Причинний зв'язок у деліктному праві

Abstract

Дисертацію присвячено проблемі причинного зв’язку в деліктному праві. Мета роботи – розробка концепції причинного зв’язку, заснованої на методологічному фундаменті правового реалізму (прагматизму) з урахуванням постмодерної епістемології та обмеженості пізнання в рамках судового процесу. У роботі продемонстровано, що вимога причинно-наслідкового зв’язку зумовлена цілями деліктного права. З одного боку, вона викликана тим, що деліктне право є інтитуціоналізацією корективної справедливості, мета якої – відновити status quo, порушений протиправною взаємодією між двома сторонами. На цьому рівні вимога причинного зв’язку є ланкою, що сполучає винне діяння і шкоду в єдиний деліктний інцидент і обґрунтовує адресність заходів деліктної відповідальності. З іншого боку, вимога причинного зв’язку продиктована метою мінімізації втрат суспільного добробуту через досягнення оптимального балансу між вартістю шкоди і витратами на запобігання шкоді. Доведено, що конфігурація формули делікту має залежати від підстави атрибуції шкоди. Якщо підставою атрибуції (відповідальності) є вина, то формула включає: винне діяння, шкоду і причинний зв'язок між першим та другим. Якщо підставою атрибуції є особливо небезпечний характер діяльності, то формула має включати: небезпечну діяльність, шкоду і причинний зв'язок між першим та другим. Якщо підставою атрибуції є субститутивна відповідальність (відповідальність за чужі дії у вузькому смислі), то формула має включати: (а) особливий характер правовідносин між відповідачем і особою, за яку він відповідає, (б) винне діяння особи, за яку відповідач несе відповідальність, (в) шкоду і (г) причинний зв'язок між (а) і (б) та між (б) і (в). Запропоновано бачення, згідно з яким дослідження судом юридично значимого причинного зв’язку для цілей вирішення деліктного позову включає два аспекти: фактологічний і нормативний. Фактологічний аспект передбачає висловлення описового (дескриптивного) судження про те, чи належить діяння відповідача до об’єктивно відстежуваної причинно-наслідкової послідовності, що завершилася завданням шкоди потерпілому. Нормативний аспект передбачає нормативну оцінку зв’язку між поведінкою відповідача і шкодою на предмет того, чи є такий зв'язок достатньо міцним, щоб виправдати покладання відповідальності за завдану шкоду на відповідача. Обґрунтовано, що в рамках фактологічного аспекту відправною точкою є тест «якби не», відомий в континентальній традиції як conditio sine qua non. Цей тест дає валідні результати у переважній більшості справ. Однак оскільки тест постулює причинність через поняття необхідної умови, він дає хибно заперечний результат у випадках надлишкової причинності і дублювання шкоди. У цих випадках застосуванню підлягає тест NESS (необхідний елемент достатнього набору), згідно з яким певний чинник визнається причиною шкоди, якщо цей чинник є необхідним елементом множини чинників, у сукупності своїй достатньої для настання шкоди. Тест «якби не» є окремим проявом тесту NESS. Аргументується, що нормативний аспект дослідження причинності має розпочинатися із критерію деліктизуючого ризику: відповідальність особи за наслідки своєї протиправної поведінки має бути обмежена лише тією шкодою, ризик завдання якої зробив цю поведінку протиправною. Відтак аргументується, що нормативний аспект дослідження причинності є аналітичним локусом, у рамках якого відбувається фінальна оцінка економічних ефектів деліктної відповідальності, пошук того, хто міг запобігти шкоді з найменшими витратами, а також вирішення колізій між двома суб’єктивними правами. В особливо складних справах мають враховуватися також і інші міркування правової політики. Вони спираються на уявлення про те, яких глобальних соціально-економічних результатів має досягати право, і яким чином вирішення конкретної деліктної справи сприятиме або перешкоджатиме досягненню таких результатів. При цьому значення віддаленості причинного зв’язку (шукане значення x, при якому особа відповідає за шкідливий наслідок Bn, якщо n ≤ x) є функцією вини: що тяжче скоєне зло, то ширше коло наслідків охоплюється діапазоном дії деліктного обов’язку відшкодування. Доведено, що сам по собі той факт, що проміжною ланкою у причинному ланцюзі між діянням відповідача і шкодою потерпілого є вольове діяння людини (самого потерпілого чи третьої особи), ще не означає, що причинний ланцюг обривається і відповідач перестає бути відповідальним за шкоду. Питання про обривання ланцюга через нове діяння, що втрутилося, підлягає оцінці в кожному окремому випадку на основі усіх значимих обставин справи. Зокрема, надаючи оцінку віддаленості причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) оператора онлайн платформи і шкодою, яку заподіяв користувач цієї платформи, належить ураховувати насамперед ступінь контролю в руках оператора платформи. Для трансакційних платформ такий контроль виражається у впливі на істотні умови трансакцій, що укладаються за допомогою платформи; для медіа-платформ – у можливостях доступної, з огляду на розвиток технологій, контент-модерації. Обґрунтовано, що відповідальність оператора онлайн-платформи має наставати за невжиття проактивних дій в рамках контент-модерації, якщо виявлення незаконного контенту було технічно можливим і його можна було розумно очікувати від розсудливого оператора платформи, що діяв за аналогічних обставин