Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового провадження в механізмі реалізації завдань кримінального провадження

Abstract

Стаття присвячена проблемі законодавчого визначення рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що можуть бути оскаржені під час досудового провадження, у формі вичерпного переліку. Метою статті є визначення відповідності закріплених у кримінальному процесуальному законодавстві Україні процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які приймаються (вчиняються) на досудовому провадженні, абсолютному конституційному праву кожного на оскарження. Автор відзначає, що право на оскарження до суду є абсолютним, оскільки Конституція України прямо передбачає, що це право не може бути обмежене. Специфічні процедури оскарження не можуть зводити нанівець саму можливість оскарження, так само як і відсутність нормативної регламентації таких процедур. Мають бути запровадженні ефективні засоби реалізації права на оскарження, у тому числі в межах досудового розслідування. Сутнісно право на оскарження складається з трьох елементів: носія права, органу, що уповноважений на розгляд скарги та предмета оскарження. Оскарження як процес подання та розгляду скарги має розглядатися як забезпечувальний по відношенню до права на оскарження. Основним завданням процедури оскарження – процесу реалізації права на оскарження – є встановлення фактичної обґрунтованості скарги та виправлення допущених порушень (якщо такі були). Забезпечення права на оскарження на досудовому провадженні є ключовим у механізмі реалізації завдань кримінального провадження, адже воно для свого носія є інструментом, який може бути використаний у випадку відхилення уповноваженими особами від стандартів швидкого, повного та неупередженого розслідування. При цьому ні право на оскарження, ні інститут оскарження напряму не реалізують завдань кримінального провадження, проте є ключовим інструментом контролю для справного функціонування механізму реалізації завдань кримінального провадження. Оскільки лише в порядку кримінального судочинства можуть бути оскаржені процесуальні рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, прийняті (вчинені) ними на досудовому провадженні, а механізм оскарження таких на підготовчому провадженні визнано Європейським судом з прав людини неефективним засобом юридичного захисту в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то закритий характер переліку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що можуть бути оскаржені на досудовому провадженні, значно обмежує, а подекуди цілком позбавляє особу конституційного права на оскарження до суду. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що закритість переліку, передбаченого ч. 1 ст. 303 КПК, не сприяє ефективному захисту прав і свобод людини, поновленню їхніх прав, а відтак, і перешкоджає вирішенню завдання кримінального провадження, що полягає в охороні та ефективному захисті прав його учасників.

Статья посвящена проблеме законодательного закрепления решений, действий или бездействия следователя или прокурора, которые могут быть обжалованы в ходе досудебного производства, в форме исчерпывающего перечня. Целью статьи является определение соответствия закрепленных в уголовном процессуальном законодательстве Украины процедур обжалования решений, действий или бездействия следователя или прокурора, принимаемых (совершаемых) на досудебном производстве, абсолютном конституционному праву каждого на обжалование. Автор отмечает, что право на обжалование в суд является абсолютным, поскольку Конституция Украины прямо предусматривает, что это право не может быть ограничено. Специфические процедуры обжалования не могут сводить на нет саму возможность обжалования, так же, как и отсутствие нормативной регламентации таких процедур. Должны быть воплощены в жизнь эффективные средства реализации права на обжалование, в том числе в рамках досудебного расследования. По существу право на обжалование состоит из трех элементов: носителя права, органа, уполномоченного на рассмотрение жалобы и предмета обжалования. Обжалование как процесс подачи и рассмотрения жалобы должны рассматриваться как обеспечительный по отношению к праву на обжалование. Основной задачей процедуры обжалования – процесса реализации права на обжалование – является установление фактической обоснованности жалобы и исправления допущенных нарушений (если таковые были). Обеспечение права на обжалование в досудебном производстве является ключевым в механизме реализации задач уголовного производства, ведь для своего носителя оно является инструментом, который может быть использован в случае отклонения уполномоченными лицами от стандартов быстрого, полного и беспристрастного расследования. При этом ни право на обжалование, ни институт обжалования напрямую не реализуют задач уголовного производства, однако является ключевым инструментом контроля для исправного функционирования механизма реализации задач уголовного производства. Поскольку только в порядке уголовного судопроизводства могут быть обжалованы процессуальные решения, действия или бездействие следователя или прокурора, принятые (совершенные) ими на досудебном производстве, а механизм обжалования таких на подготовительном производстве признано Европейским судом по правам человека неэффективным средством правовой защиты в смысле ст. 13 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, то закрытый характер перечня решений, действий или бездействия следователя или прокурора, которые могут быть обжалованы в досудебном производстве, значительно ограничивает, а иногда полностью лишает лицо конституционного права на обжалование в суд. На основании проведенного исследования сделан вывод о том, что закрытость перечня, предусмотренного ч. 1 ст. 303 УПК Украины, не способствует эффективной защите прав и свобод человека, возобновлению их прав, а значит, и препятствует решению задачи уголовного производства, заключающихся в охране и эффективной защите прав его участников.