Організація соціально-педагогічної діяльності в українських ВНЗ: витоки і сучасність

Abstract

У статті йдеться про різні підходи до визначення соціально-педагогічної діяльності, виділено цілі та її провідні завдання. Доведено, що проблематика гармонійного розвитку особистості відома ще з часів античності, набула подальшого розвитку в ідеях педагогів-гуманістів, просвітників. Освітня установа виконує значущу функцію виховання. У зв'язку з цим дослідження організації соціально-педагогічної діяльності ВНЗ набуває особливої актуальності. Різні періоди роботи українських ВНЗ позначені провідними напрямами та формами соціально-педагогічної діяльності: інтернаціональне виховання, формування ідеологічної• бази, розвиток громадянських ініціатив тощо. На сучасному етапі становлення незалежної України виникла ціла низка нових, невідомих раніше проблем, які потребують нагального розвитку й на рівні навчально-виховного закладу, і на рівні суспільства в цілому. Визначено, що українські вищі навчальні заклади спрямовують свою роботу на розвиток толерантності, лідерських якостей, виховання гуманності, формування вмінь комунікативної взаємодії та подолання конфліктних ситуацій. Соціально-педагогічна діяльність має: сприяти усуненню і подоланню специфічних труднощів у процесі соціалізації вихованців з різних прошарків суспільства; розвивати процес випереджальної• соціалізації; тобто знайомити всіх учнів, незалежно від їх походження, з їх рольовими перспективами і шансами в суспільстві, з громадськими запитами, готувати їх до критичного сприйняття цих перспектив; сприяти розвитку особистості та її орієнтації в соціальних процесах на стадії навчання, формувати лідерські якості, толерантність, стійку громадянську позицію, впроваджувати гуманістичні ідеї.