Адміністративно-правові засади діяльності авторизованого економічного оператора

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» з галузі знань 08 «Право». – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2025. На основі обраної мети, об’єкта, предмета дослідження та з використанням методів наукового пізнання у дисертаційній роботі проведено обґрунтування теоретичних основ та практичних заходів щодо оптимізації та вдосконалення адміністративно-правових засад діяльності авторизованого економічного оператора (далі – АЕО). Напрацьоване визначення АЕО як підприємства, що відповідає критеріям, встановленим національним законодавством та міжнародними стандартами, яке отримало спеціальний статус (авторизацію), що підтверджує його надійність і надає доступ до певних пільг та спрощень. Встановлено, що спеціальний правовий статус АЕО, запроваджений задля того аби суб’єкти підприємницької діяльності, використовуючи надані йому спрощення та переваги підвищив ефективність своєї зовнішньоекономічної діяльності в обмін на відкритість та прозорість свого функціонування для митних органів та виконання встановлених державою вимог. Підкреслено, що такі відносини АЕО з Держмитслужбою мають позитивний вплив на оптимізації міжнародної торгівлі, передбачуваності логістичних процедур та зменшенні організаційного навантаження на митні органи. Для більш глибокого розуміння сутності інституту АЕО досліджено процес його розвитку та становлення в Україні і вплив історичного досвіду на формування сучасного правового підґрунтя. Досліджено структуру законодавства, що регламентує порядок набуття статусу АЕО, пільги та переваги, які з ним пов’язані, особливості діяльності АЕО та його взаємодії з митними органами. Встановлено, які міжнародні нормативно-правові акти здійснювали вплив на формування національного законодавства та напрацьовано авторську концепцію адаптації зарубіжного досвіду (ЄС, США, Канада) до українських реалій, зокрема, через запровадження механізмів, що були успішно реалізовані у зарубіжних практиках адміністрування діяльності АЕО. Підкреслено, що впровадження досвіду ЄС у царині організації функціонування АЕО, гармонізація національного законодавства з європейськими стандартами зумовлене Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Вони складають основу для формування та удосконалення адміністративно- правових засад діяльності АЕО в Україні. Зокрема, українська нормативна база, що стосується статусу, процедур авторизації та функціонування цих операторів, була сформована шляхом прямого запозичення ключових положень Регламенту (ЄС) № 952/2013 та інших актів acquis communautaire. Це дозволило не лише інтегрувати у національне законодавство спільні для ЄС механізми (наприклад, спрощення митних процедур, диференціація типів АЕО), але й закріпити критерії фінансової стійкості, дотримання безпеки ланцюгів постачання та відповідності стандартам, що визначені як критичні для надання авторизації. Зазначено, що високий рівень ефективності застосування інституту АЕО у міжнародній торгівлі неможливий виключно за рахунок діяльності Держмитслужби України та обґрунтовано необхідність та ефективність укладення міжнародних договорів про взаємне визнання державами-партнерами суб’єктів, що набули статусу АЕО в різних країнах. Для надання статусу АЕО митні органи мають бути певними у його відповідності критеріям, визначеним законодавством. Перевірка такої відповідності здійснюється в межах адміністративного провадження з надання авторизації. За своєю природою провадження є заявним і складається з наступних структурних елементів: (а) початок провадження з авторизації; (б) попередній розгляд заяви з авторизації; (в) оцінка відповідності; (г) прийняття остаточного рішення у справі. Це провадження охарактеризоване як складне та тривале і недоліки його будови стоять на заваді більш широкому запровадженню інституту АЕО в Україні Закцентовано увагу на тій обставині, що нині здійснення провадження з авторизації регулюється МКУ, заснованими на ньому підзаконними актами та Законом України «Про адміністративну процедуру». МКУ не приведений у відповідність з положеннями Закону, що породжує низку юридичних колізій. До внесення змін у законодавство