Тематика курсових робіт

з Особливої частини

кримінального права

для студентів 3 курсу

2004

Тематика курсових робіт з Особливої частини кримінального права для студентів 3 курсу. /Уклад. Борисов В.І., Дорош Л.В., Киричко В.М., Зінченко І.О., Тютюгін В.І., Касинюк В.І..- Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004.- 63 с.

ЗМІСТ

Загальні положення. .....................................................................3

Тема 1. Кримінальна відповідальність за умисне

вбивство з корисливих мотивів та вчинене

на замовлення. ..............................................................5

Тема 2. Кримінальна відповідальність за умисне

вбивство, вчинене з особливою жорстокістю,

та способом, небезпечним для життя багатьох

осіб..................................................................................7

Тема 3. Умисне вбивство в стані сильного душевного

хвилювання....................................................................8

Тема 4. Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричи-

нило смерть потерпілого, його відмежуван-

ня від умисного вбивства та вбивства

через необережність....................................................10

Тема 5. Кримінальна відповідальність за залишення

в небезпеці та за ненадання допомоги особі,

яка перебуває в небезпечному для життя стані........12

Тема 6. Порушення встановленого законом порядку

трансплантації органів або тканин людини..............14

Тема 7. Кримінальна відповідальність за торгівлю

людьми або іншу незаконну угоду щодо

передачі людини..........................................................17

Тема 8. Кримінальна відповідальність за зґвалтування........19

Тема 9. Кримінальна відповідальність за крадіжку..............21

Тема 10. Розбій і суміжні склади (грабіж, вимагання,

бандитизм)...................................................................23

Тема 11. Кримінальна відповідальність за вимагання............25

Тема 12. Кримінальна відповідальність за шахрайство..........28

Тема 13. Привласнення, розтрата майна або заволодіння

ним шляхом зловживання службовим

становищем..................................................................30

Тема 14. Кримінальна відповідальність за контрабанду........32

Тема 15. Кримінальна відповідальність за ухилення

від сплати податків, зборів, інших обов’яз-

кових платежів.............................................................34

Тема 16. Бандитизм....................................................................36

Тема 17. Кримінальна відповідальність за терористич-

ний акт.........................................................................38

Тема 18. Кримінальна відповідальність за порушення

вимог законодавства про охорону праці..................40

Тема 19. Кримінальна відповідальність за порушення

правил безпеки дорожнього руху або експлу-

атації транспорту особами, які керують транс-

портними засобами..................................................41

Тема 20. Кримінальна відповідальність за незаконне

заволодіння транспортним засобом.........................44

Тема 21. Кримінальна відповідальність за хуліганство.........46

Тема 22. Кримінальна відповідальність за незаконне

виробництво, виготовлення, зберігання, переве-

зення, пересилання чи збут наркотичних засо-

бів, психотропних речовин або їх аналогів.............48

Тема 23. Поняття службового злочину і службової особи

в кримінальному праві...............................................51

Тема 24. Кримінальна відповідальність за зловживання

владою або службовим становищем........................54

Тема 25. Кримінальна відповідальність за перевищення

влади або службових повноважень..........................56

Тема 26. Кримінальна відповідальність за одержання

хабара..........................................................................59

Загальні положення

Написання та захист курсової роботи з кримінального права України на ІІІ курсі сприяє поглибленому опануванню окремих питань, що вивчаються, ознайомленню з судовою практикою щодо кваліфікації конкретних злочинів, кращій підготовці до іспиту з цієї дисципліни.

За погодженням з науковим керівником можна обрати будь-яку тему курсової роботи, не передбачену даною тематикою, але яка є більш цікавою для дослідження або для написання якої є необхідний матеріал.

Після обрання теми доцільно з’ясувати з науковим керівником (як правило, з викладачем, який проводить практичні заняття у групі) коло питань, що потребують висвітлення, і потім приступати до безпосереднього опрацювання рекомендованої літератури, інших джерел.

Обов’язковим є використання Постанови Пленуму Верховного Суду України, а також матеріалів як місцевої судової практики, так і опублікованих у “Віснику Верховного Суду України”, журналах “Право України”, “Радянське право”.

Якщо з питань, що розглядаються, існують різні погляди, слід навести провідні з них, висловити своє ставлення до них та аргументи на користь тієї чи іншої позиції.

Матеріал треба викладати у такій послідовності.

Передусім слід визначити місце складу злочину, що досліджується, в системі Особливої частини, а також у системі окремих груп посягань у межах розділу; потім навести законодавчий опис цього складу злочину в диспозиції статті, далі – охарактеризувати всі елементи складу, тобто його об’єкт (предмет), об’єктивну та суб’єктивну сторони, суб’єкт. Важливе значення має також і характеристика кваліфікуючих обставин, якщо вони передбачені законом та висвітлюються
в роботі. Нарешті, необхідно звернути увагу на питання відмежування цього складу злочину від суміжних із ним злочинів.

У процесі виконання курсової роботи варто консультуватися з науковим керівником з незрозумілих питань, а після її закінчення – показати йому роботу, дотримавшись усіх вимог щодо її оформлення та із зазначенням використаної літератури і матеріалів практики.

Завершена робота (обсяг 20 – 30 с. машинописного тексту) подається на кафедру для рецензування та захисту. На захисті студент повинен виявити глибоке знання розглядуваної проблеми, доповісти основні результати, зробити висновки, дати відповідь на зауваження рецензента.

Нормативні акти та література

до всіх тем

Конституція України. – К., 1996.

Кримінальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. комент. / За заг. ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Ін Юре, 2003.

Уголовное право Украины: Общ. часть / Под ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тация, М.И. Бажанова. – К.: Юринком Интер, 2003.

Уголовное право Украины: Особенная часть / Под ред. В.В. Сташиса, В.Я.Тация, М.И.Бажанова. – К.: Юринком Интер, 2003.

Кримінальне право України: Заг. частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К. – Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001.

Кримінальне право України: Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К. – Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / За заг. ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Ін Юре, 2003.

Бринцев В.Д., Чернухин В.Г. Судебный прецедент (неофициальный) // Судеб. практика. – Х.: Ксилон, 1999.

Програма навчальної дисципліни “Кримінальне право України”. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002.

Т е м а 1. кримінальна відповідальність

за умисне вбивство з корисливих мотивів та вчинене на замовлення

П л а н

1. Поняття умисного вбивства і його види.

2. Класифікація обставин, що обтяжують умисне вбивство.

3. Умисне вбивство з корисливих мотивів, його ознаки.

4. Умисне вбивство, вчинене на замовлення, його ознаки.

5. Розмежування цих видів убивств.

Відповідаючи на перше питання, слід навести стислу характеристику загального поняття умисного вбивства, його об’єктивних та суб’єктивних ознак, а далі зупинитися на загальній характеристиці його видів.

При вивченні другого питання необхідно виходити з того, що критерії класифікації обставин, які обтяжують умисне вбивство, можуть бути різними. У ч.2 ст.115 КК України передбачені обставини, що обтяжують умисне вбивство. Треба розглянути класифікацію таких обставин за їх змістом з урахуванням того, що вони можуть бути пов’язані, зокрема, з особою потерпілого, способом вчинення вбивства, мотивом і метою вбивства, суб’єктом злочину.

Особлива увага має бути приділена розкриттю третього і четвертого пунктів плану про зміст обтяжуючих обставин, передбачених п.п. 6, 11 ч.2 ст. 115 КК України. Потрібно звернути увагу на існування різних точок зору в літературі щодо визначення поняття корисливих мотивів та особливостей умисного вбивства, вчиненого на замовлення. Важливо показати, як це вирішується в судовій практиці. Слід показати відмінність зазначених видів убивств, у зв’язку з чим, відповідаючи на п’яте питання, розглянути критерії розмежування умисного вбивства з корисливих мотивів від умисного вбивства, вчиненого на замовлення, а також можливість наявності обтяжуючих ознак в одному злочині.

Список літератури

Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь: Таврида, 1996.

Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: Вопросы квалификации. – Х., 1995.

Ягодинський В. Кваліфікація умисних вбивств з корисливих мотивів та розбійних нападів зі смертельними наслідками // Право України. – 1996. – № 11.

Євдокимов В.О. Питання кваліфікації умисних вбивств при обтяжуючих обставинах // Адвокат. – 1996. – № 3. – С. 19-24.

Мельник М., Хавронюк М. Вбивство на замовлення: деякі аспекти кримінологічної характеристики та проблеми кваліфікації // Право України. – 1997. – № 7. – С. 45-49.

Вбивство з корисливих мотивів (судова практика) // Юрид. вісн. України. – 2000. – 20-26 квіт. (№ 16). – С. 21.

Воробьева Т., Санталов А. Квалификация убийства из корыстных побуждений // Сов. юстиция. – 1987. – № 6. – С. 24-25.

Бородин С.В. Преступления против жизни. – С-Пб., 2003. – С. 169-182.

Попов А.Н. Убийства при отягчающих обстоятельствах. – С-Пб., 2003. – С. 704-781.

Бояров В.І. Деякі питання кримінально-правової характеристики умисних вбивств, вчинених на замовлення // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення. – К., 2002. – С. 119-122.

Саинчин А.С. Уголовная ответственность за заказные убийства // Там же. – С. 113-119.

Короленко М.П. Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2002.

Про судову практику в справах проти життя та здоров’я: Постанова пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. // Відомості Верхов. Ради України. – 2003. – № 1. – С. 37.

Т е м а 2. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА УМИСНЕ ВБИВСТВО, ВЧИНЕНЕ
З ОСОБЛИВОЮ ЖОРСТОКІСТЮ,
ТА СПОСОБОМ, НЕБЕЗПЕЧНИМ
ДЛЯ ЖИТТЯ БАГАТЬОХ ОСІБ

П л а н

1. Поняття умисного вбивства, його види.

2. Класифікація обставин, що обтяжують умисне вбивство.

3. Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю.

4. Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

5. Критерії розмежування цих злочинів.

Перше питання потребує стислої характеристики загального поняття умисного вбивства, після чого слід зупинитися на загальній характеристиці його видів.

Далі необхідно виходити з того, що критерії класифікації обставин, що обтяжують умисне вбивство (ч.2 ст.115), можуть бути різними, а саме: пов’язаними, зокрема, з особою потерпілого, способом вчинення вбивства, мотивом і метою вбивства, суб’єктом злочину.

