Individual’s level of education as a guarantee of the right to defense

Abstract

Результати аналізу національної судової практики свідчить, в переважних випадках по кримінальним провадженням саме українські суди під час здійснення розгляду справи на стадії судового розгляду встановлювали факт відсутності відповідного рівня освіти особи, що притягується до кримінального провадження, що в свою чергу ставало наслідком по-перше залучення адвоката в порядку ст. 52 КПК України як обов’язкового учасника кримінального провадження та в подальшому, з врахуванням по суті встановленого факту грубого порушення права особи на захист під час досудового розслідування, з урахування положення п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК України призводить до визнання доказів, зібраних під час досудового розслідування, недопустимими та в решті решт до прийняття судового рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України – тобто не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Слід зазначити, що ще на стадії досудового розслідування, зокрема під час проведення окремих слідчих дій, зокрема такої як допит підозрюваного, органи досудового розслідування (зокрема слідчий) або прокурор, якщо саме він проводить допит, зобов’язані встановити рівень освіти особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Відповідний обов’язок щодо встановлення рівня освіти зумовлений зокрема фактом наявності обов’язкової графи у відповідному протоколі допиту, однак за відсутності чітких критеріїв рівня освіти, який би визнавався таким, що враховує динамічну комбінацію знань, умінь, навичок та способів мислення, тобто компетентність самої особи забезпечити можливість реалізувати свої права на захист від кримінального переслідування. Тобто, актуальність дослідження обґрунтовується не лише відсутністю єдиного підходу в правозастосовній практиці щодо застосування правових підстав забезпечення в обов’язковому порядку захисника (адвоката) у кримінальному провадженні особам, які не мають відповідного рівня освіти, що можливо обумовлює необхідність внесення змін до національного кримінально-процесуального законодавства України, але і обґрунтовується відсутністю єдиного чіткого рівня освіти, який би визнавався таким, що з врахуванням отриманих знань, умінь, навичок та способів мислення забезпечував би особі можливість реалізувати право на захист, а за відсутності відповідного рівня освіти зумовлював би обов’язок з боку Держави забезпечити особі професійну правничу допомогу. Предметом дослідження даної роботи виступає не лише аналіз результатів національного судочинства України та положень кримінально-процесуального законодавства, але дослідження законодавства про освіту, у тому числі дослідження рівнів національних рамок кваліфікацій, що в свою чергу може забезпечити можливість формування та подальшого обґрунтування авторської позиції щодо визначення того мінімального рівня освіти, який виходячи із отриманих знань, умінь, навичок та способів мислення забезпечував би особі можливість реалізувати право на захист.