Відшкодування судових витрат на правову допомогу як елемент доступу до правосуддя

Abstract

У статті досліджується проблема відшкодування судових витрат на правову допомогу в Україні, аналізується судова практика вищих судових інстанцій та систематизуються основні правові позиції судів з цього питання. Визначається, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару повинна враховуватись складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Враховуючи різний рівень досвіду та фізично обґрунтовану відмінності в швидкості виконання робіт різними особами навряд чи можна вважати час абсолютно об’єктивним критерієм для виміру обсягу робіт здійсненого адвокатом. Автори, аналізуючи новітню судову практику, а саме: постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 року у справі № 910/20357/16; додаткову постанову Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 753/15683/15; додаткову постанову Верховного Суду у справі № 911/3386/17 від 04.12.2018 року; постанову Верховного Суду від 11.06.2018 року у справі № 923/567/17, встановлюють, що судді критично ставляться до визначення співмірності судових витрат на правничу допомогу та у більшості випадків стають на бік особи, що заявляє про надмірність вартості правової допомоги, навіть здійснюють оцінку того, на скільки об’єктивною є сума, що витрачена стороною на професійну правничу допомогу.