Третьому і четвертому питанням про зміст убивств, пов’язаних із зазначеними обтяжуючими обставинами, відведене основне місце в роботі.

Важливо з’ясувати поняття особливої жорстокості (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України), критерії її встановлення.

Аналізуючи умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст.115 КК України), зверніть особливу увагу на психічне ставлення особи до способу заподіяння смерті, який є небезпечним для життя не тільки однієї людини.

Щодо п’ятого питання, тут треба показати, що при вчиненні одного вбивства можлива сукупність деяких обтяжуючих ознак, а тому вказати, як це може впливати на кваліфікацію і як це питання вирішується у судовій практиці.

Список літератури

Бородин С. Значение субъективной стороны убийства с особой жестокостью для его квалификации // Соц. законность. – 1986. – Вип. 8. – С. 47-49.

Константинов П. Влияние жестокости преступного поведения на квалификацию убийства // Законность. – 2001. – № 9. – С.7-10.

Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь: Таврида, 1996.

Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья. Вопросы квалификации. – Х., 1995.

Євдокимов В.О. Питання кваліфікації умисних вбивств при обтяжуючих обставинах // Адвокат. – 1996. – № 3. – С. 19-24.

Андреева Л.А., Константинов П.Ю. Влияние жестокости преступного поведения на уголовную ответственность. – С-Пб., 2002. – С. 119-192.

Воробьева Т., Санталов А. Квалификация убийства с особой жестокостью // Сов. юстиция. – 1986. – № 11. – С.12-13.

Антонян Ю.М. Преступления, совершаемые с особой жестокостью // Государство и право. – 1992. – № 9. – С.62-70.

Антонян Ю. Преступление особой жестокости и преступления с особой жестокостью // Соц. законность. – 1990. – № 6. – С. 53-55.

Скляров С. Квалификация преступлений, совершенных с особой жестокостью // Уголов. право. – 2002. – № 1. – С. 46-47.

Т е м а 3. УМИСНЕ Вбивство
В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ

П л а н

1. Загальна характеристика вбивства за кримінальним правом України і його види.

2. Об’єкт та об’єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання.

3. Суб’єктивна сторона та суб’єкт умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання.

4. Відмінність цього виду умисного вбивства за пом’якшуючих обставин від суміжних злочинів.

Спочатку необхідно дати стислу загальну характеристику вбивства як злочину, що посягає на життя людини, показати, в чому полягає його суспільна небезпека, проаналізувати його законодавче визначення. При цьому треба звернути увагу на визначення моменту заподіяння смерті за допомогою характеристики моментів початку і закінчення життя, а далі розглянути класифікацію вбивств відповідно до ступеня їх суспільної небезпечності (ступеня тяжкості).

При розгляді другого питання слід зосередитися на аналізі умов, за наявності яких вбивство визнається вчиненим у стані сильного душевного хвилювання, тобто у стані фізіологічного афекту. Важливо дати визначення цього поняття, проаналізувати, що розуміється під протизаконним насильством, систематичним знущанням і тяжкою образою з боку потерпілого, яке значення має проміжок у часі між протиправними діями потерпілого і позбавленням його життя.

З’ясовуючи суб’єктивну сторону, необхідно проаналізувати особливості умислу винного, мотиву і мети, якими він керувався при вчиненні злочину.

Насамкінець потрібно провести відмежування цього виду вбивства від суміжних з ним посягань на життя, розглянути складні проблеми, які можуть виникати при його кваліфікації у разі конкуренції норм.

Усі теоретичні висновки в цій роботі бажано супроводжувати прикладами із судової практики.

Список літератури

Портнов И. Признак внезапности в аффектированных преступлениях // Соц. законность. – 1980. – Вып. 11. – С. 37-39.

Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь: Таврида, 1996.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. – К.: Юрінком Інтер, 1996.

Куц В.Н., Борисов В.И. Преступления против жизни и здоровья: Вопросы квалификации. – Х., 1995.

Навроцький В.О. Злочини проти особи: Текст лекцій. – Львів, 1997.

Бородин С.В. Преступления против жизни. – С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2003. – С. 222-241.

Байлов А. Посягательства на личность в состоянии аффекта по УК РФ и УК Украины // Законность. – 2002. – № 8. – С.40-41.

Ткаченко Т. Уголовно-правовое значение аффекта // Там же. – 1995. – № 10. – С.18-20.

Попов А.Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах. – С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2001. – С. 73-205.

Ткаченко Т. Ответственность за преступления против жизни и здоровья, совершенные в состоянии аффекта // Законность. – 1996. – № 7. – С. 31-33.

Т е м а 4. умисне тяжке тілесне ушкодження,

ЩО СПРИЧИНИЛО смерть потерпілого,

його відмежування від умисного вбивства

та вбивства через необережність

П л а н

1. Поняття умисного тяжкого тілесного ушкодження, критерії його визначення.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого:

а) об’єкт та об’єктивна сторона;

б) суб’єктивна сторона та суб’єкт.

3. Відмінність умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства та вбивства через необережність.

Розкриваючи перше питання, насамперед дайте загальне поняття тілесного ушкодження. Для цього необхідно ознайомитися з “Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень”, затвердженими 17.01.1995 р. Особливу увагу приділіть аналізу критеріїв віднесення тілесних ушкоджень до тяжких та наведіть викладені в літературі точки зору щодо кількості та видів таких критеріїв, охарактеризуйте та розкрийте їх зміст.

При опрацюванні другого питання слід показати, що ч. 2 ст. 121 КК передбачає декілька кваліфікуючих ознак, серед яких умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, є найбільш суспільно небезпечним. Обґрунтуйте це. Передусім необхідно розглянути об’єктивну сторону, підкреслити її складний характер, обумовлений тим, що цей злочин відносять до таких, що кваліфікуються за наслідком: суспільно небезпечне діяння – тяжке тілесне ушкодження (проміжний наслідок) – смерть потерпілого.

Спеціального аналізу потребує така об’єктивна ознака, як причинний зв’язок. Тут потрібно звернутися до Загальної частини кримінального права, зокрема, до теми про об’єктивну сторону злочину.

Далі важливо показати специфіку суб’єктивної сторони, яка виявляється в змішаній формі вини, розкрити її зміст.

Останнє питання пов’язане з попереднім аналізом специфіки об’єктивної та суб’єктивної сторін умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Варто окремо проаналізувати суб’єктивну сторону умисного вбивства та вбивства через необережність, а вже потім зробити висновок про відмежування цих злочинів від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Бажано звернутися також до судової практики з цього питання.

Список літератури

Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь: Таврида, 1996.

Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: Вопросы квалификации. – Х.: Консум, 1995.

Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. // Відомості Верхов. Ради України. – 2003. – № 1. – С. 37.

Т е м а 5. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА залишення в небезпеці

та ЗА ненадання допомоги особі,

яка перебуває в небезпечному

для життя стані

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки залишення в небезпеці.

3. Кваліфікуючі ознаки залишення в небезпеці.

4. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

5. Кваліфікуючі ознаки ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

6. Відмінність залишення в небезпеці від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Конституція України (ст.ст. 3, 27) проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також закріплює невід’ємне право кожної людини на життя. У вступі бажано у стислій формі приділити увагу історії розвитку кримінального законодавства з питання відповідальності за злочини, що становлять небезпеку для життя та здоров’я людини, показати їх суспільну небезпечність, розкрити соціальну обумовленість норм про відповідальність за ці посягання.

Характеризуючи об’єктивні ознаки залишення в небезпеці, необхідно з’ясувати поняття небезпечного для життя стану, назвати чинники, що обумовили причини безпорадності потерпілого (вік, фізіологічні та патологічні процеси тощо), та джерела небезпеки, які викликали такий стан. Залежно від джерела небезпеки визначаються види бездіяльності, треба вказати їх, встановити критерії відповідальності за бездіяльність (об’єктивний та суб’єктивний), назвати підстави, що обумовлюють правовий обов’язок надати допомогу потерпілому за наявності реальної можливості виконати цей обов’язок. Важливе значення має питання про конструкцію складу та встановлення моменту, з якого злочин вважається закінченим.

Розкриваючи суб’єктивні ознаки цього складу злочину, визначте форму вини, проаналізуйте суперечливі точки зору щодо питання про їх характер, зверніть увагу на завідомість як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони. Слід пам’ятати, що суб’єкт тут спеціальний, причому ним можуть бути дві категорії осіб, які треба назвати і надати характеристики.

Після цього доцільно звернутися до висвітлення кваліфікуючих ознак злочину і показати, як впливає на кваліфікацію суб’єктивне ставлення винного до настання наслідків. Варто звернутися до судової практики.

Вирішуючи питання про відмінність залишення в небезпеці від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі, зверніть увагу на те, що відмежування слід проводити як за об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками. Важливо пам’ятати, що у деяких випадках при залишенні в небезпеці на відміну від ненадання допомоги потерпілий потрапляє в небезпечне для життя становище саме внаслідок поведінки винної особи. Далі необхідно порівняти конструкцію досліджуваних складів, характер наслідків. Відмежування цих злочинів за суб’єктивними ознаками потрібно проводити з урахуванням того, що в першому з них зміст вини визначається особливостями видів бездіяльності. Має місце відмінність і за суб’єктом злочину.

Список літератури

Сташис В.В., Бажанов М.І. Особа під охороною кримінального закону. – Х.: Право, 1996. – С. 133-143.

Дорош Л.В. Отграничение оставления в опасности от неоказания помощи лицу, находящемуся в опасном для жизни положении. Методические указания и раздаточный материал к самостоятельной работе студентов по курсу “Советское уголовное право. Часть Особенная”. – Х.: Укр. держ. юрид. акад., 1991 – С. 12.

Щерба С.П., Зайцев О.А., Сарсенбаев Т.Е. Охрана прав беспомощных потерпевших по уголовным делам. – М.: Юрлитинформ, 2001.

Дементьев С. Понятие беспомощного и бессознательного состояния // Рос. юстиция. – 1999. – № 1. – С. 43.

