Державний контроль у сфері господарської діяльності

Abstract

У роботі проаналізовані різноманітні наукові підходи до визначення змісту і сутнісних ознак загального державного контролю і його інституціонального різновиду – державного контролю у сфері господарської діяльності. Наголошено, що існуючий плюралізм поглядів при характеристиці досліджуваних правових явищ одночасно пов’язаний як із різноманітністю завдань самої управлінської діяльності держави в цілому, так і з інституціональною (галузевою) спеціалізацією контролю в господарському секторі зокрема. Обґрунтовано потребу включати мінімально необхідні (специфічні) ознаки при формуванні дефініції «державний контроль у сфері господарської діяльності» для чіткого визнання цієї форми державної управлінської діяльності, тобто такі, що притаманні суто державному контролю, уникаючи спільних з іншими формами державного управління ознак. Крім того, для вирішення проблеми різночитання сфери охоплення державного контролю та наявності різних підходів що до охоплення державним контролем господарських відносин і, як наслідок, визначення місця контрольних функцій держави в досліджуваній сфері запропоновано деталізувати смисловий обсяг і зміст термінів «господарська діяльність», «господарські правовідносини», «безпосередня господарська діяльність» як категорій, що прямо окреслюють межі контролю держави у відповідному секторі. Проведений аналіз показав доцільність розгляду державного контролю у сфері господарської діяльності дуалістично: у «вузькому значенні» як державний контроль, пов’язаний із перевіркою безпосередньої господарської діяльності суб’єкта господарювання (виробництво і реалізація продукції, виконання робіт і надання послуг), а у «широкому сенсі» – як державний контроль, пов’язаний з веденням суб’єктом господарювання господарської та супутньої (опосередкованої) щодо центральної (основної) діяльності. Запропоновано авторську дефініцію поняття «державний контроль у сфері господарської діяльності», представлено новий підхід до визначення основних особливостей та ознак державного контролю у сфері господарської діяльності. Під час розгляду проблеми окреслення об’єкта і предмета державного контролю у сфері господарської діяльності доведено, що наявність кореспондуючих прав і обов’язків в ході взаємовідносин контролюючого і підконтрольного, а також активна участь останнього в контрольному процесі зумовлюють необхідність включення до структури державного контролю не тільки підконтрольного учасника (об’єкта контролю), а й його матеріальні показники або виробничі та інші процеси, що підлягають перевірці в межах виконання контрольної функції держави. Цього при здійсненні контролю у сфері господарської діяльності не враховують сучасні наукові підходи. Сформульовані пропозиції щодо більш детального трактування об’єкта і предмета контролю, що вивчається. Доведено доцільність розглядати цілі і значення контролю, що є предметом дослідження, дуалістично: по-перше, як «практичного виконавця» контрольних заходів держави «взагалі», тобто з позицій забезпечення належного виконання правових приписів об’єкта контролю шляхом виявлення й запобігання можливим порушенням вимог законодавства у сфері предметних (у даній роботі господарських) відносин; по-друге, як діяльність державних інституцій з проведення господарської політики держави (як механізм реалізації, стадію або один із інструментів проведення державою політики у сфері господарювання). У ході розгляду цілей сучасної держави у господарському секторі акцентовано на існуючих прогалинах у сучасному законодавстві в частині визначення цілепокладання державного контролю у сфері господарської діяльності. Запропоновано шляхи їх усунення. Надано ряд пропозицій з оптимізації системи функцій і принципів державного контролю у сфері господарської діяльності. Висвітлено проблему сучасної системи суб’єктів даного контролю в Україні, охарактеризовані і класифіковані основі нормативно-правові акти з досліджуваних питань. Приділено увагу юридичній відповідальності, що настає за результатами проведення даного різновиду державного контролю. Зокрема, наголошено, що фінансова відповідальність на відміну від відповідальності, визначеної нормами Господарського кодексу України, за своєю природою більше тяжіє до адміністративної, а отже, виокремлення її у певний різновид юридичної відповідальності варто визнати невиваженим кроком законодавця. На основі аналізу наукової літературі фахового спрямування і законодавства відзначено, що