначено зміст управління вищою освітою в Україні; окреслено функції, форми та методи управління вищою освітою в Україні; встановлено систему суб’єктів управління вищою освітою в Україні; розглянуто роль студентського самоврядування в управлінні вищою освітою в Україні; узагальнено зарубіжний досвід організаційно-правових засад управління вищою освітою та перспективи його запозичення в Україні; сформульовано перспективи розвитку організаційно-правових засад управління вищою освітою в Україні. Проведене дослідження охоплює також вплив надзвичайних адміністративно-правових режимів (а саме воєнного стану) на управління вищою освітою в Україні. У результаті проведеного дослідження встановлено, що вища освіта як об’єкт управління розуміється у широкому розумінні («компетентнісно-цільовий» підхід) як врегульована законодавством діяльність уповноважених на те суб’єктів, що спрямована на забезпечення здобуття особами у закладах вищої освіти (наукових установах) сукупності знань, умінь та інших компетентностей відповідно до встановлених рівнів, галузей знань та спеціальностей. За такого розуміння вищої освіти виокремлені її інституційний, кадровий, навчальний, науковий та інші компоненти. Вузький підхід («компетентнісно-результатний») визначає вищу освіту як сукупність знань, умінь та інших компетентностей згідно певних рівнів, галузей знань, спеціальностей. Виокремлено періоди розвитку вищої освіти як особливого об’єкту управлінської діяльності на теренах України та наведено періоди такого розвитку. Підкреслено, що із приєднанням до Болонської конвенції у 2005 р. процеси «європеїзації» вищої школи України істотно пожвавились, що зумовило оновлення галузевого законодавства з метою адаптації до європейських стандартів. Доведено, що «управління вищою освітою» є родовим поняттям для таких видових як «державне управління вищою освітою», «муніципальне управління вищою освітою», «громадське управління вищою освітою» та ін. Запропоновано використовувати термін «публічне управління вищою освітою за участю громадськості» замість «державно-громадське управління освітою» та розуміти під означеним поняттям відповідну виконавчо-розпорядчу діяльність у сфері управління вищою освітою органів державної влади та місцевого самоврядування за участі інститутів громадянського суспільства. Наведено спеціальні ознаки «управління вищою освітою», які вирізняють його з-поміж іншої управлінської діяльності. До них віднесено: особливий об’єкт управління – вища освіта; реалізація з метою упорядкування різного роду суспільних відносин, що виникають між здобувачами вищої освіти, адміністраціями закладів вищої освіти, органами державної влади та місцевого самоврядування, іншими уповноваженими суб’єктами з приводу здобуття особами знань, умінь та інших компетентностей відповідно до встановлених рівнів, галузей знань та спеціальностей; здійснення системою уповноважених суб’єктів; зміст цієї діяльності характеризується особливим набором функцій, форм та методів; регламентація нормами адміністративного права та ін. Виокремлено загальні, спеціальні та допоміжні функції управління вищою освітою. До загальних віднесено функції прогнозування, планування, регулювання, організації, контролю, координації, обліку. До спеціальних – забезпечення кваліфікованими фахівцями економіки відповідно до її потреб; забезпечення якості вищої освіти; розвитку ринку освітніх послуг; розвитку автономії закладів вищої освіти; інтернаціоналізації вищої освіти та ін. Допоміжні функції спрямовані на забезпечення реалізації загальних та спеціальних, зводяться до кадрового, інформаційного, фінансового, матеріально-технічного забезпечення тощо. Констатовано, що функції управління вищою освітою отримують зовнішній прояв у її правових та неправових формах та забезпечуються набором управлінських методів – переконання, заохочення та примус.