Т е м а 6. ПОРУШЕННЯ ВСТАНОВЛЕНОГО ЗАКОНОМ ПОРЯДКУ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ

АБО ТКАНИН ЛЮДИНИ

П л а н

1. Вступ.

2. Сучасний стан та основні напрямки розвитку правового регулювання трансплантації органів або тканин людини.

3. Кримінально-правова характеристика порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

4. Кримінально-правова характеристика вилучення у людини органів або тканин з метою їх трансплантації.

5. Кваліфікуючі обставини вилучення у людини органів або тканин з метою їх трансплантації.

6. Кримінальна відповідальність за незаконну торгівлю органами або тканинами людини.

7. Особливо кваліфікуючі обставини.

8. Висновок.

Розглядаючи перше питання, необхідно звернути увагу на те, що новий КК України є законодавчим актом сучасного рівня, який ґрунтується на Конституції України, загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права та пріоритеті кримінально-правового захисту прав і свобод людини і громадянина. У зв’язку з цим розд. ІІ „Злочини проти життя та здоров’я особи” Особливої частини КК України доповнений новими видами посягань на ці блага. Зокрема, законодавчою новелою є норма ст. 143 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. З урахуванням наведеного вкажіть на актуальність дослідження кримінально-правового захисту незаконної трансплантації.

Вирішуючи друге питання, проаналізуйте міжнародне та національне законодавство, що регулює порядок та умови трансплантації органів або тканин людини, визначить основні напрямки його розвитку. Далі сформулюйте поняття трансплантації, її види, проведіть дослідження біологічних, морально-етичних та медико-правових проблем, що виникають у сфері трансплантології. Слід звернути увагу на необхідність урахування у вітчизняному законодавстві міжнародних стандартів, які використовуються при трансплантації анатомічних матеріалів людини.

Проведення кримінально-правової характеристики порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини доцільно почати з визначення його родового та безпосереднього об’єктів. Аналізуючи об’єктивну сторону, необхідно розглянути такі діяння: 1) злочинні посягання на життя, здоров’я та права реципієнта при трансплантації; 2) злочинні посягання на життя, здоров’я та права донора при трансплантації.

Висвітлюючи четверте питання, особливу увагу приділіть розкриттю понять примушування та обману як способів вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України. Слід пам’ятати, що потерпілим від цього злочину може бути лише живий донор (ex vivo).

Аналізуючи ч. 3 ст. 143 КК України, необхідно враховувати, що вона передбачає кваліфікуючі обставини лише стосовно вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації, тобто дій, передбачених ч.2 ст. 143 КК України.

Значну увагу доцільно приділити кримінальній відповідальності за незаконну торгівлю органами або тканинами людини.

Висвітлюючи сьоме питання, більш детально зупиніться на понятті транснаціональних організацій, які займаються вилученням у людей органів або тканин з метою їх трансплантації або незаконною їх торгівлею.

Для характеристики суб’єктивних ознак слід розкрити зміст прямого умислу та ознаки, що характеризують суб’єкта незаконної трансплантації. При цьому слід врахувати, що при незаконній торгівлі органами або тканинами людини обов’язковими ознаками є корисливі мотив і мета.

Н о р м а т и в н і а к т и т а л і т е р а т у р а

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 10.11.1992 р. // Відомості Верхов. Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.

Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини: Закон України від 16.07.1999 р. // Там же. – 1999. – № 41. – Ст. 377.

Декларація відносно трансплантації людських органів. Прийнята на 39-й Всесвітній медичній асамблеї в жовтні 1987 р. // Медичне право України: Зб. норматив.-правових актів / Упоряд. і наук. ред. Н.Б. Болотіна. – К.: Ін Юре, 2001. – С. 395-397.

Резолюція про приведення у відповідність законодавств країн-учасниць з питань трансплантації органів людини. Прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 11.05.1978 р. // Закон і бізнес. – 1996. – № 21. – Ст. 3.

Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравохранения. – К.: Вища шк., 1987.

Горелик И.И. Правовые аспекты пересадки органов и тканей. – Минск.: Вышэйшая шк., 1971.

Дргонец Я., Холлендер П. Современная медицина и право: Пер. со словац. – М.: Юрид. лит., 1991.

Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве: Учеб. и практ. пособие. – М.: БЕК, 1995.

Огарков И.Ф. Врачебные правонарушения и уголовная ответственность за них. – Л.: Медицина, 1966.

Тихонова С.С. Прижизненное и посмертное донорство в Российской Федерации: Вопросы уголовно-правового регулирования. – С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2002.

Трансплантология: Руководство / Под ред. В.И. Шумакова. – М.: Медицина, 1995; Тула: Репроникс ЛТД, 1995.

Чеботарьова Г.В. Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2003.

Т е м а 7. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ АБО ІНШУ НЕЗАКОННУ УГОДУ ЩОДО ПЕРЕДАЧІ ЛЮДИНИ

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єкт та об’єктивна сторона торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини.

3. Суб’єктивна сторона та суб’єкт торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини.

4. Кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини.

5. Відмежування торгівлі людьми від суміжних злочинів.

У вступі необхідно показати соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини і приділити увагу історії розвитку цього питання.

Друге питання потребує розкриття об’єктивних ознак цього складу злочину. При їх розгляді слід звернути увагу на безпосередній основний і додатковий об’єкти торгівлі людьми. Аналіз об’єктивної сторони вимагає перш за все визначення поняття “торгівля людьми”, всіх вказаних у законі її форм. Слід звернути увагу на питання про момент закінчення цього злочину, проаналізувати точки зору, які існують у літературі щодо цього питання.

Третє питання потребує розгляду суб’єктивної сторони (форми вини і обов’язкової мети його вчинення) і суб’єкта цього злочину. Зверніть увагу на передбачені в законі види мети: мета сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації праці.

Характеристика останнього питання потребує ретельного аналізу кваліфікуючих ознак торгівлі людьми, передбачених у ч.2 та ч.3 ст.149 КК України. Необхідно розкрити поняття “інші тяжкі наслідки”. Виходячи з того, що торгівля людьми часто пов’язується із заподіянням шкоди різним об’єктам, слід звернути увагу на особливості кваліфікації цього злочину за сукупністю (наприклад, у тому випадку, коли торгівля людьми поєднується з незаконною трансплантацією органів (ст.143 КК України) або з втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304 КК України) та ін.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Конституція України // Відомості Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

Іваненко В.О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2000.

Дьяченко А., Цымбал Е. Актуальные проблемы защиты детей от жестокого обращения в современной России // Уголов. право. – 1999. – № 4. – С. 74.

Бакаев О.В., Цыганов О.Г. Некоторые организационно-правовые аспекты борьбы с торговлей несовершеннолетними в Украине // Торговля женщинами, детьми, покушение на личную свободу: социально-правовые аспекты: Материалы междунар. науч.-практ. семинара (10-12 апр. 1997 г.). – К., 1997.

Горелик И.И. Правовые аспекты пересадки органов и тканей. – Минск: Вышэйшая шк., 1971.

Лизогуб Я.Г. Відмежування торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини від суміжних злочинів / Вісн. Луган. акад. внутр. справ МВС України. – Луганськ, 2002. – Вип.2. – С.112-121.

Аніщук Н. До проблеми работоргівлі жінками // Право України. – 2002. – № 9. – С.99-100.

Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми за новим Кримінальним кодексом України // Пробл. законності. – Х. – Вип. 56. – 2002. – С.144-151.

Іващенко В.О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2000.

Злочини проти особистої волі людини // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. семінару. – Х.: Лествиця Марії, 2002.

Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 р. № 1768 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 39. – Ст. 1947.

Т е м а 8. КРИМІНАЛЬНА відповідальність

за зҐвалтування

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єкт та об’єктивна сторона зґвалтування.

3. Суб’єктивна сторона зґвалтування.

4. Суб’єкт злочину.

5. Кваліфікуючі ознаки зґвалтування.

У вступі необхідно показати суспільну небезпечність цього злочину, його тяжкість у порівнянні з іншими злочинами проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

При вирішенні питання про об’єктивні ознаки зґвалтування потрібно спочатку зупинитися на своєрідності об’єкта посягання, проаналізувати існуючі в літературі точки зору та висловити свою думку з цього приводу. Заслуговує на увагу характеристика потерпілої особи.

Аналіз об’єктивної сторони цього злочину передбачає розкриття її обов’язкових ознак, серед яких головним є “статевий зв’язок”. Важливо відзначити, що подолання незгоди потерпілої особи до вступу в статевий зв’язок досягається шляхом застосування відповідного способу, передбаченого в законі: “фізичного насильства”, або “погрози його застосування”, або “використання безпорадного стану потерпілої особи”.

Наведені способи слід докладно проаналізувати з урахуванням теорії кримінального права та судової практики.

Характеризуючи суб’єктивну сторону зґвалтування, вкажіть на форму вини як обов’язкову її ознаку, а також на мотив та мету цього злочину. При аналізі суб’єкта зґвалтування слід виходити з того, що відповідно до КК України 2001 р. ним може бути не тільки чоловік, але й жінка.

Серед кваліфікуючих обставин треба виокремити за суб’єктивними ознаками такі з них, як зґвалтування неповнолітньої або малолітньої особи, а також зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки.

Список літератури

Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь: Таврида, 1996.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. – К.: Юрінком, 1996.

Игнатов А.Н. Ответственность за изнасилование при отягчающих обстоятельствах // Соц. законность. – 1981. – Вып. 7.

Панєвін О. Усунути помилки в справах про статеві злочини // Право України. – 1992. – № 10. – С.28-31.

Галиакбаров Р.Р. Как квалифицировать убийства и изнасилования, совершенные групповым способом // Рос. юстиция. – 2000. – № 10. – С.40.

Гаджиев Х. Квалификация изнасилования, повлекшего особо тяжкие последствия // Сов. юстиция. – 1986. – № 15. – С.19-21.

Александров Ю. Злочини проти статевої свободи // Юрид. вісн. України. – 2002. – 6-12 квіт. (№ 14). – С.9.

Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України. – 2002. – № 5. – С.41-45.

Свиридов Б. Кримінальна відповідальність за злочини проти статевої недоторканності особи // Там же. – 1999. – № 5. – С.74-75.

Т е м а 9. кримінальна відповідальність

за крадіжку

П л а н

1. Загальне поняття корисливих злочинів з ознаками обертання та їх суспільна небезпечність.