ефективність вибору конкретних інструментів проведення державного контролю багато в чому залежить від оптимальності вибору підстав для класифікації і теоретично належного обґрунтування його диференціації з урахуванням вимог галузевої (інституціональної) специфіки. Доведено, що розподіл контролю за сферами суспільних відносин взагалі має закладатися в основу розбудови й оптимізації як системи законодавчих актів, так і системи органів владних повноважень, що втілюють контроль у реальну площину людських взаємовідносин у досліджуваній сфері. Доведено, що сучасна законодавча модель визначення сфери суспільних відносин, поставлених під охорону за допомогою здійснення державного контролю за господарськими відносинами, не відповідає їх реального обсягу. Зокрема, аргументовано, що існує необхідність виокремлення як самостійного різновиду в системі державного контролю держконтролю за забезпеченням додержання суб’єктами господарювання законодавчих вимог, пов’язаних з їх господарською компетенцією. Зроблено ряд інших пропозицій. З урахуванням багатогранності господарської діяльності в рамках роботи представлено авторське бачення диференціації досліджуваного різновиду контролю та його класифікації за напрямами або за сферою суспільних відносин. Через виокремлення предметних особливостей та специфіки механізму реалізації охарактеризовано місце основних різновидів контролю в системі державного контролю за господарською діяльністю Окрему увагу приділено формам і методам державного контролю у сфері господарської діяльності. В ході вивчення окресленого питання було виявлено, що як на теренах наукового поля, так і в рамках вітчизняного законодавства проблема їх розмежування досі залишається невирішеною. Проведений аналіз показав, що тотожні за назвою інструменти контролю. З огляду на сказане констатовано, що розмежування форм, методів, способів і засобів державного контролю на законодавчому рівні не доречне, не має і практичної значущості їх закріплення в нормативно-правовій базі. На нашу думку, з’ясування співвідношення форм і методів в механізмі реалізації суспільних відносин слід віднести до прерогативи наукового обговорення для всебічного розгляду особливостей відповідних правових явищ. Також під час дослідження доведено, що специфіка механізмів реалізації контрольно-наглядових повноважень органів контроля за господарською сферою похідна від особливостей сфер господарювання, оскільки саме ці останні визначають засоби контролю. Обґрунтовано, що державний контроль за веденням господарської діяльності тісно переплітається з іншими напрямами державного контролю у сфері господарювання, зокрема, у сфері безпеки праці, охорони здоров’я, екологічним тощо. У рамках дослідження розкрито основні методи, притаманні контролю, що розглядається, надана їх класифікація. Встановлено, що у вітчизняній науці кожному окремому різновиду (напряму) державного контролю у сфері господарської діяльності приділялося достатньо уваги, однак вони майже не розглядалися з позиції складової державного контролю у сфері господарювання, що і було поставлено за головну мету останньої частини дисертаційного дослідження. Під час висвітлення особливостей різновидів (напрямів) державного контролю у сфері господарської діяльності визначено основні шляхи удосконалення існуючої системи як для нього в цілому, так і для окремих його різновидів зокрема. Запропоновано внесення конкретних змін до чинного законодавства. Акцентовано на проблемі гарантій захисту прав, свобод і інтересів суб’єктів господарювання в ході проведення державного контролю у сфері господарської діяльності. Особливу увагу приділено аналізу доцільності впровадження адміністративної медіації як одного з найпопулярніших інноваційних заходів сучасності. Практичне значення дисертації полягає в тому, що її теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані в законотворчій діяльності – під час внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та інших нормативних актів; у правозастосовній діяльності – при вдосконаленні конкретних інструментів у ході проведення державного контролю у сфері господарської діяльності; в освітньому процесі – у процесі викладання навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Господарське право», підготовки навчально-методичних матеріалів і освітніх програм за темою «Державний контроль у сфері господарської діяльності»; в науково-дослідній діяльності – для подальших досліджень питань державного контролю у сфері господарської діяльності та ін.