Свобода релігії й переконань і право: загальнотеоретичне дослідження

Abstract

У дисертації здійснено комплексне загальнотеоретичне дослідження свободи релігії або переконань як фундаментального права людини з урахуванням необхідності пошуку належного балансу з іншими основоположними свободами і правами людини та загальними суспільними благами в умовах таких сучасних викликів, як війни, політизація свободи релігії або переконань, збільшення впливу приватних акторів на права людини та посилення конфліктів між свободою релігії або переконань та іншими правами людини. Авторка досліджує розвиток ідей щодо захисту свободи релігії або переконань як невід’ємного права людини, сучасні стандарти із захисту релігійної свободи та проблеми щодо їх тлумачення. Праця шляхом розгляду конкретних проблем праворегулювання, які виникають у захисті право на свободу релігії або переконань в Україні й у світі тенденції та закономірності захисту цього права в умовах сучасних викликів. Дослідження визначає відмінності в інтерпретації визначення права на свободу релігії або переконань, доводить неприпустимість використання мови релігійної свободи для непропорційного втручання в реалізацію інших прав людини, взаємодоповнюваність та несуперечливість права на свободу релігії або переконань з іншими правами людини, такими, зокрема, як гендерна рівність та свобода від дискримінації. У дослідженні авторка наголошує, що посилання на право на свободу релігії або переконань не повинно призводити до закріплення нормативних положень, спрямованих на захист релігії, що сповідується більшістю населення країни, які матимуть дискримінаційний характер для інших груп. В роботі підкреслюється, що право на свободу релігії або переконань спрямована на захист не релігії як певної системи віри та поклоніння, а права індивіда набувати, змінювати або відмовлятися від певної релігії. В зв’язку з цим держава не може спрямовувати правовий захист певних релігійних положень, у тому числі шляхом ухвалення законів, які забороняють будь-яку критику релігії, або відмовлятися від закріплення певних правових норм через релігійні погляди окремих осіб чи груп осіб. Зокрема, в дослідженні обґрунтовано недопустимість використання мови свободи релігії або переконань з метою обґрунтування відмови від впровадження норм про одностатеві партнерства або боротьбу з гендерно-обумовленим та домашнім насильством. Авторка доводить необхідність переосмислення характеристики свободи релігії або переконань крізь призму сучасних дискурсів сталого розвитку, спроможностей, деколоніалізму, фемінізму. Сучасні дискурси про права людини не вичерпуються вищевказаними концепціями, проте вони обрані для аналізу, оскільки мають важливе значення для переосмислення свободи релігії або переконань в умовах сучасних викликів та є малодослідженими в українській науці. Вказані дискурси подають нове і навіть критичне бачення щодо усталених норм міжнародного права та є взаємопов’язаними між собою. Цілі сталого розвитку вказують на необхідність подолання структурних нерівностей у суспільстві, яких часто зазнають релігійні меншини, або, наприклад, релігійні жінки, з одного боку, та на переосмислення ролі релігійних діячів в досягненні сталого розвитку і переміщення уваги з суб’єктів, які посилюють структурні нерівності в суспільстві, на суб’єктів, які беруть участь у формуванні більш інклюзивного суспільства – з іншого боку. Підхід спроможностей, тісно пов’язаний з концепцією сталого розвитку, вказує не лише на необхідність формального захисту права на свободу релігії або переконань, але й на врахування специфічних умов життєдіяльності особи чи групи осіб, які впливають на подальшу можливість вільно реалізувати право на свободу релігії або переконань. Фемінізм тісно переплетений з деколоніалізмом. Обидва дискурси застосовують деконструкцію складових права на свободу релігії або переконань, що полягає у виявленні в цьому праві сутнісних складових та рудиментів колоніального періоду та створення нових складових, які є чутливими та інклюзивними до нетипових факторів сповідання релігії в деколонізованих суспільствах або суспільствах, де значного втручання у права зазнавали окремі вразливі групи, такі, як жінки, релігійні меншини та корінні народи. Застосування вказаних концепцій до розкриття змісту права на свободу релігії або переконань дозволило, зокрема, обґрунтувати необхідність використання погляду самих носіїв права щодо окремих аспектів його використання, оскільки це гарантує більш об’єктивне розуміння та інтерпретацію права на свободу релігії або переконань. Як приклад використано розгляд питання про носіння релігійного одягу на робочому місці. У дослідженні здійснено огляд зобов’язань держави щодо поваги, захисту та забезпечення права на свободу релігії або переконань, а саме негативних зобов’язань не втручатися у право на свободу релігії або переконань та позитивних зобов’язань створювати належні умови для захисту та реалізації права на свободу релігії або переконань. Вказано, що позитивні зобов’язання держави поширюються як на дії офіційних представників, так і на дії приватних осіб для того, щоб створити належні гарантії від втручання таких осіб у право на свободу релігії або переконань. Встановлено, що взаємодоповнюваність і нерозривність позитивних і негативних зобов’язань держави у сфері прав людини проявляє себе також при реалізації права на свободу релігії або переконань. В роботі цей прояв проілюстровано, з-поміж іншого, на прикладах обов’язку держави поважати право батьків виховувати дітей відповідно до власних переконань, де така держава має не лише негативні, але й позитивні зобов’язання щодо створення належних умов для реалізації вказаного права батьків; або принципу невстановлення (“nonestablishment”) в правовій системі Сполучених Штатів Америки, який не лише забороняє уряду участь в практиці, що схвалює, надає перевагу, сприяє або призводить до зникнення релігії, а також накладає позитивні зобов’язання на уряд діяти таким чином, щоб посилити положення Першої поправки до Конституції США. У роботі розкрито роль приватних акторів у забезпеченні поваги до права на свободу релігії або переконань на прикладі його реалізації на робочому місці. Визначено, що різні підходи до тлумачення права на свободу релігії або переконань у наднаціональних юрисдикціях ускладнюють створення корпоративних політик щодо поваги до свободи релігії або переконань. Зокрема, при застосуванні приватними акторами політик нейтральності або заборони будь- яких релігійних символів на робочому місці порушується право на зовнішній прояв релігії. У дослідженні наведено аналіз рішень Суду справедливості Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини, що формалізують такі корпоративні політики і практики.