2. Крадіжка:

а) об’єктивні ознаки крадіжки;

б) суб’єктивні ознаки крадіжки.

3. Кваліфікуючі ознаки крадіжки.

4. Відмежування крадіжки від суміжних злочинів.

Роботу необхідно почати з аналізу загального поняття корисливих злочинів проти власності з ознаками обертання, його об’єктивних та суб’єктивних ознак. Проте цим не слід обмежуватися, бо корисливі злочини проти власності з ознаками обертання – це значна соціальна проблема. Крім того, треба показати, в чому саме полягає суспільна небезпечність корисливих злочинів з ознаками викрадення, по можливості навести статистичні дані, за якими можна визначити місце цих злочинів у загальній структурі злочинності.

Далі важливо розкрити об’єкт крадіжки, визначити її предмет, дати характеристику об’єктивної сторони згідно з тим, що крадіжка є злочином із матеріальним складом, тобто його склад передбачає обов’язковий аналіз суспільно небезпечної дії (таємного викрадення чужого майна), суспільно небезпечних наслідків (матеріальної шкоди у певному розмірі), причинного зв’язку.

Особливу увагу слід приділити визначенню поняття “таємне” викрадення, його тлумаченню у судовій практиці. Необхідно розглянути питання про момент закінчення крадіжки.

З’ясовуючи суб’єктивні ознаки крадіжки, обґрунтуйте наявність прямого умислу, розкрийте зміст його інтелектуального та вольового моментів.

Важливим є аналіз мотиву і мети. Покажіть їх корисливий характер.

Третє питання потребує розгляду кваліфікуючих ознак, які названі в ч. 2 – 5 ст. 185 КК України. Аналізуючи ч. 2 ст. 185 КК України, покажіть, що вона передбачає повторність і вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб.

Розкриття такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб, передбачає її аналіз з урахуванням ч.2 ст.28 КК України.

При характеристиці поняття повторності крадіжки треба виходити з ч. 1 Примітки до ст.185 КК України, яка передбачає змішану повторність, тобто крадіжка буде повторною не тільки після крадіжки (тотожного злочину), але й після вчинення однорідних злочинів, перелічених у цій примітці.

У ч.3 ст.185 КК України передбачена відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Покажіть, як це вирішується судовою практикою. Крім того, ч.3 ст.185 передбачає як кваліфікуючу ознаку завдання значної шкоди потерпілому. Розглядаючи це питання, зверніться до п.2 Примітки до ст.185 КК України.

Певний інтерес становлять ч. 4, 5 ст.185 КК України, які передбачають вчинення крадіжки відповідно у великих та особливо великих розмірах (ч.3 та ч.4 Примітки до ст.185 КК України).

При аналізі такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення крадіжки організованою групою (ч.5 ст.185 КК України), зверніться до загальних положень ч.3 ст.28 КК України.

Насамкінець укажіть на різницю між: 1) крадіжкою та грабежем за способом викрадання – “таємне” та “відкрите”; 2) крадіжкою та розбоєм за способом посягання та за моментом закінчення.

Список літератури

Ємельянов В.П. Кваліфікація злочинів проти власності. – Х.: Рубікон, 1996.

Емельянов В.П. Защита права собственности уголовным законодательством. – Х.: Рубикон, 1996.

Матишевський П. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996.

Навроцький В.О. Злочини проти власності: Лекції. – Львів: Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка, 1997.

Кундеус В. Поняття викрадення у кримінальній справі // Право України. – 2002. – № 8. – С.106-108.

Примак В. Обманне проникнення у житло з метою вчинення крадіжки // Юрид. вісн. України. – 2001. – 1-7 лют. (№ 5). – С.7.

Исмагилов Р. Объект и предмет кражи // Законность. – 1999. – № 8. – С.49-52.

Т е м а 10. розбій і суміжні склади

(грабіж, вимагання, бандитизм)

П л а н

1. Поняття та ознаки розбою:

а) об’єктивні ознаки;

б) суб’єктивні ознаки.

2. Відмежування розбою від насильницького грабежу та вимагання.

3. Відмінність розбою від бандитизму.

Аналізуючи поняття розбою (ст.187 КК України), необхідно зазначити, що це одиничний ускладнений злочин. Слід зважати на те, що шкода завдається двом об’єктам, тому потрібно з’ясувати, який з них є основним, а який додатковим. Розкриваючи об’єктивні ознаки розбою, приділіть увагу характеру дій, моменту закінчення злочину, характеру та видам насильства, визначте його роль як спосіб вчинення розбою, а також розгляньте випадки застосування насильницьких дій, які не спричинили фактичної шкоди здоров’ю, але в момент їх вчинення створювали реальну небезпеку такої шкоди. Треба висвітлити питання про кваліфікацію розбою, пов’язаного з убивством або замахом на вбивство. Особливої уваги заслуговують випадки застосування погрози, що має невизначений характер, а також на суб’єктивне сприйняття її потерпілим. Доцільно вказати ознаки зброї, інших предметів, що використовувалися при вчиненні розбійного нападу, вирішити питання про кваліфікацію випадків заволодіння майном під погрозою застосування непридатної зброї чи її макетів.

Щодо відмежування розбою від насильницького грабежу (ч.2 ст.186 КК України), то тут необхідно вказати на різницю в об’єкті злочину, характері насильства, моменті їх закінчення.

Для розмежування розбою і вимагання слід порівняти законодавчі визначення цих злочинів, звернувши при цьому увагу на їх відмінність щодо об’єкта та предмета злочинів. Розглядаючи об’єктивні ознаки, важливо враховувати не тільки зміст погрози, а й відмінність у характері діяння, зміст насильства, мету його застосування. Дуже важливо провести розмежування розбою і вимагання, поєднаного з застосуванням фізичного насильства (ч.3, 4 ст.189).

При розмежуванні розбою та бандитизму (ст. 257 КК України) необхідно, передусім, порівняти об’єкти цих злочинів (основні та додаткові). Розглядаючи відмінність щодо об’єктивної сторони, зупиніться на характері діяння, ознаках банди, її суті як форми співучасті (ст.27 КК України), моменті закінчення бандитизму, понятті озброєності банди.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Дворкин А., Чернова К. Квалификация вымогательства и сопряженных с ним преступлений // Законность. – 1994. – № 12.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. – К.: Юрінком, 1996.

Беков В. Как разграничить бандитизм и разбой // Рос. юстиция. – 2001. – № 3. – С.52-53.

Попова О. Сложности при разграничении бандитизма и вооруженного группового разбоя // Там же. – № 5. – С.52-53.

Т е м а 11. кримінальна відповідальність
за вимагання

П л а н

1. Поняття вимагання, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

2. Кваліфікуючі ознаки вимагання.

3. Відмежування вимагання від суміжних складів злочину.

Перше питання потребує соціально-правової характеристики вимагання, виділення чинників, що обумовили необхідність криміналізації такого діяння. Розкриваючи поняття “вимагання”, поясніть, що: 1) протизаконна вимога завжди має майновий характер; 2) така вимога обов’язково поєднується з погрозою; 3) погроза може мати різний характер, але її метою є примушення потерпілого передати майно вимагателю; 4) вимагання здійснюється з корисливих мотивів.

Розглядати об’єкт цього злочину слід з урахуванням того, що вимагання належить до так званих “багатооб’єктних” злочинів. Важливо показати, який об’єкт виступає як основний безпосередній об’єкт вимагання, а які об’єкти є безпосередніми додатковими.

Детально проаналізуйте ознаки предмета злочину, покажіть його специфіку та види. Визначте ознаки кожного з указаних видів предмета злочину.

Розкриваючи об’єктивну сторону вимагання, зверніть увагу на особливості конструкції складу цього злочину. Для вирішення цього питання обов’язковим є з’ясування моменту, з якого злочин вважається закінченим. Також потребує висвітлення спосіб вчинення злочину. Слід мати на увазі, що особливості об’єктивної сторони неможливо розкрити без докладного розгляду психічного та фізичного насильства, що супроводжує вимогу. Важливо пам’ятати, що вимога з метою реалізації законних прав та інтересів виключає склад вимагання. Потім необхідно описати суб’єктивні ознаки злочину і з’ясувати, які з них є обов’язковими при кваліфікації.

Далі зверніть увагу на кваліфікуючі ознаки вимагання. Необхідно враховувати, що діяння винної особи може містити ще й інші склади злочинів. При цьому треба з’ясувати особливості встановлення кримінальної відповідальності та визначення покарання. Докладного роз’яснення потребує питання про розмежування вимагання, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, і вимагання, вчиненого організованою групою.

Третє питання передусім передбачає визначення кола суміжних складів злочинів. Розмежування вимагання і конкретних суміжних складів злочинів має велике значення для кваліфікації. З’ясовуючи відмінність вимагання від розбою (ст.187 КК України) і насильницького грабежу (ст. 186 КК України), необхідно зауважити, що в науці немає єдиного вирішення цього питання. Визначальним чинником при цьому напевно є критерії розмежування, до яких відносять: спосіб переходу майна від потерпілого до винної особи, інтенсивність погрози, безпосередність погрози, момент реалізації погрози і фізичне насильство різної спрямованості. Відмінність вимагання від протидії законній господарській діяльності (ст.206 КК України) полягає в об’єкті посягання, у предметі вимоги, а також у меті, яку має винна особа.

Рекомендується наводити приклади з судової практики.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Абросимов С. Проблемы ответственности за вымогательство // Законность. – 1999. – №5. – С. 25-27.

Башков А.В. Уголовно-правовые аспекты вымогательства: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2001.

Бойцов А.И. Преступления против собственности. – С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2002. – С.683-725.

Емельянов В.П. Защита права собственности уголовным законодательством. – Х.: Рубикон, 1996.

Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Ответственность за преступления против собственности. – М.: Центр Юр Информ, 2001. – С.113-126.

Дворкин А., Чернова К. Квалификация вымогательства и сопряженных с ним преступлений // Законность. – 1994. – № 12. – С. 8-13.

Дьоменко С.В. Вимагання як особлива форма злочинної діяльності // Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – С.92-95.

Кочои С.М. Ответственность за корыстные преступления против собственности. – М.: Профобразование, 2000. – С.239-257.

