Законодавче регулювання трудових відносин у Франції у ХІХ – першій половині ХХ століть

Abstract

Стаття присвячена проблемам законодавчого регулювання трудових відносин у Франції у ХІХ – першій половині XX ст. У ході дослідження з’ясовано, що законодавство Франції, яке регулювало трудові та соціальні відносини, від початку свого заснування сформувалося у вигляді насамперед державних правових актів. Для кращого розуміння змісту і значення цих актів у статті стисло проаналізовано закон Ле Шапельє 1791 р., який мав відкритий, антиробітничий характер. Його дія зумовила невдоволення та супротив робітників, що у подальшому призвело до зміни соціальної політики держави і, як результат, узаконення профспілок. Також звернута увага на програмні документи і законодавчі акти періоду Великої Французької революції 1789–1794 рр., що мали уплив на подальший розвиток трудового і соціального законодавства Франції. Також зроблено акцент і на Цивільному кодексі Франції 1804 р., у якому містилися норми щодо врегулювання відносин особистого найму. Водночас коротко проаналізовано цілу низку законодавчих актів періоду Другої Республіки у Франції і Паризької Комуни щодо регулювання трудових відносин, що було результатом протистояння між французькими працівниками і роботодавцями. Також у статті звернута увага на характерну рису французького законодавства, а саме, після встановлення нових правил у сфері праці між робітниками і роботодавцями майже завжди починався їх перегляд у зв’язку з вимогами профспілок і нових гарантій соціального захисту робітників. Показовим було те, що внаслідок наполегливої боротьби робітників у Франції у 1910 р. було прийнято спеціальний Трудовий кодекс. Його аналіз показав, що стандарти трудових прав робітників суттєво підвищилися. Досить детально у статті проаналізовано положення Конституції 1946 р., яка проголосила Францію «неподільною, світською, демократичною, соціальною республікою», у якій соціальні права громадян не тільки розширилися, а й гарантувалися. У статті приділена увага змінам у трудовому і соціальному законодавстві, які відбулися у період функціонування уряду «Народного Фронту». Це насамперед стосувалося скорочення безробіття. Наріжним каменем соціальної політики уряду «Народного Фронту» стали питання щодо встановлення 40-годинного робочого тижня, підвищення заробітної оплати праці, укладання колективних договорів тощо. Співпраця між Загальною конфедерацією французьких промисловців і Загальною федерацією праці (Матиньонські узгодження) визначила позитивний уплив на зміни у питаннях регулювання праці. Доведено, що саме консолідація різних політичних сил сприяла прийняттю 130-ти законодавчих актів у сфері праці.