Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення (стаття 368-5 Кримінального кодексу України

Abstract

У дисертаційній роботі запропоновано вирішення актуального для юридичної науки науково-прикладного завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретичних засад і розробці комплексної науково-правової характеристики кримінальної відповідальності за незаконне збагачення через встановлення її загальних засад, ознак складу кримінального правопорушення, вирішення проблем кваліфікації та покарання за вчинення цього суспільно небезпечного діяння, а також підготовці пропозицій з удосконалення чинного кримінального законодавства України та практики його застосування. У першому розділі дисертаційної роботи, використовуючи історико- правовий та порівняльний наукові методи, наголошено, що заборона незаконного збагачення в Україні пов’язана з виконанням міжнародних зобов’язань у межах Конвенції ООН проти корупції, у ст. 20 якої передбачена криміналізація цього злочину. Запровадження такої кримінально-правової норми у вітчизняну правову систему відбувається шляхом пошуку як її законодавчого формулювання в кримінальному законі, так і її практичного застосування чи-то як додаткової, коли суміжні норми кримінального закону не можуть бути використані, чи-то як однієї з основних норм завершального рубежу системної боротьби та протидії латентним корупційним кримінальним правопорушенням. Саме останній погляд на цю норму дозволяє розкрити її потенціал і забезпечити ефективне правове реагування держави на вчинений злочин, що має бути врахованим у практиці застосування кримінального закону. Другий розділ дисертаційної роботи присвячено характеристиці об’єкта та об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 Кримінального кодексу України. Сформульовано визначення родового та видового об’єктів незаконного збагачення з огляду на чотири групи суспільних відносин, які покликані охороняти норми розділу ХVІІ Особливої частини Кримінального кодексу України. Основу відповідного розподілу становить істотна різниця природи повноважень публічних і приватних службовців, їх значимість, а також особливості повноважень осіб, які надають публічні послуги та здійснюють діяльність у сфері спорту. Проте однаковість структури охоронюваних правовідносин та механізму порушення об’єкта злочинів, передбачених розділом ХVІІ Особливої частини Кодексу, відповідає умові групування цих злочинів в один розділ, який включає заборону порушення, встановленого нормами права порядку здійснення своїх повноважень: 1) публічними службовими особами (інтереси публічної служби); 2) іншими службовими особами (інтереси приватної служби); 3) особами, які надають публічні послуги; 4) особами у сфері спорту. Удосконалено визначення основного безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 Кримінального кодексу України, з використанням результатів детального аналізу структури суспільних відносин, що їх становлять, та механізму заподіяння їм шкоди. Запропоновано авторський підхід до розуміння безпосереднього об’єкта незаконного збагачення як такий, що має розглядатись, виходячи за межі не лише видового об’єкта корупційних злочинів публічного сектору, який охороняється нормами розділу XVII Особливої частини Кодексу, але й як такий, що охоплює безпосередньо об’єкти всіх злочинів публічного сектору, заподіяння шкоди яким може принести для спеціального суб’єкта незаконне збільшення майнових активів, що в разі виявлення і за умови латентності конкретного, не лише корупційного діяння, може бути підставою кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Обґрунтовано значну початкову порогову межу предмета незаконного збагачення з огляду на необхідність дотримання стандарту доведення вини «поза розумним сумнівом» і концентрації ресурсів правоохоронних органів на боротьбі з дійсно значним незаконним збагаченням, а також убезпеченні громадян від невиправданого втручання в їх права. За результатами проведеного аналізу можливих активів як предмета незаконного збагачення запропоновано внести зміни до Закону України «Про запобігання корупції» з огляду на перспективи збільшення обігу віртуальних активів і ризики їх використання як можливого засобу легалізації незаконних доходів. Окрім того, запропоновано виокремити форми об’єктивної сторони незаконного збагачення та акцентовано на необхідності розмежування змісту доручення в цивільно-правовому розумінні та в контексті використання цього терміна в ст. 368-5 КК України, відповідно до якої його необхідно розглядати як вказівку на вчинення дії з набуття активу номінальним власником (утримувачем) в інтересах особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування – реальним власником такого майна. З урахуванням практики Вищого антикорупційного та Верховного судів запропоновано критерії встановлення належності особі майна, яке номінально їй не належить, але щодо якого вона здійснює реальний вплив та контроль. Це стало можливим завдяки комплексному дослідженню всіх ознак об’єктивної сторони аналізованого кримінального правопорушення. На основі аналізу судової практики та кримінально-правової літератури визначено можливі варіанти вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 Кримінального кодексу України, та аргументовано неможливість його здійснення у формі бездіяльності. Розглянуто зміст поняття «набуття активу» та запропоновано подальший розвиток аргументації про його розуміння як ознаки об’єктивної сторони: 1) як діяння (дії), що є незаконним на момент його вчинення; 2) як наслідку латентного злочину, який презюмується, що підлягає перевірці засобами кримінального провадження. Проаналізовано міжнародні документи, судову практику європейських країн та Європейського суду з прав людини з реалізації права особи на мовчання у кримінальному провадженні та обґрунтовано відсутність порушення принципу презумпції невинуватості кримінально-правовою забороною незаконного збагачення, а також можливість доведення вини за наявності у провадженні інших доказів винуватості особи в такому збагаченні. Вивчення міжнародних стандартів і зарубіжного досвіду відповідної правотворчості та судової практики зумовлює необхідність їх урахування з метою подальшого вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства. Розглянуто можливість співучасті в незаконному збагаченні у зв’язку з усвідомленням чи обізнаністю номінального власника майна – пособника про невідповідність набутих активів законним доходам особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. Вивчено проблемні питання кваліфікації та критерії розмежування незаконного збагачення й суміжних складів кримінальних правопорушень та акцентовано на неможливості ідеальної сукупності складів кримінальних правопорушень, передбачених статтями 209, 368 та 368-5 Кримінального кодексу України. З огляду на розширення форм боротьби з корупцією, в тому числі з використанням засобів цивільно-правового характеру через подання цивільних позовів про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, з метою охоплення складом кримінального правопорушення «незаконне збагачення» дійсного кола діянь, що підпадають під дію даної кримінально-правової заборони, і недопущення переведення кримінального провадження в цивільно-правову площину, запропоновано враховувати у складі незаконного збагаченні активи, які були або є предметом такого цивільного провадження, а також рекомендовано виключити з цієї норми відповідні положення п. 5 Примітки до ст. 368-5 Кримінального кодексу України.