Суб’єктивні права платників податків: зміст і класифікація

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти та науки України, Харків, 2017. Проаналізовано наукові погляди, вітчизняне законодавство та практику його реалізації щодо правового регулювання суб’єктивних прав платників податків. Доведено, що суб’єктивним правом платника податків є гарантована державою міра можливої поведінки платника податків, яка базується на нормі об’єктивного права, з метою задоволення законного приватного інтересу, що виражається у таких правомочностях: (а) вчиняти конкретні дії платником податків, (б) вимагати належної поведінки від посадових осіб контролюючих органів, (в) вдаватися до передбачених законом форм захисту свого порушеного права. Установлено, що суб’єктивне право платника податків – це єдність його соціальних і юридичних ознак, що включає як об’єктивні аспекти (характер суспільних відносин, які складаються в процесі діяльності платника податків), так і суб’єктивні аспекти, пов’язані з волевиявленням платника податків і державно-правовим визнанням певних його можливостей як юридичних. Визнання соціальності суб’єктивного права є сприйняттям його не лише як юридичного явища, а як соціально-юридичного, оскільки суб’єктивні права – це юридичні права, що містять у собі соціальні можливості, закладені у системі суспільних відносин і закріплені в чинному законодавстві. Суб’єктивні права поза юридичною формою існувати не можуть, тому пізнання їх соціальної природи обумовлює потребу в осмисленні механізму трансформації соціального в юридичне.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Министерство образования и науки Украины, Харьков, 2017. Проанализированы научные взгляды, отечественное законодательство и практика его реализации, касающиеся правового регулирования субъективных прав налогоплательщиков. Доказано, что субъективным правом налогоплательщика является гарантированная государством мера его возможного поведения, основанная на норме объективного права, с целью удовлетворения законного частного интереса, которая выражается в следующих правомочиях: (а) совершать определенные действия налогоплательщиком, (б) требовать надлежащего поведения от должностных лиц контролирующих органов, (в) защищать своё нарушенное право в установленных законом формах. Установлено, что субъективное право налогоплательщика – это единство его социальных и юридических признаков, которое включает как объективные аспекты (характер общественных отношений, складывающихся в процессе деятельности налогоплательщика), так и субъективные аспекты, связанные с волеизъявлением налогоплательщика и государственно-правовым признанием определенных его возможностей как юридических. Признание социальности субъективного права является восприятием его не только как юридического явления, но и как социально-юридического, поскольку субъективные права – это юридические права, содержащие в себе социальные возможности, заложенные в системе общественных отношений и закрепленные в действующем законодательстве. Субъективные права вне юридической формы существовать не могут, поэтому познание их социальной природы обусловливает необходимость осмысления механизма трансформации социального в юридическое.