Саморегулівні організації як суб’єкти цивільного права

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України. – Харків, 2014. Дисертація присвячена комплексному дослідженню саморегулівних організацій як суб'єктів цивільного права. Обґрунтовано, що саморегулівні організації є непідприємницькими товариствами, які характеризуються такими ознаками: а) вони об’єднують на засадах членства учасників підприємницької та/або професійної діяльності за ознакою єдності галузі виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг тощо) або виду професійної діяльності; б) для них характерна наявність подвійної мети утворення, яка полягає в задоволенні інтересів як членів СРО, так і споживачів їх товарів (робіт, послуг тощо), а у випадках делегування СРО публічно-владних повноважень – і публічного інтересу також; в) СРО здійснюють нормотворчу, контрольну і штрафну функції по відношенню до членів організації, що передбачено їх локальними корпоративними актами. Доведено, що саморегулівні організації можуть бути віднесені як до юридичних осіб приватного, так і публічного права, в залежності від того, чи були їм делеговані публічно-владні повноваження з боку держави. Встановлено, що у випадку делегування саморегулівним організаціям публічно-владних повноважень, останні є представниками держави у цивільних відносинах, а тому держава несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями СРО, що виникли у зв’язку з заподіянням шкоди певним особам через неналежне виконання делегованих повноважень. Досліджено правову природу правовідносин між СРО і їх членами. Визначено випадки, у яких встановлення обов'язкового членства у СРО є допустимим, а в яких – ні. З'ясовано особливості регулювання відносин між саморегулівними організаціями і їх членами.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Министерство образования и науки Украины. – Харьков, 2014. Диссертация посвящена исследованию саморегулируемых организаций как субъектов гражданского права. Обосновано, что СРО являются непредпринимательскими обществами, которые характеризуются следующими признаками: а) они объединяют на основе членства участников предпринимательской и / или профессиональной деятельности по признаку единства отрасли производства товаров (выполнения работ, оказания услуг и т.п.) или вида профессиональной деятельности; б) для них характерно наличие двойной цели образования, которая заключается в удовлетворении интересов как членов СРО, так и потребителей их товаров (работ, услуг и т.д.), а в случае делегирования СРО публично-властных полномочий – и публичного интереса; в) СРО осуществляют нормотворческую, контрольную и штрафную функции по отношению к членам организации, что предусмотрено их локальными корпоративными актами. Доказано, что саморегулируемые организации могут быть отнесены как к юридическим лицам частного, так и публичного права, в зависимости от того, были ли им делегированы публично-властные полномочия со стороны государства. Установлено, что в случае делегирования саморегулируемым организациям полномочий, последние являются представителями государства в гражданских правоотношениях, в связи с чем государство несет субсидиарную ответственность по обязательствам СРО, возникшим на основании причинения вреда определенным лицам в связи с ненадлежащим исполнением делегированных полномочий. Исследована правовая природа правоотношений между СРО и их членами. Такие отношения являются членскими. При этом членские отношения в СРО являются организационными гражданско-правовыми отношениями. Однако в случае делегирования СРО публично-властных полномочий, такие отношения приобретают характер административно-правовых в части выполнения этих полномочий. Обосновано, что членство в таких организациях может являться условием доступа лица к определенному виду профессиональной или предпринимательской деятельности лишь в случае, если саморегулируемая организация относится к юридическим лицам публичного права и выполняет публично-властные полномочия. Исследованы вопросы регулирования отношений между саморегулируемыми организациями и их членами посредством правовых действий, осуществляемых такими организациями. Обосновано, что акты саморегулируемых организаций являются нормативно-правовыми. Определены особенности контроля, осуществляемого саморегулируемыми организациями. Обнаружены особенности санкций, применяемых СРО к членам, которые нарушили положения локальных корпоративных актов и/или законодательства.