Адміністративно-правові засади управління персоналом на державній службі

Abstract

Дисертаційна робота присвячена дослідженню адміністративно-правових засад управління персоналом на державній службі та є однією із перших комплексних праць, у якій: висвітлено історико-правовий розвиток управління персоналом на державній службі; проаналізовано теоретико-методологічні засади управління персоналом на державній службі; охарактеризовано нормативно- правове регулювання управління персоналом на державній службі; узагальнено зарубіжний досвід у сфері організації та правового забезпечення управління персоналом на державній службі та визначено його значення для України; розкрито види суб’єктів управління персоналом на державній службі; охарактеризовано особливості правового статусу Національного агентства України з питань державної служби як суб’єкта управління персоналом на державній службі; визначено місце керівника державної служби в системі управління персоналом на державній службі, особливості його правового статусу; розкрито організаційні та правові засади діяльності служби управління персоналом у державному органі; проаналізовано особливості формування і використання персоналу на державній службі та шляхи його вдосконалення; охарактеризовано новітні технології в управлінні персоналом на державній службі та пріоритети їх розвитку. У результаті дослідження під «управлінням персоналом на державній службі» запропоновано розуміти урегульовану законодавством діяльність уповноважених державних органів, їх структурних підрозділів, посадових осіб та інших суб’єктів стосовно реалізації державної кадрової політики у сфері державної служби шляхом забезпечення формування та використання персоналу на державній службі, здійснення його вивільнення. При цьому, обґрунтовано, що управління персоналом на державній службі є багатоаспектним явищем, що робить можливим виокремлення підходів до його розуміння: а) функціонального – характеристика такого управління як діяльності; б) організаційно-структурного – розгляд такого управління як системи суб’єктів (державних органів, їх структурних підрозділів тощо), які реалізують завдання та функції відносно персоналу на державній службі; в) процедурного – сприйняття такого управління як сукупності процедур у державній службі, організацію, здійснення та оформлення яких мають забезпечити уповноважені на те суб’єкти управління персоналом на державній службі; г) інституційно-правового – розуміння його як сукупності правових норм, що спрямовані на регулювання відносин з управління персоналом на державній службі та входять до правового субінституту – «управління державною службою» у межах інституту державної служби як складової підгалузі адміністративного права. Доведено, що управління персоналом на державній службі, будучи видом державного управління, характеризується як загальними ознаками, властивими державному управлінню загалом (підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер та ін.), так і спеціальними – притаманними лише для нього. З-поміж останніх ознак можна відзначити такі: а) особливий об’єкт управління – персонал державної служби; б) спрямовується на забезпечення формування та використання персоналу на державній службі, здійснення його вивільнення; в) реалізується уповноваженими на те суб’єктами (Кабінет Міністрів України, Національне агентство України з питань державної служби, керівник державної служби в державному органі, служба управління персоналом та ін.) у певних формах та за допомогою особливого набору методів і технологій; г) врегульовується переважно нормами адміністративного права. Виокремлено функції управління персоналом на державній службі залежно від завдання, на реалізацію якого вони спрямовані: а) функції, що спрямовані на забезпечення формування персоналу на державній службі (прогнозування та планування потреб державного органу у персоналі, професійна орієнтація, встановлення вимог до претендентів на зайняття посад державних службовців, відбір та комплектування персоналом державних органів та ін.); б) функції, пов’язані із забезпеченням використання персоналу (адаптація новопризначених державних службовців, професійний розвиток персоналу, його стимулювання, оцінювання, забезпечення службової дисципліни, створення належних умов для проходження державної служби тощо); в) функції, що спрямовані на забезпечення мобільності персоналу та здійснення його вивільнення (як-то планування службової кар’єри, забезпечення передачі справ та майна від державного службовця, який звільнився, та ін.); г) функції, що реалізуються одночасно задля формування та використання персоналу, здійснення його вивільнення (як-то документальне оформлення вступу на службу, її проходження та припинення тощо). Проаналізовано форми управління персоналом на державній службі. Охарактеризовано особливості правового забезпечення управління персоналом на державній службі. Підкреслено, що в умовах наявності прогалин у сфері регулювання управління персоналом на державній службі, знаходження відповідних норм у низці законів актуалізується ідея систематизації законодавства про публічну службу та прийняття Службового кодексу України. Ухвалення такого кодифікованого акту дозволить завершити формування службового права як підгалузі адміністративного права, сприятиме врегулюванню системи публічної служби, визначенню її видів та особливостей їх організації, що поряд з іншим дозволить усунути наявні прогалини, унормувати загальні засади управління публічною службою та її персоналом, а також особливості такої управлінської діяльності щодо окремих видів державної служби. З метою визначення концептуальних (стратегічних) засад функціонування державної служби в сучасних умовах запропоновано розробити та ухвалити Концепцію збереження та розвитку інституційної спроможності публічної служби у воєнний та післявоєнний періоди. Узагальнено зарубіжний досвід у сфері організації та правового забезпечення управління персоналом на державній службі. Відзначено, що особливості організації системи управління персоналом на державній службі у зарубіжних країнах залежать від моделі державної служби, яка в них розбудовується. Підкреслено, що на шляху адаптації управління персоналом на державній службі до стандартів ЄС особливого значення для України набуває європейський досвід. Запропоновано використати в Україні провідний зарубіжний досвід у сфері забезпечення захисту прав державних службовців від порушень з боку суб’єктів управління персоналом на державній службі шляхом утворення Комісії із захисту права на державну службу. Окрему увагу у дисертаційній роботі приділено визначенню видів суб’єктів управління персоналом на державній службі та аналізу правового статусу. Обґрунтовано, що з огляду на особливості правового статусу Національного агентства України з питань державної служби його доцільно віднести до центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, адже це Національне агентство: має завданням не лише реалізацію державної політики у сфері державної служби та з питань управління персоналом в державних органах, а й забезпечення її формування; діяльність спрямовується та координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України; уповноважене на видання нормативно- правових актів та ін. Зроблено висновок про доцільність доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення ст. 188-58 «Невиконання або неналежне виконання вимог Національного агентства України з питань державної служби щодо усунення порушень умов реалізації громадянами права на державну службу».