Суб'єктний склад процедур вирішення податкових спорів при реалізації податкового обов'язку

Abstract

Дисертація є однією з перших у вітчизняній науці податкового права комплексною працею в якій розглянуто сутність і зміст податково- процедурного регулювання та суб’єктів податкових процедур у їх діалектичній єдності. У науковій роботі сформульовано ряд висновків концептуально-теоретичного та науково-практичного характеру, що забезпечують вирішення основних завдань відповідно до поставленої мети дослідження. Зокрема, охарактеризовано проблему комплексності законодавства, що стосується як безпосередньо механізмів, які виражають зміст тієї чи іншої категорії, так і правових засобів, що їх гарантують. Характеристика здійснюється у невід’ємному зв’язку з концепцією структурованості, що зумовлює узгодження тенденцій об’єднання та диференціації. Виокремлено комплексність: а) у вузькому значенні, що охоплює системний вплив однорідних інституційних чи підгалузевих норм; б) комплексність міжінституційного чи міжпідгалузевого впливу; в) міжгалузеву комплексність, що може виходити як і з об’єднання правового впливу однотипних галузей права (публічних: конституційне, фінансове, кримінальне), так і з галузей, що використовують різні методи регулювання (публічних та приватних). Визначено, що сплата податків і зборів передбачає не формування грошового фонду (доходної частини бюджету) та збереження грошей, а таке формування централізованих грошових фондів за рахунок цих платежів, що характеризується принципом своєчасності. В цьому аспекті під своєчасністю треба розуміти дві складові: а) своєчасність сплати; б) своєчасність витрачання. Якщо перший аспект своєчасності, беззаперечно, стосується процедурних особливостей реалізації податкового обов’язку, то друга складова своєчасності, переважно, не передбачає застосування матеріальних і процедурних податково-правових конструкцій. Здійснено класифікацію обов’язкових елементів податкового механізму, а саме виділено: а) матеріальні елементи (платник податку, об’єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, податковий період). Ці елементи є умовними та залишаються гаслами без забезпечення відповідними процедурами; б) процедурні елементи (порядок обчислення податку, строк і порядок сплати податку, строк і порядок подання звітності про обчислення та сплату податку). Запропоновано авторський підхід щодо диференціації податкових процедур залежно від динаміки податкового обов’язку, а саме розмежовано: 1) податкові процедури в режимі позитивного виконання податкового обов’язку (процедури податкового обліку, процедури сплати податків і зборів, процедури податкової звітності); 2) деліктні податкові процедури (процедури податкового контролю, процедури забезпечення виконання податкового обов’язку, адміністративні процедури вирішення податкових спорів, судові процедури вирішення податкових спорів, охоронні податкові процедури). Обґрунтовано позицію, відповідно до якої саме категорія «податковий обов’язок», на відміну від категорії «податкове зобов’язання», максимально точно відображає природу податкових правовідносин. Виділено змістовну та формальну причини, що доводять цю позицію. Водночас аргументовано пропозицію замінити в законодавчому регулюванні податкових правовідносин категорію «податкове зобов’язання» на «сума податку» та категорію «грошове зобов’язання» на «сума податку та донарахувань». Зазначено, що нормотворчі процедури в системі податкового регулювання є передпроцедурами в регулюванні податкових відносин, коли зміст податкового процедурного регулювання спрямовується на забезпечення виконання податкового обов’язку, при якому виникнення податкових правовідносин завжди пов’язується з відповідним юридичним фактом, що чітко визначено в нормативному приписі. З’ясовано, що чинна правосуб’єктність передбачає не лише межі позитивної діяльності учасника відносин, коли він організовує свою поведінку відповідно до припису закону, але й наслідки недодержання виконання своїх обов’язків, несприятливі правові заходи, які, беззаперечно, відбудуться при порушенні ним закону. До відповідальності може бути притягнуто будь-якого учасника податкових правовідносин. Індивідуальну правосуб’єктність необхідно розглядати як певну абстракцію. Це пов’язано з тим, що будь-яке правовідношення, в межах якого якраз і реалізується правосуб’єктність, передбачає принаймні дві сторони, які протистоять одне одному або взаємоузгоджують свою поведінку. Саме в цьому й виникає узгодженість правосуб’єктностей осіб, які протистоять як сторони правовідношення. Це обумовлює зв’язок права одного суб’єкта та обов’язок іншого, що призводить до збалансування правосуб’єктностей учасників відносин. Зазначено, що системоутворюючий характер конструкції «податковий обов’язок» породжує як загальні підстави змісту та динаміки податкових відносин (облік, сплата та звітність), так і характер побудови правосуб’єктності. Закріплення суб’єктивних обов’язків платника визначає межі прав владного суб’єкта. Не може податковий орган організовувати порядок контролюючих дій щодо перевірки виконання того чи іншого обов’язку платника, якщо такого обов’язку не закріплено правосуб’єктністю зобов’язаної особи. Це відображає як напрями динаміки тих же процедур податкового контролю, так і межі їх реалізації. Окреслено іманентні риси процедур податкового обліку, а саме: 1) обов’язок із податкового обліку є вихідним, початковим елементом у динаміці процедур реалізації податкового обов’язку; 2) він поєднує два різновиди податкових процедур: як попередньої (постановка на облік платника податку), що стосується спочатку лише появи правосуб’єктної особи, а потім коригування обсягу цієї правосуб’єктності, так і триваючої (облік об’єкта оподаткування), в умовах, коли вже правосуб’єктна особа здійснює дії щодо визначення суми податку; 3) метою податкового обліку є не облік взагалі, а облік зобов’язаних осіб та об’єктів, що спрямовується на визначення сум податків для сплати; 4) розмежування процедур обліку на два типи передбачає різні режими їх реалізації, що зумовлює диференціацію несприятливих наслідків для порушників; 5) процедури податкового обліку передбачають зустрічні дії як безпосередньо платника, так і контролюючого органу; 6) процедури податкового обліку, виступаючи вихідними, початковими в системі елементів податкового обов’язку, можуть бути єдиними, після реалізації яких ніякого процедурного регулювання не відбувається.