The principle of proportionality in the jurisprudence of the european court of human rights

Abstract

Деякі з прав, закріплених в ЄКПЛ, є абсолютними (заборона катування (стаття 3), заборона рабства і примусової праці (стаття 4)). Це означає, що вони ні в якому разі не можуть бути обмежені або скасовані. Всі інші права можуть бути частково обмежені відповідно до ст. 15 ЄКПЛ, у випадках крайньої соціальної потреби – військового / надзвичайного стану в межах, необхідних для запобігання загрози життю нації. У деяких статтях ЄКПЛ прямо викладені умови обмеження прав і свобод людини. Таким чином, право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8), свобода думки, совісті і релігії (стаття 9), свобода вираження поглядів (стаття 10) і свобода зібрань та об’єднання (стаття 11) можуть бути обмежені, якщо того вимагає закон і це необхідно в демократичному суспільстві. Отже, конвенційні права також можуть мати внутрішні обмеження. Зокрема, в деяких випадках права, гарантовані різними статтями ЄКПЛ, вступають у конфлікт одне з одним. Таким чином, основна мета даної статті – дослідити сутність і основні елементи принципу пропорційності в судовій практиці ЄСПЛ. Щоб оцінити пропорційність втручання у право або свободу, необхідно визначити його вплив на право, причини втручання, його результати, важливість локальних обставин і складність об’єктивної оцінки відповідних прав та інтересів. Саме держави повинні виправдовувати таке втручання. При цьому причини повинні бути «істотними і достатніми», необхідність в обмеженні «встановлена законом», виключення «чітко викладеними», а втручання повинно відповідати «невідкладній суспільній потребі». Відповідно до принципу пропорційності, всі юридичні дії і рішення держави повинні бути встановлені законом, необхідні, актуальні (придатні) і в найменшій мірі обмежувати право особистості. Крім того, перевірка на пропорційність повинна гарантувати, що втрати особи від обмеження права порівнянні з вигодою від переслідуваної мети. Баланс є справедливим, якщо обмеження не зачіпає саму суть права і не призводить до втрати його реального змісту. При оцінці пропорційності втручання держави ЄСПЛ застосовує доктрину меж вільного розсуду, яка може бути широкою або вузькою. Таким чином, принцип пропорційності (співмірності), який тісно пов’язаний з принципом ефективного захисту, суттєво впливає на прецедентне право ЄСПЛ. Більшість суперечок з приводу пропорційності виникає у контексті обмежень прав людини, гарантованих статтями 8 (2) – 11 (2) Конвенції. Отже, принцип пропорційності вимагає від національних органів державної влади дотримання справедливого балансу між конкуруючими публічними і приватними інтересами, поставленими на карту. ЄСПЛ оцінює такі фактори, як важливість конкуруючих інтересів, об’єктивність (адекватність, розумність) обмеження, наявність консенсусу між державами-членами Ради Європи з питання, що розглядається.

Некоторые из прав, закреплённых в ЕКПЧ, являются абсолютными (запрет пыток (статья 3), запрет рабства и принудительного труда (статья 4)). Это означает, что они ни при каких обстоятельствах не могут быть ограничены или упразднены. Все остальные права могут быть частично ограничены в соответствии со ст. 15 ЕКПЧ, в случаях крайней социальной необходимости – военного / чрезвычайного положения в пределах, необходимых для предотвращения угрозы жизни нации. В некоторых статьях ЕКПЧ прямо изложены условия ограничения прав и свобод человека. Таким образом, право на уважение частной и семейной жизни (статья 8), свобода мысли, совести и религии (статья 9), свобода выражения мнения (статья 10) и свобода собраний и объединений (статья 11) могут быть ограничены, если того требует закон и это необходимо в демократическом обществе. Следовательно, конвенционные права также могут иметь внутренние ограничения. В частности, в некоторых случаях права, гарантированные различными статьями ЕКПЧ, вступают в конфликт друг с другом. Таким образом, основная цель данной статьи – исследовать сущность и основные элементы принципа пропорциональности в судебной практике ЕСПЧ. Чтобы оценить соразмерность вмешательства в право или свободу, необходимо определить его влияние на право, причины вмешательства, его результаты, важность частных обстоятельств и сложность объективной оценки соответствующих прав и интересов. Именно государства должны оправдывать такое вмешательство. При этом причины должны быть «существенными и достаточными», необходимость в ограничении «установлена законом», исключения «чётко изложенными», а вмешательство должно соответствовать «неотложной общественной потребности». Согласно принципу пропорциональности, все юридические действия и решения государства должны быть установлены законом, необходимы, актуальны (пригодны) и в наименьшей степени ограничивать право личности. Кроме того, проверка на соразмерность должна гарантировать, что потери лица от ограничения права соизмеримы с выгодой от преследуемой цели. Баланс является справедливым, если ограничение не затрагивает саму суть права и не приводит к потере его реального содержания. При оценке соразмерности вмешательства государства ЕСПЧ применяет доктрину границ свободного усмотрения, которая может быть широкой или узкой. Таким образом, принцип пропорциональности (соразмерности), который тесно связан с принципом эффективной защиты, существенно влияет на прецедентное право ЕСПЧ. Большинство споров по поводу соразмерности возникает в контексте ограничений прав человека, гарантированных статьями 8 (2) – 11 (2) ЕКПЧ. Следовательно, принцип пропорциональности требует от национальных органов государственной власти соблюдения справедливого баланса между конкурирующими публичными и частными интересами, поставленными на карту. ЕСПЧ оценивает такие факторы, как важность конкурирующих интересов, объективность (адекватность, разумность) ограничения, наличие консенсуса между государствами-членами Совета Европы по рассматриваемому вопросу.