Правовий статус дітей-мігрантів у праві Європейського Союзу в межах спільної політики притулку, допоміжного та тимчасового захисту

Abstract

Дисертація є першим в українській науці міжнародного і європейського права дослідженням, яке присвячене комплексному розкриттю теоретичних і практичних засад правового регулювання статусу дітей-мігрантів у праві Європейського Союзу у межах спільної політики притулку, допоміжного і тимчасового захисту, а також специфіки його розвитку відповідно до Пакту про міграцію і притулок 2024 року у рамках передбачених ним правових механізмів. У роботі розкривається зміст терміну «дитина-мігрант», який у праві ЄС вживається переважно в актах «м’якого» права та науковій доктрині. Встановлено, що в науці права ЄС сформувалися два основні підходи до його розуміння – широке та вузьке. У широкому значенні термін «дитина-мігрант» охоплює усіх дітей, які мігрували до або в межах ЄС і не мають громадянства країни перебування. У вузькому розумінні поняття «дитина-мігрант» обмежується колом дітей, які є громадянами третіх країн і прибули до держав- членів Союзу, на яких поширюється міграційна політика ЄС. Запропоновано типологізацію правових статусів дитини у рамках різних політик Європейського Союзу з урахуванням обсягу та особливостей прав особи і кореспондуючих їм обовʼязків держав-членів, що випливають із права ЄС, за такими критеріями: наявність громадянства ЄС; наявність сімейних звʼязків із громадянами ЄС або громадянами окремих третіх країн із якими укладені спеціальні договори; законність перебування на території держави-члена; наявність супроводу повнолітньою особою, яка несе за неї відповідальність; ступенем вразливості, що дає право на спеціальний (міжнародний або тимчасовий захист) у праві ЄС; напрямками політик Європейського Союзу у межах його предметної компетенції. Розкрито правову природу спільної європейської системи притулку щодо неповнолітніх, яка ґрунтується на ідеї гуманності і взаємної солідарності держав- членів. Досліджено генезу правового регулювання статусу дітей-мігрантів у праві ЄС, що дозволило виділити пʼять ключових історичних етапів: 1) закладення правових основ регулювання на базі міжнародних договорів держав-членів поза межами правопорядку ЄС (1954-1993); 2) регламентація правового становища дітей-мігрантів у праві ЄС на основі актів «мʼякого» права за Маастрихтським договором (1993-1999); 3) запровадження мінімальних обовʼязкових стандартів прав неповнолітніх у сфері вимушеної міграції на основі Амстердамського договору (1999-2009); 4) посилення правових гарантій захисту прав дітей відповідно до Лісабонського договору (2009-2024); 5) подальше вдосконалення правового регулювання статусу дітей мігрантів в умовах нових викликів у рамках Пакту про міграцію і притулок 2024 року (2024 – наш час). Наголошується на тому, що повага до прав дитини є наскрізним зобовʼязанням ЄС та держав-членів у рамках предметної компетенції Союзу, що покладає на них додаткові зобовʼязання у контексті реалізації мети та завдань, визначених установчими договорами у межах внутрішньої і зовнішньої політики Європейського Союзу. Більше того, це один із ключових пріоритетів у сучасній стратегії Європейського Союзу щодо прав людини. Акцентовано увагу на концепції вразливості неповнолітніх у праві ЄС, яка зумовлює посилені гарантії їхнього захисту на основі принципу забезпечення найкращих інтересів дитини і є обґрунтуванням їхньої позитивної дискримінації, що своєю чергою покладає на держав-членів додаткові зобовʼязання гарантувати спеціальні права, щоб досягти рівних умов користування загальними правами з іншими, непривілейованими групами осіб або зменшити негативні наслідки вразливості таких осіб у суспільстві. Надано характеристику правовій регламентації статусу дитини-мігранта на трьох рівнях: міжнародно-правовому, наднаціональному (інтеграційному або рівні ЄС) та національному. Досліджено значення універсальних і регіональних міжнародних договорів і актів «мʼякого» у праві ЄС у контексті правового становища неповнолітніх у межах спільної європейської системи притулку. Особлива увага присвячена Женевській конвенції про статус біженців 1951 р. та Конвенції про права дитини 1989 р., які формально не будучи джерелами права ЄС, є основою розвитку права ЄС у межах спільної політики притулку, допоміжного і тимчасового захисту. Розкрито значення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. у правопорядку Європейського Союзу, яка захищає основоположні права, які розглядаються загальними принципами права Союзу. Розкрито особливості співвідношення норм первинного права ЄС, що стосуються правового регулювання статусу дітей у праві ЄС, і зроблено висновок, що норми Договору про ЄС та Хартії ЄС про основоположні права, що стосуються усіх категорій неповнолітніх, та норми Договору про функціонування ЄС у межах спільної політики притулку, допоміжного і тимчасового захисту співвідносяться за правилами lex generalis та lex