Вплив майбутнього на минуле (кримінально-правовий аспект)

Abstract

В статті здійснено спробу надати відповіді на питання, чи у всіх випадках має місце лінійність розгортання окремих обов’язкових ознак об’єктивної сторони конкретного складу злочину, зокрема, простору як місця вчинення злочину, часу, способу тощо, чи можуть продовжувати реалізуватися у часі та просторі інші, крім діяння та наслідку, обов’язкові ознаки об’єктивної сторони конкретного кримінального правопорушення вже після того, як настав момент його закінчення, чи є можливим у майбутньому вплинути на характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого у минулому злочину, в тому числі через значний проміжок часу після його закінчення. Автор приходить до висновку про те, що час у кримінальному праві є реляційною категорією, і це допускає залежність характеристик простору і часу від характеру та способу взаємодії об’єктів, подій, властивостей та відносин. Матерія, простір і час утворюють систему певних відносин, вони залежать від взаємного руху, час може бути багатовимірним так само, як і простір. Таким чином, час може бути визначений за допомогою не однієї, а декількох величин. Час у кримінальному праві у певних випадках може бути ізотропним, тобто рівноправним у всіх своїх можливих напрямках руху. В окремих випадках можуть продовжувати реалізуватися у часі та просторі інші, крім діяння та наслідку, обов’язкові ознаки об’єктивної сторони конкретного кримінального правопорушення і це може мати місце вже після того, як настав момент його закінчення. Положення чинного КК України та практика їх застосування вказують на можливість у майбутньому вплинути на характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, який був вчинений у минулому, в тому числі через значний проміжок часу після його закінчення. Таким чином, автор приходить до висновку про те, що майбутнє у кримінальному праві може впливати на минуле. В розглянутих у статті прикладах з контрабандою та переростанням крадіжки у розбій, автор припускає можливість існування незначного викривлення часу-простору, або більш чи менш тривалої петлі часу. При цьому згадані випадки не є подорожами у часі. Повернутися у минуле можливо лише у тому випадку, якщо історія вже зафіксувала будь-яким чином таке повернення (наприклад, сталася незрозуміла подія, яку на той час не змогли належним чином пояснити). Можливість такого повернення продовжувала би доволі незручно для кримінального права та інших галузей розхитувати постулат про свободу волі людини, на якому базуються всі теорії юридичної відповідальності. Сьогодні про таку свободу стверджується лише тому, що ми не можемо повною мірою передбачити наступну поведінку тієї чи іншої особи. Втім, за появу штучного інтелекту, який є здатним обробляти величезні обсяги інформації відносно конкретної особи, а так само завдяки значним проривам у нейробіології та біоінженерії, виникає реальна перспектива не тільки передбачати майбутню поведінку будь-якої людини, але й керувати нею (наприклад, під час споживання товарів і послуг, здійснення політичного вибору на референдумі тощо), що утворює нові виклики правовій системі та людський цивілізації в цілому.

В статье предпринята попытка предложить ответы на такие вопросы как, во всех ли случаях имеет место линейность развертывания отдельных обязательных признаков объективной стороны конкретного состава преступления, в частности, пространства как места совершения преступления, времени, способа и т.д., могут ли продолжать реализоваться во времени и пространстве иные, кроме деяния и его последствия, обязательные признаки объективной стороны конкретного уголовного правонарушения уже после того, как наступил момент его окончания, возможно ли в будущем повлиять на характер и степень общественной опасности совершенного в прошлом преступления, в том числе через значительный промежуток времени после его окончания. Автор приходит к выводу о том, что время в уголовном праве является реляционной категорией, и это допускает зависимость характеристик пространства и времени от характера и способа взаимодействия объектов, событий, свойств и отношений. Материя, пространство и время образуют систему определенных взаимодействий, они зависят от взаимного движения, время может быть многомерным так же, как и пространство. Таким образом, время может быть определено с помощью не одной, а нескольких величин. Время в уголовном праве в определенных случаях может быть изотропным, то есть равноправным во всех своих возможных направлениях движения. В отдельных случаях могут продолжать реализоваться во времени и пространстве иные, кроме деяния и последствия, обязательные признаки объективной стороны конкретного уголовного преступления и это может иметь место уже после того, как наступил момент его окончания. Положения действующего УК Украины и практика их применения указывают на возможность в будущем повлиять на характер и степень общественной опасности преступления, совершенного в прошлом, в том числе через значительный промежуток времени после его окончания. Таким образом, автор приходит к выводу о том, что будущее в уголовном праве может влиять на прошлое. В рассмотренных в статье примерах с контрабандой и перерастанием кражи в разбой автор допускает возможность существования незначительного искривления времени-пространства, или более или менее длительной петли времени. При этом упомянутые случаи не являются путешествиями во времени. Вернуться в прошлое возможно лишь в том случае, если история уже зафиксировала любым способом такое возвращение (например, произошло непонятное событие, которое в свое время не смогли должным образом объяснить). Возможность такого возвращения продолжила бы довольно неудобно для уголовного права и других отраслей расшатывать постулат о свободе воли человека, на чем базируются все теории юридической ответственности. Сегодня о такой свободе утверждается только потому, что мы не можем в полной мере предсказать последующее поведение того или иного лица. Впрочем, с появлением искусственного интеллекта, способного обрабатывать огромные объемы информации в отношении конкретного субъекта, а так же, благодаря значительным достижениям в области нейробиологии и биоинженерии, возникает реальная перспектива не только предвидеть будущее поведение любого человека, но и управлять им (например, при потреблении товаров и услуг, осуществлении политического выбора на референдуме и т.д.), что создает новые вызовы правовой системе и человеческой цивилизации в целом.