Мельник Н.И. Уголовная ответственность за вымогательство личного имущества граждан (по материалам Украины): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1991.

Мойсик В.Р. Проблеми відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності // Адвокат. – 2002. – № 1. – С. 3-10.

Сафонов В.Н. Организованное вымогательство: уголовно-правовой и криминологический анализ. – С-Пб., 2000.

Скорилкина Н., Дадонов С., Анненков А. Отграничение самоуправства от вымогательства // Законность. – 2001. – № 2. – С. 8-9.

Вимагання: судова практика // Юрид. вісн. України. – 1998. – № 52.

Т е м а 12. кРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА шахрайствО

П л а н

1. Об’єкт та предмет шахрайства.

2. Об’єктивна сторона шахрайства.

3. Суб’єктивна сторона та суб’єкт шахрайства.

4. Кваліфікуючі ознаки шахрайства.

5. Відмежування шахрайства від суміжних злочинів.

Відповідь на перше питання слід почати з аналізу ознак об’єкта та предмета шахрайства. Розглядаючи предмет, покажіть його особливості в порівнянні з предметом інших злочинів проти власності (крадіжки, грабежу, розбою).

При висвітленні питання про об’єктивну сторону шахрайства зверніть особливу увагу на способи його вчинення. Необхідно дати поняття обману, розкрити його зміст та форми; відмежувати поняття “обман” і зловживання довірою. Бажано навести різні точки зору з цього питання, існуючі в літературі. Важливо визначити момент закінчення злочину.

Третє питання плану роботи передбачає докладний аналіз змісту прямого умислу при шахрайстві, його інтелектуальної та вольової ознак. Слід також розкрити зміст мети і мотивів при шахрайстві, охарактеризувати ознаки суб’єкта цього злочину.

Описуючи кваліфікуючі ознаки шахрайства, розкрийте такі з них, як: повторність; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; завдання значної шкоди потерпілому; вчинення шахрайства у великих розмірах або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; вчинення шахрайства в особливо великих розмірах або організованою групою.

У кінці проведіть відмежування шахрайства від таких суміжних з ним злочинів, як: крадіжка (ст.185 КК України); заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.192 КК України); фіктивне підприємництво (ст.205 КК України); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст.222 КК України).

С п и с о к л і т е р а т у р и

Анисимов Г.Н. Злоупотребление доверием как способ совершения преступления // Пробл. провадження правових реформ в Україні: Зб. наук. праць Нац. юрид. акад. України. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1996. – С. 96-101.

Бойцов А.И. Преступления против собственности. – С-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – С. 317-416.

Гаухман Л.Д., Максилов С.В. Ответственность за преступления против собственности. – М.: Центр Юр Информ, 2001. – С. 62-78.

Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – С. 62-77, 157-161, 209-212.

Кочои С.М. Ответственность за корыстные преступления против собственности. – М.: Профобразование, 2000. – С. 174-192.

Лимонов В. Отграничение мошенничества от смежных составов преступлений // Законность. – 1998. – № 3. –
С. 39-43.

Мойсик В.Р. Проблеми відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності // Адвокат. – 2002. – № 1. – С. 3-10.

Панов Н.И. Квалификация преступлений, совершаемых путем обмана. – Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1980.

Панов Н.И. Квалификация преступлений, совершаемых путем обмана и злоупотребления доверием. – К., 1988.

Фролов М.В. Имущество как предмет хищения: единство и дифференциация гражданско-правового и уголовно-правового моментов понятия: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2000.

Шахрайство: судова практика // Юрид. вісн. України. – 1998. – № 52.

Т е м а 13. ПРивласнення, розтрата майна

або заволодіння ним шляхом

зловживання службовим становищем

П л а н

1. Загальна характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем як злочинів проти власності.

2. Поняття та ознаки привласнення чужого майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні.

3. Поняття та ознаки розтрати чужого майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні.

4. Поняття та ознаки привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

5. Кваліфікуючі ознаки привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

6. Відмінність привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем від суміжних злочинів проти власності, а також від службових злочинів.

Розкриваючи перше питання теми, необхідно звернути увагу на те, що ст. 191 КК України об’єднує три самостійні форми корисливих злочинів проти власності з ознаками обернення, і обґрунтувати таку позицію законодавця. Далі покажіть ознаки, що є спільними для цих форм; зосередьтеся на ознаках, які притаманні їх суб’єкту, розкрийте характер зв’язків суб’єкта з майном, яке привласнюється, витрачається, або яким заволодівають шляхом зловживання службовим становищем. При аналізі першого питання бажано звернутися до судової практики та навести декілька прикладів.

Далі потрібно визначити поняття, а також проаналізувати об’єктивні і суб’єктивні ознаки привласнення чужого майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (ч.1 ст. 191 КК України), звернути увагу на момент закінчення, висвітлити питання про співучасть у таких злочинах осіб, що не мають ознак спеціального суб’єкта, які зазначені у законі.

При відповіді на третє питання слід розкрити поняття розтрати чужого майна, яке було ввірено винному чи перебувало в його віданні (ч.1 ст.191 КК України), а також охарактеризувати її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

Четверте питання передбачає характеристику привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, аналіз способу вилучення майна, а також виявлення особливостей суб’єкта.

Треба провести розмежування зазначених форм за ознаками суб’єкта, показати різницю між службовою особою і матеріально відповідальною. Крім того, необхідно навести декілька прикладів із судової практики, якими можна проілюструвати свої висновки.

Розглядаючи п’яте питання теми, варто назвати і охарактеризувати кваліфікуючі ознаки, передбачені ч. 3 – 5 ст.191 КК України.

У кінці роботи потрібно з’ясувати, які ознаки відрізняють злочин за ч.1 ст.191 КК України від суміжних з ним злочинів: крадіжки і шахрайства. Тут доцільно знову звернути увагу на ознаки суб’єкта, а також на спосіб обертання чужого майна.

При привласненні, розтраті або заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем від службових злочинів, наприклад від зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), слід зосередитися на об’єктивних ознаках, а також на особливостях умислу і мотивів, які мають суттєву різницю в злочинах, що аналізуються.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Бойцов А.И. Преступления против собственности. – С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2002. – С. 416-423.

Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Ответственность за преступления против собственности. – М.: Центр Юр Информ, 2001. – С. 78-89.

Емельянов В.П. Защита права собственности уголовным законодательством. – Х.: Рубикон, 1996.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. – К.: Юрінком, 1996.

Кочои С.М. Ответственность за корыстные преступления против собственности. – М.: Профобразование, 2000. – С. 192-200.

Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996.

Навроцький В.О. Злочини проти власності: Текст лекцій. – Львів: Львівськ. ун-т ім. Івана Франка, 1997.

Т е м а 14. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА КОНТРАБАНДУ

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єктивні ознаки контрабанди.

3. Суб’єктивні ознаки контрабанди.

4. Кваліфікуючі ознаки контрабанди і особливості кваліфікації.

У вступі можна у стислій формі звернутися до історії питання кримінальної відповідальності за контрабанду, торкнутися суспільної небезпеки цього злочину, а також на відповідних змінах, що відбулися у порівнянні з КК України 1960 р.

Друге питання потребує розгляду безпосереднього основного і додаткового об’єктів контрабанди.

Особливу увагу необхідно приділити предмету цього злочину і його класифікації. Треба показати, які точки зору існують з приводу визначення поняття “товарів” і яке значення має їх вартісна ознака для кваліфікації.

Характеристика об’єктивної сторони контрабанди вимагає встановлення форм суспільно небезпечного діяння, моменту закінчення контрабанди з урахуванням того, що диспозиція ст.201 КК України є бланкетною. Потім слід розкрити поняття переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Третє питання потребує аналізу форми вини і суб’єкта контрабанди.

Насамкінець проаналізуйте кваліфікуючі ознаки контрабанди й особливості кваліфікації цього злочину та наведіть відповідні приклади з судової практики.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Бойко А.И., Родина Л.Ю. Контрабанда. – С-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2002.

Дорош Л.В., Перепелиця О.І. Кримінально-правові аспекти відповідальності за контрабанду (ст. 201 КК України) // Питання боротьби зі злочинністю. – 2002. – Вип. 6. – С. 105-124.

Игнатюк А.З. Контрабанда и иные правонарушения во внешнеэкономической деятельности. – Минск: Амалфея, 2001.

Камлик М.І. Боротьба з контрабандою: стан, проблеми, рішення / Митна справа. – 2000. – № 3. – С. 3-5.

Контрабанда: засоби попередження та протидії: Навч. посібник / Б.В.Романюк, М.І.Камлик, В.В.Коваленко та ін. – К.: МІВВЦ, 2001.

Кравченко О. Окремі проблеми, що постали у судовій практиці при розгляді справ про контрабанду / Право України. – 2000. – № 1. – С. 73-75.

Мозохин О.Б. Правовая база борьбы с контрабандой (1917 – 1934) / Закон и право. – 2000. – № 12. – С. 47-53.

Соболев В., Душкин С. Спорные вопросы при рассмотрении дел о контрабанде // Рос. юстиция. – 2002. – № 3. – С. 55.

Круглова О., Котельников А. Контрабанда и уклонение от таможенных платежей // Законность. – 2001. – № 5. – С. 20.

Сизов Н.Н., Манаенков С.Ю., Андреева Е.Г. Уголовно-правовые проблемы применения и совершенствования законодательства РФ о контрабанде // Право и политика. – 2000. – № 10. – С. 47.

Т е м а 15. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ, ІНШИХ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єктивні ознаки ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

3. Суб’єктивні ознаки ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

4. Кваліфікуючі ознаки цього злочину.

5. Відмежування ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів від суміжних злочинів.

У вступі доцільно дати стислий аналіз розвитку в законодавстві України питання кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

Друге питання потребує характеристики об’єкта і об’єктивної сторони злочинів, передбачених ст.212 КК України, з урахуванням того, що законодавча конструкція даної норми визначає безпосередній основний об’єкт цього злочину. Необхідно визначитися з існуючими точками зору щодо цього питання. Особливу увагу слід приділити аналізу предмета вказаного злочину та його ознак, а також значення для кваліфікації.