застосовуючи норми МКУ митні органи зобов’язані суворо дотримуватись принципів адміністративної процедури, як це передбачено у п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про адміністративну процедуру». Особливої уваги заслуговує принцип гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні. Виокремлено недоліки в реалізації такого принципу адміністративної процедури, як гарантування ефективних засобів правового захисту. Вони полягають в обмеженні права на адміністративне оскарження негативних адміністративних актів в авторизаційному провадженні. Автором запропоновано заходи спрямовані на усунення згаданих недоліків, шляхом утворення Держмитслужбою комісії з розгляду скарг. На підставі аналізу системи спрощень та переваг, які надаються АЕО, зазначено, що їх поділ на типи АЕО-Б та АЕО-С є недосконалим. Це зумовлено тим, що авторизацію АЕО-Б отримати значно складніше, а обсяг переваг між двома типами авторизації мало відрізняється. Для оптимізації функціонування авторизованих економічних операторів пропонується застосувати досвід ЄС та встановити третій тип авторизації AEO-F. Це так званий «повний» тип авторизації, який поєднує у собі АЕО-Б та АЕО-С. Проаналізовано систему методів публічного адміністрування, які застосовуються митними органами щодо АЕО, та зазначено, що ключове місце серед них займають регулювання, контроль та примус. Заходи адміністративного примусу об’єднані у дворівневу систему, до якої входять заходи адміністративного запобігання (зупинення адміністративного акту, яким АЕО було надано авторизацію) та заходи адміністративного припинення (скасування адміністративного акту, яким АЕО було надано авторизацію та анулювання адміністративного акту, яким АЕО було надано авторизацію). Назви заходів адміністративного припинення не відповідають як Делегованому регламенту (ЄС) 2015/2446, так і закону «Про адміністративну процедуру». Для усунення протирічь розроблено проект змін до глави 3 МКУ. Встановлено, що системами адміністративного примусу, які застосовуються до АЕО в Україні та ЄС, мають істотні відмінності. Українська модель включає заходи адміністративного запобігання та адміністративного припинення, а європейська – ще й адміністративні стягнення. Розроблено пропозиції щодо приведення вітчизняної моделі у відповідність європейським стандартам шляхом встановлення адміністративної відповідальності за порушення порядку здійснення фахової діяльності АЕО. Відзначено, що митне оформлення для АЕО зводить до мінімуму фізичних перевірок, документуючи спрощений порядок контролю та відповідність суб’єкта митним вимогам. Це оформлення також відображає використання привілеїв АЕО, наприклад, прискореної обробки декларацій, що підтверджується електронним записом або позначками в митній документації. Також взаємодія митних органів з АЕО, на сьогоднішній день, відображає еволюцію від традиційного митного контролю до партнерської моделі, де довіра до суб’єкта поєднується з потенційно постійним наглядом. Ефективність такої системи залежить від багатьох складників, перед усім від синтезу правових норм, технологічних інновацій і міжнародного співробітництва, що формує передумови для інтеграції України в єдиний економічний і правовий простір ЄС. Досліджено характеристику концепції цифровізації митних процесів, її місце в системі публічного адміністрування у митній сфері та роль у підвищенні ефективності взаємодії АЕО з митними органами, зокрема через інтеграцію платформ електронного документообігу. Надано пропозиції щодо оптимізації адміністративно-правових засад діяльності АЕО в Україні, зосереджені на правовій гармонізації з європейськими стандартами. Доведено, що ключовою перешкодою для ефективності моделі АЕО є фрагментарність національного законодавства, яке недостатньо інтегрує механізми ризик-орієнтованого контролю та преференційних режимів, передбачених МК ЄС. На противагу цьому, європейська концепція Trust and Check трансформує роль держави з контролера на правового партнера, спираючись на делегування окремих контрольних функцій авторизованим операторам у межах чітко визначених правових рамок. Для України критично важливим є адаптація подібного підходу через реформування адміністративно- правових інструментів.