Проблеми забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень

Abstract

Згідно з Конституцією України 1996 р. держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ч. 4 ст. 13). Це у свою чергу є основою для реалізації численних соціальних прав громадян, зокрема на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43), соціальний захист (ст. 46), а також достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48). Зазначені норми Основного Закону реалізуються передбаченими чинним законодавством державними соціальними стандартами і державними соціальними гарантіями. У статті доведено, що чинні національні законодавчі акти, що визначають правові засади формування і застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій, чіткої та однозначної відповіді на питання, що є достатній життєвий рівень, який зміст відповідного права та як воно забезпечується, не містять. Аналіз міжнародних документів показав, що для позначення фактично одного і того ж явища використовуються різні терміни: «достатній життєвий рівень»; «гідний життєвий рівень»; «життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту»; «адекватний соціальний захист». Зрозуміло, що достатній життєвий рівень не є усталеною величиною, позаяк він змінюється залежно від соціально-економічних та інших чинників. Завдання держави полягає у створенні належних умов для людини, щоб вона могла своєю працею забезпечити гідну матеріальну базу як для себе, так і своєї сім’ї. Обстоюється позиція, що правильніше говорити не про достатній, а про гідний життєвий рівень, адже у першому випадку йдеться про рівень, який фактично відповідає мінімальним потребам людини (тобто той, що дорівнює або є вищим межі бідності людини), значення ж другого полягає у тому, що це рівень, який виходить із того, що для людини є найвищою соціальною цінністю. Саме гідність дає змогу людині відчувати самоповагу й усвідомлювати власну суспільну цінність. Ця позиція має бути зафіксована і у ст. 48 Конституції України.

Согласно Конституции Украины 1996 г. государство обеспечивает социальную направленность экономики (ч. 4 ст. 13). Это в свою очередь является основой для реализации многочисленных социальных прав граждан, в частности на заработную плату, не ниже той, что определена законом (ст. 43), социальную защиту (ст. 46), а также достаточный жизненный уровень для себя и своей семьи (ст. 48). Указанные нормы Основного Закона реализуются предусмотренными действующим законодательством государственными социальными стандартами и государственными социальными гарантиями. Однако действующие национальные законодательные акты, определяющие правовые принципы формирования и применения государственных социальных стандартов и нормативов, направленных на реализацию закрепленных Конституцией и законами Украины основных социальных гарантий, четкого и однозначного ответа на вопрос, чем является достаточный жизненный уровень, какое содержание соответствующего права, и как оно обеспечивается, не содержат. Анализ международных документов показал, что для обозначения фактически одного и того же явления употребляются разные термины: «достаточный жизненный уровень»; «достойный жизненный уровень»; «жизненный уровень, являющийся необходимым для поддержания здоровья и благосостояния»; «адекватная социальная защита». Понятно, что достаточный жизненный уровень не является устоявшейся величиной, поскольку он изменяется в зависимости от социально-экономических и других факторов. Задача государства заключается в создании надлежащих условий для человека, чтобы он мог своим трудом обеспечить достойную материальную базу, как для себя, так и своей семьи. Отстаивается позиция, согласно которой правильнее говорить не о достаточном, а о достойном жизненном уровне, ведь в первом случае речь идет об уровне, фактически отвечающем минимальным потребностям человека (то есть о том, который равняется или является выше границы бедности человека), значение же второго заключается в том, что это уровень, исходящий из того, что человек является наивысшей социальной ценностью. Именно достоинство дает возможность человеку чувствовать самоуважение и осознавать собственную общественную ценность. Эта позиция должна быть зафиксирована и в ст. 48 Конституции Украины.