Характеристика об’єктивної сторони цього злочину вимагає визначення ухилення як конкретного акту поведінки, у якому виявляється суспільно небезпечне діяння, а також вивчення існуючих точок зору щодо цього. При цьому слід зважати на те, що злочин, передбачений ст.212 КК України, має бланкетну диспозицію і за конструкцією є злочином із матеріальним складом. Також слід показати розмежування кримінально караного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів від адміністративного правопорушення.

Суб’єктивні ознаки ухилення за ст.212 КК України передбачають наявність умисної форми вини, а також спеціального суб’єкта злочину.

Для проведення аналізу суб’єктивної сторони необхідне вивчення питання щодо можливості вчинення цього злочину з прямим невизначеним умислом.

Четверте питання передбачає аналіз кваліфікуючих ознак цього злочину, які зазначені у ч.2, 3 ст.212 КК України (вчинення за попередньою змовою групою осіб; особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів; вчинення дій, що призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах тощо).

Крім того, слід показати значення заохочувального положення, передбаченого ч. 4 ст.212 КК України.

Закінчити роботу потрібно проведенням розмежування складу злочину за ст.212 КК України від злочинів, передбачених ст.192 КК України (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою) та ст. 222 КК України (шахрайство з фінансовими ресурсами).

С п и с о к л і т е р а т у р и

Кураш Я.М. Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів: Конспект лекцій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999.

Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні. – К.: Атіка, 2000.

Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2001.

Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика. – К.: Юрид. практика, 2003. – С.97-204.

Перепелица А.И. Уголовная ответственность за преступления в сфере финансовой деятельности и обращения ценных бумаг: Коммент. к действующему законодательству. – Х.: Одиссей, 1998.

Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навч. посібник. – Одеса: Астропринт, 2000.

Т е м а 16. бандитизм

П л а н

1. Поняття бандитизму.

2. Об’єкт та об’єктивна сторона бандитизму:

3. Суб’єктивна сторона та суб’єкт бандитизму;

4. Відмежування бандитизму від створення злочинної організації.

5. Бандитизм та інші злочини. Питання кваліфікації.

Відповідаючи на перше питання, щонайкраще слід визначити місце бандитизму серед злочинів проти громадської безпеки, його об’єкт та вказати на велику суспільну небезпечність цього злочину. Бажано за допомогою матеріалів практики боротьби зі злочинністю навести статистичні дані про бандитизм, порівняти їх з даними про інші злочини, розкрити зв’язок бандитизму з організованою злочинністю.

Далі потрібно проаналізувати безпосередні об’єкти бандитизму – основний та додатковий.

При характеристиці об’єктивної сторони бандитизму необхідно навести поняття банди як її найбільш специфічної ознаки. При цьому необхідно звернутися до Загальної частини кримінального права про форми співучасті, а також до ст.28 КК України і показати місце поняття банди серед цих форм, а також її найбільшу суспільну небезпечність в порівнянні з іншими формами, крім того, зробити аналіз її обов’язкових ознак: згуртованості, стійкості, озброєності, спеціальної мети створення банди, наявність плану і розподілу функцій.

Охарактеризуйте три різні форми об’єктивної сторони, в яких згідно зі ст. 257 КК України виявляється бандитизм, розкрийте зміст цих форм, їх специфіку. Тут дуже важливо звернутися до судової практики.

Вирішуючи питання про момент закінчення бандитизму, слід виходити з того, що за законодавчою конструкцією цей склад є усіченим. Така специфіка пов’язана з особливою суспільною небезпечністю бандитизму.

Аналіз суб’єктивних ознак вимагає визначення форми вини, з’ясування значення для кваліфікації обов’язкової мети організації банди та можливих мотивів, а також конкретного виявлення інтелектуального та вольового моментів вини при бандитизмі.

Характеризуючи суб’єкт, необхідно не тільки вказати вік, з якого можлива відповідальність за бандитизм, а й обґрунтувати це за КК України 2001 р. Доцільно також підкреслити можливість визначення суб’єктом бандитизму особи, яка не є членом банди.

Четверте питання потребує розмежування понять банди і злочинної організації, а також мети їх створення.

Останній пункт плану роботи передбачає необхідність аналізу, існуючих питань щодо кваліфікації окремих злочинів, що вчинюються бандою і не охоплюються складом ст. 257 КК України. Варто також висловити свою думку з цього приводу.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Лихова С., Нагнойний Л. Бандитизм: спірні питання кваліфікації // Право України. – 1998. – № 3. – С. 75-76.

Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой // Рос. юстиция. – 2001. – № 3.

Попова О. Сложности при разграничении бандитизма и вооруженного группового разбоя // Там же. – № 5. – С.52-53.

Дьяков С.В., Игнатьев А.А. Карпушин И.П. Ответственность за государственные преступления. – М.: Юрид. лит., 1988.

Андреева А., Овчинникова Г. Квалификация бандитизма // Законность. – 1996. – № 4. – С.17-20.

Т е м а 17. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ТЕРОРИСТИЧНИЙ АКТ

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єктивні ознаки терористичного акту.

3. Суб’єктивні ознаки терористичного акту.

4. Кваліфікуючі ознаки терористичного акту.

5. Спеціальні умови звільнення за діяння, що передбачає ч.4 ст.258 КК України.

6. Відмежування терористичного акту від суміжних злочинів.

Роботу слід починати з аналізу соціально-правової характеристики “тероризму”, виділити чинники, що обумовили необхідність криміналізації такого діяння, як терористичний акт.

Також треба ознайомитися з міжнародним досвідом боротьби з тероризмом. Можна також звернутися до історії розвитку в законодавстві цього складу злочину.

Розкриваючи друге питання, важливо зупинитися на безпосередньому основному об’єкті та безпосередньому додатковому обов’язковому об’єкті з урахуванням того, що в ст. 258 КК України вказується на декілька безпосередніх додаткових об’єктів. Крім того, необхідно звернути увагу на момент закінчення цього злочину, спосіб його вчинення та характер дій за об’єктивною стороною.

Аналізуючи суб’єктивні ознаки, важливо підкреслити, що терористичний акт вчинюється з прямим умислом і спеціальною метою. Покажіть значення цієї мети для кваліфікації. Потребує певного обґрунтування і вік кримінальної відповідальності за терористичний акт.

Четверте питання потребує розгляду кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 – 4 ст. 258 КК України, таких, як повторність; попередня змова групи осіб; заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків; створення терористичної групи чи терористичної організації тощо.

Також слід звернути особливу увагу на співвідношення понять терористичної групи, терористичної організації з поняттями організованої групи і злочинної організації.

Для відповіді на п’яте питання необхідний детальний аналіз ч.5 ст.258 КК України, а саме умови звільнення особи (крім організатора і керівника) від кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації, чи участь у них, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації.

Вирішуючи останнє питання, проведіть розмежування терористичного акту зі злочинами, що передбачені ст.113 (Диверсія), ст.147 (Захоплення заручників), ст.257 (Бандитизм).

При цьому слід, по-перше, звернути увагу на об’єкти цих злочинів, момент їх закінчення; спосіб вчинення, мотиви і мету вчинення.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Ємельянов В.П. Злочини терористичної спрямованості. – Х.: Рубікон, 1997.

Емельянов В.П. Терроризм – как явление и как состав преступления. –Х.: Право, 1999.

Т е м а 18. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єкт та об’єктивна сторона порушення вимог законодавства про охорону праці.

3. Суб’єктивна сторона та суб’єкт порушення вимог законодавства про охорону праці.

4. Кваліфікуючі ознаки порушення вимог законодавства про охорону праці.

Перше питання плану потребує стислого викладення загальної характеристики поняття злочинів проти безпеки виробництва.

Друге питання слід розпочати з аналізу безпосереднього основного і додаткового об’єкта злочину, що передбачений ст.271 КК України.

Зверніть увагу на коло осіб, які можуть бути визначені потерпілими від цього злочину.

Об’єктивна сторона порушення вимог законодавства про охорону праці вимагає виду складу злочину, встановлення її обов’язкових ознак, моменту закінчення злочину. При цьому слід звернути увагу на те, порушення яких правил безпеки не охоплюється складом ст.271 КК України.

Крім того, необхідно розкрити зміст суспільно небезпечних наслідків цього злочину і значення причинного зв’язку для його кваліфікації.

Для відповіді на третє питання зробіть аналіз особливостей суб’єктивної сторони і порушення вимог законодавства про охорону праці та дайте характеристику спеціального суб’єкта цього злочину.

Останнє питання вимагає звернення до судової практики щодо тлумачення понять “загибель людей”, “інші тяжкі наслідки”, а так само особливостей кваліфікації цього злочину (наприклад, у тих випадках, коли шкода завдається особі, яка не може бути визнана потерпілою від цього).

С п и с о к л і т е р а т у р и

Борисов В.И. Уголовная ответственность за нарушение правил охраны труда. – К.: УМК ВО, 1990.

Борисов В.І. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці. – К.: НМК ВО, 1991.

Борисов В.И. Уголовная ответственность за нарушение правил при производстве строительных работ. – Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1987.

Борисов В.И. Ответственность за нарушение правил техники безопасности на производстве. – К.: Вища шк., 1984.

Борисов В.И. Квалификация преступных нарушений правил безопасности социалистического производства. – К.: УМК ВО, 1988.

Т е м а 19. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ

ДОРОЖНЬОГО РУХУ АБО ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ ОСОБАМИ, ЯКІ КЕРУЮТЬ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єктивні ознаки злочину.

3. Суб’єктивні ознаки злочину.

4. Кваліфікуючі обставини.

5. Відмежування порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту від суміжних злочинів та сукупність з іншими злочинами.

У вступі необхідно показати суспільну небезпеку цього злочину. В умовах інтенсивного розвитку механічного транспорту, збільшення потужності транспортних засобів та швидкості їхнього руху більш тяжкими стають наслідки ДТП, в яких гинуть люди, руйнуються матеріальні цінності.

При характеристиці об’єкта цього злочину зверніть увагу на види транспорту, на яких вчинюється цей злочин, а також, використовуючи примітку до цієї статті, дайте характеристику транспортних засобів.

Особливу увагу потрібно приділити характеристиці об’єктивної сторони цього злочину, виходячи з того, що йдеться про нього як злочин з матеріальним складом.

