Феноменологія творчості в цифрову епоху

Abstract

Мета статті – показати особливості художніх практик та специфіку існування творів мистецтва в цифровій парадигмі культури. Методологія дослідження обумовлена евристичним потенціалом мистецтвознавчих та культурфілософських досліджень цифрової культури у поєднанні з комунікативною та екзистенціальною аналітикою. Характеристика авторських художніх стратегій в інтерактивному локусі буття становить наукову новизну роботи і дозволяє дійти висновку: інтерактивний медійний простір суттєво змінив конфігурацію художньої діяльності у полі культури. Будучи проекцією дигітальної онтології реальності та отримавши необмежений доступ до комунікації, митець експонує передусім творчий процес, надає інформацію про творення та власне квазі-буття, уникаючи схожості й анонімності. Документація процесу іноді важливіша за саме мистецтво й може заміняти самий твір. Актуальне мистецтво представлене не стільки кінцевими результатами («речами»), скільки відношеннями (густотою практик співучасті, перформансом, проживанням у часі створення твору), навколо чого відбувається нова раціоналізація. Завдяки зазначеним практикам митець та глядач активно залучені у потік, де злиті проектування, зміст та логіка розвитку художньої праці. Сучасна реальність опосередкована не тільки трансцендентним або мовою, а й новим медіа (почасти лінгвістичним, почасти прагматичним), який є не більш, ніж фікцією, конструктом. Це спосіб репрезентації, що має вельми серйозну онтологічну функцію: буття суб’єкта як homo mediatus засвідчується його присутністю у мережі. Відповідно, творчість митця, так само як і його внутрішній світ, будуть сприйняті, якщо він виявлятиме активність у дигітальній культурі.

Цель статьи – рассмотреть особенности художественных практик и специфику существования произведений искусства в цифровой парадигме культуры. Методология исследования обусловлена эвристическим потенциалом искусствоведческих и культурфилософских исследований цифровой культуры в сочетании с коммуникативной и экзистенциальной аналитикой. Характеристика авторских художественных стратегий в интерактивном локусе бытия составляет научную новизну работы и позволяет сделать вывод: интерактивное медийное пространство существенно изменило конфигурацию художественной деятельности в поле культуры. Будучи проекцией дигитальной онтологии реальности и получив неограниченный доступ к коммуникации, художник экспонирует прежде всего творческий процесс, предоставляет информацию о творении и собственном квази-бытии, избегая схожести и анонимности. Документация процесса иногда важнее самого искусства и может заменять само произведение. Актуальное искусство представлено не столько конечными результатами («вещами»), сколько отношениями (густотой практик соучастия, перформансом, проживанием во времени создания произведения), вокруг чего осуществляется новая рационализация. Благодаря указанным практикам художник и зритель активно вовлечены в поток, где слиты проектирование, содержание и логика развития художественного труда. Современная реальность опосредована не только трансцендентным или языком, но и новым медиа (от части лингвистическим, от части прагматическим), являющимся не более, чем фикцией, конструктом. Это способ репрезентации, имеющий весьма серьезную онтологическую функцию: бытие субъекта как homo mediatus удостоверяется его присутствием в сети. Соответственно, творчество художника, равно как и его внутренний мир, воспримутся, если он будет проявлять активность в дигитальной культуре.