Інвестиційна привабливість земель сільськогосподарського призначення: стан та правові проблеми

Abstract

Інвестори прагнуть отримати доступ до землі, щоб задовольнити попит на продовольство та енергетичні ресурси, звільнитися від залежності на світових ринках і максимізувати прибуток. Остання хвиля іноземних інвестицій в землю відрізняється від минулих періодів насамперед розміром придбання землі (понад 300 000 га) і ступенем, до якого продовольча та енергетична безпека є рушійною силою інвестицій. «Захоплення землі» викликало дискусії між тими, хто виступає за інвестиції в землю, і тими, хто проти цього. Одні розглядають інвестиції в землю як можливість залучити необхідні інвестиції для покращення сільськогосподарського сектора та передачі технологій з подальшим впливом на створення робочих місць. У той час як інші бачать інвестиції в землю як загрозу для дрібних фермерських господарств, продовольчої безпеки, навколишнього природного середовища та соціально-економічної стабільності в країнах, що розвиваються. Незважаючи на те, що ці дебати тривають, доступні дані та дослідження вказують на більше ризиків, ніж переваг, пов’язаних із цим явищем. Різні зацікавлені сторони стурбовані придбанням земель в Україні серйозними геополітичними гравцями, які потерпають від нестачі продовольства. На сьогодні не всі питання функціонування pинкy зeмлi в Укpaïнi є зaкoнoдaвчo нeвpeгyльoвaними. Існує зaгpoза нeкoнтpoльoвaного «захоплення землі», спричинення шкоди українським фермерам. Законодавство більшості розвинених країн допускає продаж сільськогосподарських земель. Це пов’язано з тим, що ринок землі є потужним засобом стимулювання зростання сільськогосподарської продукції. Однак, для обігу землі до користувачів, багато країн, розробляючи законодавчі норми, контролюють земельні відносини, накладають обмеження на придбання землі у власність. Деякі країни вже вжили заходів, щоб хоча б тимчасово контролювати ситуацію. Так, деякі запровадили мораторій на купівлю землі іноземцями, зокрема Камбоджа та Лаос. Інші країни розробили проекти законодавства щодо обмеження купівлі землі іноземцями, зокрема Мозамбік, Аргентина, Бразилія та Танзанія. Уряди деяких розвинених країн звертають увагу на занепокоєння громадськості щодо продажу ферм іноземцям, вимагаючи переваг для місцевих громад і створення робочих місць від угод з іноземними інвесторами.