Характеризуючи діяння, покажіть, що злочин може бути вчинений як шляхом активної поведінки суб’єкта (дії), так і пасивної поведінки (бездіяльності). Бажано проілюструвати такі твердження прикладами судової практики.

Слід мати на увазі, що диспозиція цієї статті є бланкетною, тому необхідно вказати, до яких нормативних актів треба звертатися, вирішуючи питання про притягнення до кримінальної відповідальності.

При розкритті наслідків цього злочину слід підкреслити, що відповідальність за нього диференційована залежно від їх тяжкості.

Проблемним є питання причинного зв’язку між діянням і наслідками цього злочину, для встановлення якого часто в справах цієї категорії призначається експертиза.

При описуванні суб’єктивної сторони цього злочину необхідно враховувати складність об’єктивної сторони і з’ясовувати психічне ставлення суб’єкта як до діяння, так і до наслідків цього злочину. Психічне ставлення до вказаних ознак об’єктивної сторони може бути в рамках однієї форми вини – необережності, а також в рамках двох форм вини – умислу щодо порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту і необережності стосовно наслідків цього злочину.

Оскільки в літературі з цього питання криміналісти мають різні точки зору, то варто висловити своє ставлення щодо них.

Заслуговують на увагу мотиви порушення правил, у зв’язку з чим необхідно з’ясувати їх значення для кваліфікації вчиненого.

Висвітлюючи питання про суб’єкт злочину, підкресліть, що ним є особа, яка керує транспортним засобом. Важливо відмітити, що для відповідальності не має значення, чи ця особа є працівником транспорту, чи вона не має ніякого відношення до певного виду транспорту, має вона право на управління транспортним засобом певного виду транспорту чи ні. Крім того, необхідно вирішити питання про відповідальність за цей злочин під час навчання курсантів навичкам керування транспортним засобом.

При вирішенні останнього питання потрібно вказати на можливість вчинення цього злочину у сукупності з іншими злочинами, наприклад, незаконним заволодінням транспортним засобом (ст.289 КК України), залишенням у небезпеці (ст.135 КК України) та ін.

Крім того, слід показати відмінність цього злочину від інших транспортних злочинів, а також злочинів проти особи, власності та злочинів проти громадської безпеки.

Н о р м а т и в н і а к т и т а л і т е р а т у р а

Про дорожній рух: Закон України // Відомості Верхов. Ради України. – 1993. – № 31. – Ст. 338.

Правила дорожнього руху України: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовт. 2001 р. № 1306. – Х.: Світлофар, 2001.

Борисов В.И., Гизимчук С.В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. – Х.: Консум, 2001.

Гуславський В.С. Кримінальна відповідальність за порушення правил експлуатації транспорту: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 1997.

Касынюк В.И., Корчева З.Г. Вопросы квалификации транспортных преступлений. – К.: УМК ВО, 1988.

Касынюк В.И. Административная ответственность за нарушение правил дорожного движения. Науч.-практ. коммент. к действующему законодательству. – Х.: Одиссей, 1997.

Кондратьев В.М. Проблемы совершенствования автотранспортного законодательства. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1990.

Коржанський М.Й., Мисливий В.А. Кваліфікація автотранспортних злочинів. – К.: Юрінком, 1996.

Коробеев А.И. Транспортные преступления. – С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2003.

Т е м а 20. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ

ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єктивні ознаки злочину.

3. Суб’єктивні ознаки злочину.

4. Кваліфікуючі обставини незаконного заволодіння транспортним засобом.

5. Сукупність з іншими злочинами та відмежування від суміжних злочинів.

6. Умови звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин.

На початку роботи слід розкрити суспільну небезпечність злочину з урахуванням його поширеності.

Для характеристики об’єкта доцільно розглянути різні точки зору з цього питання, висловлені в літературі, а також дати характеристику транспортних засобів, які можуть бути предметом злочину.

При аналізі об’єктивної сторони треба з’ясувати поняття заволодіння, користуючись при цьому приміткою до ст.289 КК України. Важливо визначити момент закінчення цього злочину. Необхідно прокоментувати погляди вчених-криміналістів з цього питання. Крім того, потрібно показати, які дії можна розцінювати як приготування до злочину або замах на цей злочин.

Слід визначити психічне ставлення винного до об’єктивних ознак з урахуванням того, що на відміну від ст.215³ КК України 1960 р. в чинному законодавстві відсутні обмеження щодо мети вчинення цього злочину. Необхідно розкрити мотиви і мету незаконного заволодіння транспортним засобом.

Висвітлюючи четверте питання, проаналізуйте кожну з кваліфікуючих ознак. Розкриваючи зміст першої ознаки, варто звернутися до ст.ст. 27, 28 КК України. Важливо підкреслити, що співвиконавцями цього злочину є всі члени групи, незалежно від того, хто безпосередньо керував транспортним засобом.

Характеризуючи повторність, ознайомтеся з п.2 Примітки до даної статті. Крім того, при розгляді цієї ознаки важливо приділити увагу питанню кваліфікації вчинених за сукупністю злочинів, а також ситуацій, коли два або більше злочинів можуть бути при певних умовах кваліфіковані за ч.2 ст.289 за ознакою повторності.

При визначенні насильства, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого (ч.2 статті), або насильства, яке, навпаки, є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, потрібно використовувати п.9 та 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.

Далі необхідно дати визначення понять “приміщення”, “інше сховище”, а також “проникнення” до них для незаконного заволодіння транспортним засобом.

Визначаючи розмір матеріальної шкоди, яка може бути спричинена потерпілому, як значної, слід враховувати не тільки прямі матеріальні збитки, але і неотримані доходи (упущену вигоду).

При характеристиці організованої групи слід використовувати її визначення, наведене в ч.3 ст.28 КК України, а також судову практику. Це має важливе значення тому, що в ч.2 ст.289 КК України передбачено таку ознаку, як “за попереднім зговором групою осіб”. Важливо при цьому провести відмежування цих ознак.

Висвітлюючи п’яте питання, наведіть приклади можливої сукупності незаконного заволодіння транспортним засобом із порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст.289 КК України), з розкраданням чужого майна або його знищенням чи пошкодженням, а також із злочинами проти життя та здоров’я особи.

Відмежовуючи цей злочин від суміжних, потрібно, в першу чергу, зробити це стосовно злочинів проти власності.

Наприкінці дайте характеристику умов звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила цей злочин, звернувши увагу на те, що це не є добровільною відмовою від вчинення злочину, яка може мати місце лише на стадії готування або замаху на вчинення злочину.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Касынюк В.И. Уголовная ответственность за транспортные преступления. – К.: Вища шк., 1977.

Касынюк В.И., Корчева З.Г. Вопросы квалификации транспортных преступлений. – К.: УМК ВО, 1988.

Коржанський М.Й., Мисливий В.А. Кваліфікація автотранспортних злочинів. – К.: Юрінком, 1996.

Коробеев А.И. Транспортные преступления. – С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2003.

Т е м а 21. Кримінальна відповідальність

за хуліганство

П л а н

1. Вступ.

2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки хуліганства.

3. Кваліфікуючі ознаки хуліганства.

4. Відмежування хуліганства від інших злочинів.

У вступі надайте характеристику суспільної небезпечності хуліганства та проведіть історичний аналіз кримінальної відповідальності за цей злочин.

Дослідження ознак складу хуліганства слід починати з об’єкта посягання та об’єктивної сторони. Треба пам’ятати, що місце вчинення хуліганських дій (громадське, публічне) значення для кваліфікації не має. Такі дії обов’язково повинні грубо порушувати громадський порядок і супроводжуватися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Також слід показати, чим кримінально каране хуліганство відрізняється від дрібного, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Серед суб’єктивних ознак необхідно розглянути вину, а також мотив цього злочину, бо закон (ч.1 ст. 296) передбачає вчинення хуліганства з мотивів явної неповаги до суспільства. При характеристиці суб’єкта хуліганства слід обґрунтувати встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності – 14 років.

Характеристика третього питання плану потребує аналізу кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2, 4 ст. 296 КК України, а саме: вчинення хуліганства групою осіб; особою раніше судимою за хуліганство, пов’язане з опором владі або представникові влади, або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії; із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Насамкінець підкресліть, що хуліганство, як правило, – це складний злочин, у процесі вчинення якого шкода завдається не тільки громадському порядку та моральності, але й іншим об’єктам кримінально-правової охорони (життю, здоров’ю, праву власності, порядку управління). У зв’язку з цим виникає потреба вказати, в яких випадках шкода, що завдається особі, праву власності або іншим об’єктам, охоплюється складом кримінально караного хуліганства, а коли вимагає додаткової кваліфікації за сукупністю злочинів. Висновки з цього приводу доцільно за можливістю підтвердити прикладами з судової практики.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юрид. лит., 1973.

Иванов Н. Хулиганство: проблемы квалификации // Рос. юстиция. – 1996. – № 8. – С. 39-41.

Корма В. Что считать предметом, используемым в качестве оружия // Там же. – 2002. – № 12. – С. 52.

Ляпунов Ю.И. Соотношение хулиганства и преступлений против личности // Соц. законность. – 1980. – № 9.

Піщенко Г. Громадський порядок як об’єкт посягання хуліганських дій // Право України. – 1997. – № 8.

Піщенко Г. Кваліфікуючі ознаки хуліганства: проблеми та їх вирішення // Там же. – № 7.

Піщенко Г. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту // Там же. – 1999. – № 3. – С. 50-56.

Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. – К.: Вища шк., 1976.

Т е м а 22. кримінальна відповідальність

за незаконне виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

П л а н

1. Конвенційне і внутрішнє позитивне регулювання обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Поняття їх незаконного обігу.

2. Поняття і кримінально-правова характеристика незаконного виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (об’єктивні та суб’єктивні ознаки).

3. Кваліфікуючі ознаки цього злочину.

4. Відмежування незаконного виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів від суміжних злочинів.

