Узгодження бюджетної та податкової політики при розподілі бюджетних видатків на сучасному етапі кодифікації законодавства

Abstract

Дисертаційна робота присвячена висвітленню проблемних питань узгодження бюджетної та податкової політики при розподілі бюджетних видатків на сучасному етапі кодифікації законодавства. У роботі вперше використано аналіз різноманітних аспектів регулювання системи видатків бюджетів із неодмінною кореляцією із структурною побудовою системи податкових доходів. При цьому широко використовується компаративний аспект правового регулювання податкової та бюджетної політики із ґрунтовним дослідженням конструктивної розбудови регулювання подібних відносин у багатьох інших країнах світу. Окрема увага у роботі приділяється визначенню форм фінансової децентралізації, включаючи самофінансування, заходи часткового фінансування, розширення місцевих доходів, трансферти та надання дозволу на муніципальні запозичення. Детально розглянуто проблемний аспект визначення повноважень для видання дозволів на запозичення та мобілізацію грошових фондів місцевими органами влади. Запропоновано розширити перелік форм децентралізації шляхом дозволу акумулювання грошових коштів об'єднаними територіальними громадами та їх самостійному спрямуванню на визначені цілі. Визначено, що децентралізація впливає на структуру бюджетних видатків, зокрема на зменшення капітальних витрат і збільшення видатків на соціальне забезпечення та інфраструктурний розвиток у короткостроковій і довгостроковій перспективі.

Охарактеризовано досвід проведення децентралізації у країнах американського, європейського та азіатського континенту, яким підтверджується позитивний вплив фінансової децентралізації на економічне зростання та незалежність місцевих органів влади. Орієнтація на американський досвід вказує на ключову роль фінансової автономії регіонів у досягненні загальнодоступних благ та економічному розвитку, сприяючи самостійному пошуку оптимальних шляхів розвитку. Наголошено на важливості врахування досвіду Італії та Китаю, де фіскальна децентралізація впроваджується обережно та поетапно, враховуючи всі аспекти цього процесу. Фінансова децентралізація, що передбачає делегування фінансових повноважень на регіональний рівень, є ключовим елементом забезпечення незалежності та життєздатності місцевих органів влади, адже цей процес стимулює активну участь місцевої влади у розвитку території та сприяє ефективному наданню суспільних послуг. Особливу увагу приділено раціональному використанню грошових коштів у нових фінансових відносинах, що має забезпечуватися чітким правовим регулюванням та уникненням неправомірного витрачання коштів при децентралізації. Запропоновано власне розуміння видатків бюджету як сукупності індивідуальних суб'єктивних прав, спрямованих на кожного отримувача бюджетних коштів. Це визначається конкретними суб'єктивними правами осіб, що розпоряджаються бюджетними коштами, на виконання певних бюджетних зобов'язань через публічно-правовий механізм. Хоча Верховна Рада України визначає обсяги витрат та напрямки розподілу бюджетного фінансування при затвердженні бюджету, відповідальна особа чи орган, одержавши кошти, отримує право на їхнє здійснення. Витрати бюджету розглядаються як система відносин, методів і прийомів, якими грошові кошти з бюджетів направляються згідно з їхнім призначенням, формуючи невід'ємну складову бюджетно-правового аналізу. Цей підхід дозволяє враховувати юридичні особливості відносин, пов'язаних з розподілом, використанням та реалізацією бюджетних коштів.

Розкрито роль та значення механізму міжбюджетних трансфертів у побудові системи доходів та видатків бюджетів. При аналізі міжбюджетних трансфертів як форми міжбюджетних відносин вказано, що ця механіка обмежена і не охоплює всі аспекти міжбюджетних відносин. Традиційно вони включають розмежування між бюджетами доходів і видатків, передачу надлишкових коштів, фінансову допомогу бюджетам із низькою податковою базою та фінансове вирівнювання, проте міжбюджетні трансферти здійснюють головним чином три останні аспекти. Класифікація офіційних трансфертів розподіляє їх у дві ключові категорії, охоплюючи трансферти від органів державного управління та від урядів і міжнародних організацій. Перша категорія включає дотації, субвенції, реверсні дотації та додаткові дотації, спрямовані на горизонтальне вирівнювання податкової спроможності територій, а друга — доходи від участі в міжнародних операціях та фінансову підтримку від міжнародних партнерів.

Визначено сталу залежність ефективності передачі грошових ресурсів між різними рівнями бюджетної системи від мети передачі, що підтверджується міжнародним досвідом. Ефективні програми трансфертів мають ключові риси, зокрема об'єктивне та прозоре визначення трансфертів через чітку формулу, що запобігає політичному втручанню. Вони повинні бути стабільними для раціонального місцевого бюджетування та гнучкими для узгодження з національними об'єктивами стабілізації. Формула передачі повинна бути прозорою та простою, базуватися на точних факторах, щоб уникнути суперечок, особливо в розвиваючих країнах. Додатково визначено ключові характеристики базової дотації, яка включає горизонтальне вирівнювання, що компенсує фінансові нерівності між територіями. Важливими є відсутність цільового призначення, що дає місцевим органам влади свободу використовувати трансферти цього типу за власним розсудом, та механізм заохочення, що сприяє ефективному використанню ресурсів. Збалансованість доходів і видатків при наданні базової дотації допомагає місцевим органам влади управляти бюджетом, зокрема, коли витрати перевищують їхні власні доходи.

Охарактеризовано досвід застосування грантів у різних країнах при перерозподілі коштів поміж ланками бюджетної системи. Висвітлено емпіричний досвід деяких європейських країн, що активно використовують механізм грантів для децентралізації бюджетних відносин, де гранти становлять ключовий компонент доходів місцевих урядів, доповнюючи їх власні доходи, такі як податки та збори. Однак фінансова автономія не завжди корелює з фіскальною децентралізацією, і ця проблема розглядається у контексті європейських країн. Охарактеризовано систему грантів, яка виконує аналогічну роль системі міжбюджетних трансфертів в Україні, при цьому наголошено на використанні фіксованих формул для розподілу грантів, які враховують середні або нормативні витрати базового пакету послуг. Важливо відзначити, що вирівнювання може відбуватися як через виділені, так і невиділені гранти, кожен з яких має свої переваги з точки зору ефективності фінансування.