Правові засади приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств

Abstract

Дисертаційна робота є першою в Україні науковою працею, у якій здійснено комплексне дослідження правових засад приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, а також сформульовано нові для земельного права України наукові висновки і практичні рекомендації з удосконалення законодавства, що стосуються приватизації таких земель. У дисертації на базі основних положень земельного, аграрного, екологічного, цивільного права, інших правових галузей юридичної науки досліджено сутність та сформульовано визначення категорії «приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств», якою запропоновано вважати передачу державних або комунальних земель безоплатно у приватну власність громадян України – працівникам цих підприємств та працівникам державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров’я, а також пенсіонерам з їх числа, що здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому законом. Визначено стадії процедури приватизації земель працівниками та пенсіонерами з їх числа державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, які мають відбуватися у наступній послідовності: 1) включення державного чи комунального сільськогосподарського підприємства до програми, тобто формування, затвердження та оприлюднення переліку сільськогосподарських підприємств (їхнього майна), які підлягають приватизації; 2) звернення з клопотанням громадян України – працівників цих підприємств, що мають право на отримання земельних ділянок у власність, до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу їм у власність земельних ділянок; 3) розгляд клопотання відповідним органом та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо приватизації земель; 4) розробка проєкту приватизації земель землевпорядною організацією; 5) погодження та затвердження проєкту приватизації земель; 6) оформлення та державна реєстрація земельних ділянок та права власності на них. У науковій роботі наголошується, що оскільки об’єктом приватизації виступають земельні ділянки, то відносини щодо їх приватизації необхідно кваліфікувати як земельні. За своєю економічною сутністю (як відносини, що опосередковують обіг земельних ділянок), вони відносяться до різновидів земельних майнових відносин. У дисертації доведено, що норми права, які регулюють передачу сільськогосподарських угідь, що перебувають у державній або комунальній власності і використовуються на постійній основі сільськогосподарськими підприємствами, у приватну власність, у своїй сукупності утворюють правовий субінститут приватизації земельних ділянок. Його предметом виступають відносини з передачі земельних ділянок з державної та комунальної власності до приватної. Своєрідність цього субінституту полягає у його комплексності, що проявляється в об’єднанні норм різних галузей права. Обґрунтовано положення про те, що приватизацію земель необхідно розглядати як правовідношення між українською державою і громадянином України, в межах якого реалізується гарантоване суб’єктивне право громадянина. Розкрито особливості приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств. До основних із них належать: по-перше, участь органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у процесі приватизації, оскільки вона здійснюється за рішенням та за безпосередньої участі зазначених органів. У цьому разі уповноважений орган виступає не тільки як звичайний учасник правовідносин, а і як провідник державної політики у соціальній, економічній та інших сферах. Його статус пов’язаний з цілями та завданнями, які ставлять перед собою держава та органи місцевого самоврядування у процесі приватизації. По-друге, виключне право на приватизацію земельних ділянок мають громадяни – працівники чи пенсіонери сільськогосподарського формування, закладів освіти, культури і охорони здоров’я державної чи комунальної форми власності. Наголошується, що визначальними тут виступають трудові відносини громадянина України з конкретним сільськогосподарським підприємством чи відповідним закладом. По-третє, підставою виникнення права власності на земельну ділянку є складний юридичний склад, що включає процедури адміністративно-правового характеру. По-четверте, приватизація відноситься до похідних способів набуття права власності. По-п’яте, безоплатний характер такої приватизації та ін. Визначено коло прав працівників державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, закладів освіти, культури і охорони здоров’я та пенсіонерів з їх числа як суб’єктів приватизації, а саме: 1) вносити клопотання до органів приватизації про безоплатну передачу відповідних земель у приватну власність; 2) вимагати його своєчасного розгляду та інформування про прийняте рішення; 3) право бути присутніми при прийнятті рішень органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, надавати пояснення; 4) право на отримання інформації про склад і площу земель сільськогосподарського призначення, що підлягають безоплатній приватизації; 5) отримати земельну ділянку в натурі та право власності на неї; 6) звертатися до судових органів про захист права на безоплатну приватизацію земель та ін. Доведено, що право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних підприємств – специфічне право, яке має особистий характер і не може відчужуватись, у тому числі в порядку спадкування. Встановлено, що поширення норм щодо приватизації земель сільськогосподарських підприємств на новостворені комунальні підприємства не є доцільним, оскільки, по-перше, це фактично блокуватиме їх господарську діяльність, а по-друге, матиме ризик перетворення такої приватизації у корупційний механізм виведення значного обсягу земель з комунальної власності.