Кримінальна відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості

Abstract

У дисертаційній роботі розглянуто підходи до вирішення актуального для юридичної науки науково-прикладного завдання, яке полягає в обґрунтуванні теоретичних засад і розробці комплексної науково-правової характеристики кримінальної відповідальності за порушення статутних правил взаємовідносини між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, кваліфікації та покарання за вчинення цього суспільно небезпечного діяння, а також підготовці пропозицій de lega ferenda з удосконалення чинного кримінального законодавства України та практики його застосування. У першому розділі роботи, з використанням історико-правових засад становлення та розвитку відповідальності за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, а також порівняльно-правового методу аналізу кримінального законодавства України та окремих зарубіжних країн доведено, що досліджувана проблема має тривалу історію розвитку, яка сягає корінням у часи Київської Русі. У подальшій трансформації військово- кримінального законодавства України під впливом різних правових систем відбувалася поступова кристалізація норм, спрямованих на врегулювання відносин між військовослужбовцями та встановлення кримінальної відповідальності за їх порушення. У часи Української Народної Республіки та Української Держави військове законодавство активно розвивалося, з’явилися норми про відповідальність за військові злочини. У радянський період було систематизовано та конкретизовано норми, що регулюють відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості. Порівняльно- правовий аналіз законодавства України та зарубіжних країн демонструє різні підходи до криміналізації порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями. Але, попри певні відмінності, простежується загальна тенденція до посилення кримінально-правової охорони військової дисципліни й порядку у війську. Другий розділ дисертаційної роботи присвячено характеристиці об’єктивних ознак (об’єкта та об’єктивної сторони) складу ст. 406 Кримінального кодексу України. Сформульовано визначення родового та видового об’єктів вказаного складу військового кримінального правопорушення. Доведено, що використання таких категорій, як «цінність», «благо» та «інтерес» для характеристики об’єкта кримінального правопорушення має обмежений (звужений) характер і не може повною мірою охарактеризувати такий досить складний елемент, як об’єкт. Обґрунтовано, що кваліфікація за ст. 406 КК України можлива за наявністю таких трьох умов об’єктивно-суб’єктивного характеру: якщо фізичне чи психічне насильство над потерпілим вчинено у зв’язку з виконанням ним обов’язків військової служби; якщо кримінальне правопорушення не пов’язане з виконанням потерпілим обов’язків військової служби, але в момент його вчинення або він, або винний перебували при виконанні цих обов’язків; якщо кримінальне правопорушення вчинено не у зв’язку і не при виконанні обов’язків військової служби, але було пов’язане з проявом явної неповаги до військового колективу. Доведено, що під зброєю слід розуміти виключно вогнепальну стрілецьку та холодну зброю, яка є штатною для відповідного військового підрозділу. Удосконалено поняття використання зброї як спосіб вчинення вказаного кримінального правопорушення, під яким слід розуміти наступні випадки: використання зброї за цільовим призначенням (постріл з автомата, удар ножем); використання зброї в іншій спосіб (удар прикладом автомата); загроза негайного використання зброї за цільовим призначенням. Проаналізовано та зроблено висновок, що слід розуміти під тяжкими наслідками цього кримінального правопорушення За результатами проведеного аналізу законодавцю запропоновано в якості de lege ferenda внесення змін до ч. 1 ст. 406 чинного КК України. У третьому розділі встановлено ознаки суб’єкта та суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 406 КК України. Проаналізовано систему ознак особи та доведено, що суб’єктом військового кримінального правопорушення, передбаченого ст. КК України, є військовослужбовець, який поряд із загальними та спеціальними ознаками суб’єкта є рівним за військовим званням і займаною посадою з потерпілим та не має право віддавати накази потерпілому й вимагати їх виконання. Наголошено, що суб’єктивна сторона ч. 1 ст. 406 КК України характеризується умисною формою вини й лише у виді прямого умислу. При цьому винний усвідомлює, що він порушує чинне