Малозначні справи у цивільному судочинстві

Abstract

У роботі здійснено перше в Україні комплексне теоретичне дослідження феномену малозначних справ як процесуально-правового явища, концептуальних основ інституту малозначних справ у цивільному судочинстві, а також процесуальних особливостей їх розгляду в контексті забезпечення права на справедливий судовий розгляд крізь призму гарантій ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ, зокрема: з’ясовано онтологічну природу малозначності справи у цивільному судочинстві як юридичного феномену; досліджено малозначність справи як категорію цивільного процесуального права; охарактеризовано тенденцію диференціації судових процедур, призначених для розгляду малозначних справ, крізь призму принципу пропорційності; визначено межі судового керівництва розглядом малозначних справ (case management), його процесуальні особливості; надано структурно-функціональну характеристику спрощеного позовного провадження як процесуальної форми розгляду малозначних справ; систематизовано й охарактеризовано глобальні тенденції нормативної регламентації процедур судового розгляду малозначних справ; окреслено зміст права на доступ до суду та визначено особливості його реалізації у малозначних справах; запропоновано ефективну модель розгляду малозначних справ крізь призму принципу пропорційності та окремих гарантій ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ (публічності, розумності строків судового розгляду); актуалізовано проблеми оскарження судових рішень у малозначних справах; надано пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства та судової практики у контексті дотримання гарантій права на справедливий суд під час розгляду малозначних справ. Перший розділ роботи присвячений дослідженню концептуальних основ інституту малозначних справ у цивільному судочинстві. Констатовано, що сучасні наукові дослідження питань правової природи та змісту «малозначності» справи, місця малозначних справ у цивільному судочинстві свідчать про зосередженість вчених на вузькогалузевій проблематиці, питаннях, які не вирішують проблему в цілому. У своїй сукупності вказані фактори актуалізують необхідність проведення комплексного дослідження проблеми малозначних справ у цивільному судочинстві. Сформульовано теоретичну концепцію малозначності справи у контексті диференціації цивільного судочинства, а також системи його проваджень, де малозначна справа є первинною стосовно процесуальної форми її розгляду, оскільки особливості останньої визначаються сутнісними характеристиками справи, яка є основним предметом судової діяльності, через це первісним критерієм диференціації цивільної процесуальної форми виступає характер спору про право, тому ознака малозначності є засобом диверсифікації цивільних справ на окремі категорії для розгляду і вирішення яких, за наявності передбаченої процесуальним законом сукупності умов (ціна позову, його предмет, складність справи, характер спірних правовідносин, значення справи для сторін і суспільства), застосовується спеціальний процесуальний порядок, покликаний забезпечити доступність правосуддя шляхом максимально можливого спрощення і оптимізації судового розгляду справ, що відповідають критерію малозначності. Надано теоретичне визначення термінопоняттю «малозначні справи» у цивільному судочинстві, під яким слід розуміти окремий, самостійний різновид цивільних справ, які характеризуються: а) обмеженістю верхньої межі ціни позову; б) нескладністю з огляду на можливо-допустиму тривалість їх судового розгляду, зміст та обсяг питань права і факту, які має вирішити суд; в) специфічним характером спірних правовідносин, проявом якого є участь «слабкого суб’єкта» в окремих категоріях справ (про захист прав споживачів, пов’язаних з аліментними правовідносинами); г) спрощеним процесуальним порядком їх розгляду; д) обмеженістю права касаційного оскарження. Визначено загальні, сутнісні ознаки спрощеного позовного провадження як процесуальної форми розгляду малозначних справ у національних і зарубіжних правових порядках, а саме: 1) розширена суддівська дискреція при визначенні процесуального порядку розгляду справи; 2) редукція процедури судового розгляду; 3) спеціальні правила сплати судового збору; 4) орієнтація на самопредставництво сторін, чому сприяє спрощення всієї процедури, що розраховане на участь сторони без професійного представника, хоча така участь не виключається; 5) використання стандартизованих форм процесуальних документів; 6) застосування технологій електронного документообігу; 7) використання альтернативних способів врегулювання спорів, зокрема медіації, у тому числі обов’язкової, для окремих категорій малозначних справ.