Цифрові докази і системи штучного інтелекту у правозастосовній діяльності

Abstract

Розглянуто актуальні проблеми використання цифрових доказів у правозастосовній діяльності, надано пропозиції щодо їх розв’язання, розмежовано поняття «електронний доказ» і «цифровий доказ». Аналізом 64 рішень українських судів доведено, що визнання допустимими цифрових доказів спричиняє певні труднощі. Запропоновано доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України нормами, які містили б визначення понять «цифрові докази» та «електронні докази», докладний порядок вилучення цифрової інформації, її огляду, фіксації і зберігання, алгоритм оцінки достовірності цифрового доказу за певними критеріями. Поліпшити ефективність використання цифрових доказів у судочинстві рекомендовано шляхом розробки настанов для слідчих, суддів, прокурорів і співробітників оперативно-розшукових органів щодо роботи із ними. Також досліджено роль технологій штучного інтелекту у правоохоронній діяльності, вивчено можливості їх використання в умовах війни, визначено форму та зміст правового регулювання процесів використання систем штучного інтелекту у правозастосовній діяльності, сформульовано принципи та випадки обмеження їх використання. Пропонується формувати законодавство України щодо штучного інтелекту на основі таких основних принципів: повага до основних прав і свобод людини, запобігання будь-якій дискримінації, висока якість та безпека при обробці даних та процесуальних рішень, прозорість, неупередженість, справедливість. Також слід ураховувати, що процедура доказування у процесуальній діяльності відрізняється від автоматичного аналізу даних системою штучного інтелекту, який може враховувати недостовірні або підроблені дані, неправдиві показання свідка або потерпілого, помилкові висновки експерта та ін. Через це системи штучного інтелекту можуть слугувати лише допоміжним інструментом уповноважених осіб під час прийняття ними процесуальних рішень. Повністю автоматизувати ці процеси в Україні поки що зарано.