законодавство України, яке регулює суспільні відносини у сфері несення військової служби, завдаючи побої чи вчиняючи інше насильство, а також порушує права людини на честь, гідність, тілесну недоторканність, і тим самим усвідомлює, що його дії є суспільно-небезпечними та протиправними. Застосування зброї може мати різноманітний характер як в якості психологічно тиску на потерпілого, так і за її призначенням. У першому випадку передбачення відсутнє. У другому випадку передбачення залежить від виду зброї, характеру та спрямованості її застосування. Наведено передбачення настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, чи тяжких наслідків, що охоплюють тяжкі тілесні ушкодження; доведення до самогубства може мати різноманітний характер – неминучість, реальна можливість, абстрактна можливість. При передбачення наслідків у вигляді смерті потерпілого як результату насильства винний або передбачав абстрактну можливість настання таких суспільно-небезпечних наслідків, або взагалі не передбачав можливості їх настання. Аргументовано, що мотивом суб’єкта є бажання показати перевагу над іншим військовослужбовцем. Доведено, що кінцевою метою суб’єкта, який використовує насильство при взаємовідносинах з іншим військовослужбовцем, є підпорядкування останнього своїй волі, бажання показати велич свого особистого статусу в неформальній ієрархії військового колективу, закріпити свою перевагу над потерпілим як у фізичному, так і в психологічному аспектах, змусити беззаперечно виконувати його вказівки, в тому числі й незаконні. Як спосіб досягнення кінцевої мети виступає досягнення проміжної мети – завдання шкоду здоров’ю, тілесній недоторканності, честі та гідності військовослужбовця. У четвертому розділі зосереджено увагу на проблемних питаннях кваліфікації та призначення покарання за ст. 406 КК України. Наголошено, що під час несення (проходження) військової служби військовослужбовці не є носіями (учасниками) лише військово-службових відносин, які врегульовані нормами військового законодавства. Будь-який військовослужбовець – насамперед людина, а вже потім військовослужбовець. У процесі взаємовідносин з приводу реалізації майнових і немайнових прав або особистих свобод між військовослужбовцями можуть виникати особисті взаємовідносини. У деяких випадках вони можуть супроводжуватися суспільно-небезпечним порушенням цих прав і свобод військовослужбовців, у тому числі із застосуванням насильства. Такі дії слід кваліфікувати як загальнокримінальні правопорушення. Аргументовано, що відсутність обов’язку знаходитись на законних підставах у структурі воєнної організації України означає, що особа не може бути визнана суб’єктом військового кримінального правопорушення. Доведено, що коли цивільна особа поряд з військовослужбовцем виконує об’єктивну сторону ст. 406 КК України, співучасть відсутня й відповідно військовослужбовець (спеціальний суб’єкт) буде нести відповідальність за ст. 406 КК України, а цивільна особа (загальний суб’єкт) – за статтею, передбаченою Розділом ІІ Особливої частини КК України. Дії цивільної особи, яка внаслідок підбурювання з боку військовослужбовця вчинила насильство щодо іншого військовослужбовця, також слід кваліфікувати як дії виконавця відповідної статті Розділу ІІ Особливої частини КК України. Коли до дій виконавця кримінального правопорушення, передбаченого ст. 406 КК України, приєднуєтеся начальник (командир) й виконує разом зі своїм підлеглим тотожні дії, такі дії військовослужбовця потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 406 КК України залежно від наслідків. При цьому, не застосовуючи кваліфікуючу обставину «вчинення групою осіб», дії начальника потребують кваліфікації за відповідною частиною ст. 426-1 КК України. За результатами дослідження, а також проблемних питань кваліфікації та покарання сформульовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального законодавства України. Запропоновано в якості de lega ferenda доповнити ст. 69 КК України частиною 3 в такій редакції: «у випадку неможливості застосування спеціального виду основного покарання, встановленого в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, суд може перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення». А також наступну назву ст. 406 КК України: «Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями (військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів) за відсутності відносин підлеглості» з відповідними змінами в диспозиції статті.