Дискреційні повноваження суду на стадії відкриття провадження в цивільній справі та єдність судової практики

Abstract

Стаття присвячена з'ясуванню сутності та меж допустимої процесуальної поведінки суду під час застосування ним дискреційних повноважень на стадії відкриття провадження у справі. У роботі розкрито значення та вплив правових позицій Верховного Суду на забезпечення стабільності та єдності судової практики в аспекті наявності в судів нижчих інстанцій дискреційних повноважень. За результатами аналізу ухвал суду, ухвалених на стадії відкриття провадження, встановлено надмірно розширене трактування судами вимог до позовної заяви, чим ускладняється процедура звернення за судовим захистом, а отже, обмежується доступ до суду. З’ясовано, що суди всупереч вимогам процесуального закону вимагають від позивачів та заявників сплати додаткового судового збору, неправильно визначають сутність вимог немайнового характеру, вимагають перекладу позовної заяви для відповідачів за кордоном або додаткові документи для посвідчення повноважень представників тощо. На противагу цьому розширеному тлумаченню мали б підлягати норми, які передбачають способи захисту цивільних прав, оскільки непоодинокими є ухвали про залишення позовної заяви без руху у зв'язку з відсутністю в законі вказаного в заяві способу захисту.

Статья посвящена определению сущности и пределов допустимого процессуального поведения суда при применении дискреционных полномочий на стадии открытия производства по делу. В работе раскрыто значение и влияние правовых позиций Верховного Суда на обеспечение стабильности и единства судебной практики в аспекте наличия у судов низших инстанций дискреционных полномочий. По результатам анализа решений суда, принятых на стадии открытия производства, установлена чрезмерно расширенная трактовка судами требований к исковому заявлению, чем усложняется процедура обращения за судебной защитой, а следовательно, ограничивается доступ к суду. Выяснено, что суды, вопреки требованиям процессуального закона, требуют от истцов и заявителей уплаты дополнительного судебного сбора, неправильно определяют сущность требований неимущественного характера, требуют перевода искового заявления для ответчиков за границей или дополнительные документы для удостоверения полномочий представителей и т.д. В противоположность этому расширенному толкованию должны подлежать нормы, предусматривающие способы защиты гражданских прав, поскольку не единичны определения об оставлении искового заявления без движения в связи с отсутствием в законе указанного в заявлении способа защиты.