specialis. Надано правовий аналіз положень актів первинного права ЄС, що стосуються спільної політики у сфері притулку, допоміжного і тимчасового захисту, які деталізуються в актах вторинного права Союзу, що мають їм відповідати. Законодавчі акти ЄС, які стосуються міжнародного і тимчасового захисту, містять як загальні права, які мають бути забезпечені особам незалежно від їхнього віку, так і спеціальні права, які стосуються неповнолітніх. Передбачено також додаткові спеціальні права для неповнолітніх без супроводу як найбільш вразливої категорії дітей-мігрантів. На основі порівняльного аналізу прав, які гарантуються неповнолітнім за нормативними актами ЄС у сфері міжнародного і тимчасового захисту, доведено, що обсяг прав бенефіціарів тимчасового захисту і, відповідно, кореспондуючих їм обовʼязків держав-членів, є суттєво обмеженим від заявників та осіб, яким надано міжнародний захист. Йдеться про право на доступ до житла, права на охорону здоровʼя, права на освіту, а також права неповнолітніх без супроводу. Окрема увага приділяється практиці Суду ЄС, яка є основою розвитку вторинного права Європейського Союзу і служить цінним інтерпретаційним джерелом для правильного застосування норм права ЄС на національному рівні держав-членів. Наголошується, що має принципове значення для ефективного забезпечення прав неповнолітніх як однієї із найбільш вразливих категорій мігрантів на національному рівні, оскільки держави-члени досі зберігають значні дискреційні повноваження щодо регулювання їхнього статусу у межах своєї юрисдикції. Акцентовано увагу на значенні принципу найкращих інтересів дитини у праві ЄС у межах спільної політики у сфері притулку, допоміжного і тимчасового захисту. Наголошено, що цей принцип є основою телеологічного і аксіологічного тлумачення положень актів вторинного права ЄС Судом Європейського Союзу. Обґрунтовано, що у рамках спільної політики у сфері притулку, додаткового і тимчасового захисту неповнолітні без супроводу є однією із найбільш вразливих і одночасно найбільш захищених у праві ЄС категорій вимушених мігрантів, що покладає на держав-членів додаткові позитивні зобовʼязання задля забезпечення ефективної реалізації їхніх прав у процесі міграції. Наголошується на тому, що провідна роль у забезпеченні прав дітей- мігрантів у межах ЄС належить державам-членам, які зберігають широкі дискреційні повноваження у регулюванні правового становища дітей-мігрантів, що зумовлено домінуванням директив у системі джерел правового регулювання, які є рамковими та загальними правовими інструментами. Досліджено передумови прийняття та надано змістовну характеристику нормативним актам у рамках Пакту про міграцію і притулок 14.05.2024 р., що ґрунтується на засадах гнучкої системи солідарності і справедливого розподілу відповідальності між державами-членами Європейського Союзу та базується на комплексному та збалансованому підході до регулювання міграційних процесів у рамках політики ЄС у сфері прикордонних перевірок, спільної політики у сфері притулку та політики щодо боротьби з нелегальною міграцією. Встановлено, що однією із найважливіших новацій у законодавчих змінах є суттєве посилення правових гарантій для дітей-мігрантів, що відображає загальну тенденцію до підвищення рівня захисту прав особливо вразливих категорій осіб у рамках сучасної європейської міграційної політики. Обґрунтовано, що повномасштабна російська агресія проти України стала важливим чинником, що вплинув на пріоритети і зміст проєктів нормативних актів, які згодом були прийняті у рамках Пакту про міграцію і притулок; зокрема, у звʼязку із масовим переміщення вимушених мігрантів з України, здебільшого жінок і дітей, було посилено правові стандарти, які стосуються оцінки потреб вимушених мігрантів та їхньої інтеграції у приймаючих країнах, окрім того, були підтримані пропозиції із запровадження спеціальних кризових механізмів для регулювання ситуації інструменталізації, в якій треті країни або недержавні актори підтримують або сприяють переміщенню громадян третіх країн до кордонів держав-членів задля дестабілізації обстановки і створення ризиків для національної безпеки і громадського порядку. Розкрито особливості правового регулювання статусу дітей-мігрантів на основі змін, внесених нормативними актами у рамках Пакту про міграцію і притулок 2024 року, у рамках правових механізмів скринінгу, міжнародного захисту (на основі прикордонної процедури, прискореної процедури та звичайної процедури) та механізмів управління міграційними потоками (у рамках процедур трансферу, релокації, процедур в умовах кризи або форс-мажору, процедури переселення та гуманітарного прийому), які характеризуються специфічною метою, принципами та заходами і зумовлюють відмінності правового становища дітей-мігрантів на різних етапах їхнього перебування на території держав-членів ЄС. Виявлено, що найширший обсяг прав для дітей-мігрантів гарантується у рамках звичайної процедури міжнародного захисту.