Стратегічні комунікації: до проблеми осмислення сутності

Abstract

Метою статті є порівняння у загальному вигляді основних точок зору на проблему стратегічних комунікацій і обґрунтування на цій основі їх залежності від науково-технічної революції й глобалізації. Застосовувався весь комплекс філософських загальнонаукових, та специфічних методів наукового дослідження, які притаманні гуманітарній науці, у їх взаємозв’язку й взаємодоповнюваності. Проаналізовані наукові підходи до розуміння стратегічних комунікацій, наведені найбільш характерні їх визначення. Виокремлені фактори бурхливого розвитку стратегічних комунікацій; основні складові (громадська дипломатія, зв’язки з громадськістю, інформаційно-психологічні операції) та технології (іміджмейкінг, брендинг, міжкультурна комунікація, репутаційний менеджмент, спін-доктор). Обґрунтовується, що в сучасних умовах усе більшої значущості набуває вирішення конфліктів, як внутрішніх, так і міждержавних, із застосуванням інформації й інформаційних технологій; розвиток останніх кардинально змінює принципи й методи управління і комунікації, він же й ліг в основу революції в галузі міжнародних відносин і у військовій справі. Зазначається, що «нові медіа» через загальнодоступність соціальних мереж створюють серйозні проблеми для стратегічних комунікаторів, внаслідок чого створюється серйозна загроза кібербезпеки у мережі Інтернет і розгортання інформаційного протиборства між стратегічними комунікаторами різних країн і залучення в них світової аудиторії. У результаті робиться висновок, що стратегічні комунікації детерміновані науково-технічною революцією й глобалізацією і подальший їх розвиток буде залежати від цих двох феноменів і від здатності людей вчасно відповідати на їх виклики.

Целью статьи является сравнение в общем виде основных точек зрения на проблему стратегических коммуникаций и обоснование на этой основе их зависимости от научно-технической революции и глобализации. Применялся весь комплекс философских общенаучных и специфических методов научного исследования, присущих гуманитарной науке, в их взаимосвязи и взаимодополняемости. Проанализированы научные подходы к пониманию стратегических коммуникаций, приведены наиболее характерные их определения. Выделены факторы бурного развития стратегических коммуникаций; основные составляющие (общественная дипломатия, связи с общественностью, информационно-психологические операции) и технологии (имиджмейкинг, брендинг, межкультурная коммуникация, репутационный менеджмент, спин-доктор). Обосновывается, что в современных условиях все большую значимость приобретает решение конфликтов, как внутренних, так и межгосударственных, с использованием информации и информационных технологий; развитие последних кардинально меняет принципы и методы управления и коммуникации, оно же и лягло в основу революции в области международных отношений и в военном деле. Отмечается, что «новые медиа» из-за общедоступности социальных сетей создают серьезные проблемы для стратегических коммуникаторов, в результате чего возникает серьезная угроза кибербезопасности в сети Интернет и развертывания информационного противоборства между стратегическими коммуникаторами разных стран и привлечения в них мировой аудитории. В результате делается вывод, что стратегические коммуникации детерминированы научно-технической революцией и глобализацией и дальнейшее их развитие будет зависеть от этих двух феноменов и от способности людей вовремя отвечать на их вызовы.