Викладення теми необхідно розпочати з аналізу міжнародного антинаркотичного законодавства, яке складається з трьох конвенцій. Дві з них присвячені легальному обігу наркотичних засобів (1961 р.) та психотропних речовин (1971 р.), третя – заходам боротьби з їх незаконним обігом (1988 р.). Не варто розглядати зміст кожної з них окремо, оскільки багато положень є схожими. Слід звернути увагу на мету їх прийняття, а також на поняття та класифікацію наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (далі – НЗПРА), на регламентацію окремих видів діяльності у вказаній сфері (зокрема, виробництва і виготовлення), заходи боротьби. В конвенціях не дається визначення поняття законного обігу. Однак його можна сформулювати, ознайомившись з найменуванням та змістом ст.ст. 22 – 34 Єдиної конвенції 1961 р., ст.ст. 3 – 14 Конвенції 1971 р. та ст. 12 Конвенції 1988 р. Потім треба з’ясувати поняття незаконного обігу НЗПРА, порівнюючи зі ст. 1 названих конвенцій.

Слід мати на увазі, що позитивне регулювання обігу НЗПРА в Україні здійснюється законами “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” та “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”.

Особливу увагу приділіть кримінально-правовій характеристиці об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, що передбачений ст.307 КК України.

Далі, виходячи з традиційної класифікації, зробіть аналіз об’єкта і з’ясуйте поняття здоров’я населення. Оскільки злочини, що розглядаються, є предметними, зверніть увагу на ознаки та значення їх предмета – наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів.

Аналізуючи об’єктивну сторону вказаного злочину, передусім розкрийте поняття відповідних діянь, для переважної більшості яких формою виявлення є активна поведінка, внаслідок чого порушується абсолютна чи відносна заборона неконтрольованого державою обігу НЗПРА.

При розгляді суб’єктивної сторони важливо звернути увагу на те, що закон не містить конкретної вказівки щодо форми вини, однак висновок про неї можна зробити шляхом тлумачення його положень. Наприклад, посилання в диспозиції ст. 307 КК України на спеціальну мету, характер діяння свідчить про наявність прямого умислу. В роботі слід викласти різні точки зору з цього питання.

Характеризуючи суб’єкт, крім аналізу загальних ознак необхідно приділити увагу можливості вчинення цих злочинів у стані наркотичного сп’яніння та абстиненції.

Для відповіді на третє питання слід розглянути кваліфікуючі ознаки цього злочину, що зазначені у ч. 2, 3 ст. 307 КК України, а саме: повторність (її особливості щодо складу цього злочину), вчинення декількома особами з залученням неповнолітнього, збут НЗПРА у місцях, призначених для проведення навчальних спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, збут чи передача НЗПРА у місця позбавлення волі, вчинення організованою групою, вчинення із залученням малолітнього або щодо малолітнього тощо.

Крім того, проаналізуйте заохочувальне положення, що передбачене ч. 4 ст. 307 КК України.

Останнє питання потребує проведення відмежування злочину, що передбачений ст.307 КК України від злочину, передбаченого ст.309 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту), а також ст. 311 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів).

Н о р м а т и в н і а к т и т а л і т е р а т у р а

Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів: Закон України від 15.02.1995 р. // Відомості Верхов. Ради України. – 1995. – № 10.

Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України від 15.02.1995 р. // Там же.

Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” та Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів”: Закон України від 15.02.1995 р. // Там же.

Селіванов М.П., Хруппа М.С. Антинаркотичне законодавство України: Теорія. Історія. Комент. – К., 1997.

Стрекалов С.Ф., Музика А.А. Застосування судами законодавства про відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів // Комент. судової практики в кримінальних та адміністративних справах: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995 – 1997). – К., 1998. – С. 88-131.

Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К.: Логос, 1998.

Т е м а 23. поняття службового злочину

і службової особи в кримінальному праві

П л а н

1. Поняття, види і загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності.

2. Службова особа як суб’єкт злочину в сфері службової діяльності:

а) поняття службової особи в кримінальному праві;

б) спірні питання при визначенні службової особи;

3. Співучасть осіб, які не є службовими, в злочинах, що вчинюються службовими особами.

Розкриваючи перше питання теми, необхідно виділити суттєві ознаки цих злочинів: по-перше, вони вчиняються службовою особою; по-друге, дії цих осіб пов’язані з порушенням функцій державних органів або органів самоврядування, підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності в будь-якій галузі діяльності; по-третє, завдають істотної шкоди названим органам, підприємствам, установам, організаціям чи законним правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Треба звернути увагу на законодавче закріплення ознак службового злочину (ч.1 Примітки до ст. 364 КК України), а також його видів у чинному кримінальному законодавстві (ст.ст. 364 – 370 КК України).

Потрібно назвати загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу службового злочину і розкрити їх зміст.

Далі слід підкреслити особливе значення правильного розуміння поняття службової особи для кваліфікації дій винного. Шляхом аналізу судової практики та теоретичних досліджень покажіть підхід законодавця та науковців до визначення службової особи.

При розкритті ознак службової особи у кримінальному праві необхідно виходити із законодавчого визначення цього поняття. На підставі ч.1 Примітки до ст.364 КК України назвіть та охарактеризуйте види службових осіб, а саме: представників влади; осіб, які обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, а також тих, хто виконує такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

Потім доцільно проаналізувати існуючі точки зору з деяких спірних проблем щодо поняття службової особи. Зокрема, висвітлити питання про матеріально відповідальних працівників, медичних працівників, викладачів навчальних закладів, інших функціональних працівників, представників громадських організацій (членів громадських формувань по охороні громадського порядку, громадських контролерів та ревізорів, членів товариських судів та ін.), а також адвокатів як можливих суб’єктів злочинів у сфері службової діяльності.

Третє питання про співучасть приватних осіб у злочинах, що вчинюються службовими особами, безпосередньо пов’язане з кваліфікацією вчиненого. Зверніть увагу на особливості кваліфікації в згаданих ситуаціях. При цьому також слід керуватися критеріями, що склалися у практиці.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Бантишев О.Ф. Злочини у сфері службової діяльності. – К.: МАУП, 2002.

Волженкин В.В. Служебные преступления. – М.: Юристъ, 2000.

Григорьев В.Н. Понятие должностного лица в уголовном праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2001.

Дудоров О. Кримінально-правове поняття посадової особи потребує вдосконалення // Закон і бізнес. – 1998. – № 19.

Зейкан І. Поняття посадової особи в кримінальному законодавстві: порівняльний аналіз // Право України. – 2002. – № 3. – С. 118-121.

Клименко В.А., Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за должностные преступления. – К.: 1996. – С. 18-20.

Ковалева Н. Кто является представителем власти по специальному полномочию // Рос. юстиция. – 2002. – № 11. – С. 59.

Навроцький В.О. Посадові злочини: Текст лекцій. – Львів: Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка, 1997.

Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наук. думка, 1978.

Устименко В.В. Специальный субъект преступления (понятие и виды): Учеб. пособие. – Х.: Вища шк., 1986.

Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р. // Голос України. – 1994. – № 2.

Т е м а 24. кримінальна відповідальність

за зловживання владою або службовим становищем

П л а н

1. Загальна характеристика службових злочинів у чинному КК України.

2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу зловживання владою або службовим становищем.

3. Кваліфікуючі ознаки зловживання владою або службовим становищем.

4. Відмежування зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень.

Висвітлюючи перше питання, вкажіть ознаки службових злочинів, передусім суб’єкта. Ним може бути лише службова особа, яка порушує обумовлені її службовим становищем обов’язки. Внаслідок цього така особа своїми діями завдає істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб. Слід назвати види службових злочинів, які передбачені чинним КК України.

Друге питання пов’язане з безпосереднім визначенням ознак елементів складу зловживання владою або службовим становищем, а саме з особливістю об’єктивної сторони зло-
вживання владою, що скоюється службовою особою всупереч інтересам служби. Потрібно назвати і охарактеризувати види суспільнонебезпечних наслідків. Доцільно вказати на ознаки суб’єктивної сторони цього злочину, тобто розкрити зміст вини та обов’язкових мотивів, якими службова особа може керуватися при вчиненні злочину, звертаючи увагу на те, що цей злочин може бути лише умисним і вчиненим за певними мотивами, які істотно впливають на кваліфікацію.

Відповідаючи на третє питання, слід зазначити, що зловживання владою або службовим становищем може бути вчинене за певних обтяжуючих обставин (ч. 2, 3 ст. 364 КК України). Необхідно зазначити, які саме наслідки охоплюються кваліфікуючими видами зловживання владою або службовим становищем, а які потребують додаткової кваліфікації за сукупністю злочинів. Тяжкість наслідків, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, за своїм змістом повністю відповідає характеристиці, що передбачена п. 4 Примітки ст. 364 КК України. При цьому слід пам’ятати, що заподіяння смерті через необережність, а також тяжких тілесних ушкоджень з необережності при зловживанні владою або службовим становищем охоплюється ч. 2 ст. 364 КК України. При розгляді цього питання слід звернутися до судової практики.

Далі зверніть увагу на відмінність цього злочину від перевищення влади або службових повноважень. Відмежування проводиться за об’єктивними та суб’єктивними ознаками. Так, перевищення влади чи службових повноважень може бути здійснене шляхом дії, а зловживання владою або службовим становищем – як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Якщо диспозиція ст. 364 КК України передбачає вчинення особою діяння з корисливих мотивів, чи інших особистих інтересів або в інтересах третіх осіб, то в диспозиції ст. 365 КК України вказівка на мотиви відсутня, тобто цей злочин може бути здійснений за різними мотивами, які на кваліфікацію не впливають. Злочинні дії при перевищенні явно виходять за межі наданих особі законом прав чи повноважень, що не є характерним для зловживання владою або службовим становищем.

Рекомендується навести приклади із судової практики.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Бантишев О.Ф. Злочини у сфері службової діяльності. – К.: МАУП, 2002.

Волженкин В.В. Служебные преступления. – М.: Юристъ, 2000.

Клименко В.А., Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за должностные преступления. – К.: 1996.

Ландин И., Гордейчик С. Злоупотребление полномочиями: вопросы квалификации // Законность. – 1997. – № 5. – С. 45-46.

Навроцький В.О. Посадові злочини: Текст лекцій. – Львів: Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка, 1997.

Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наук. думка, 1978.

Устименко В.В. Специальный субъект преступления (понятие и виды): Учеб. пособие. – Х.: Вища шк., 1986.

Устименко В.В. Деякі питання кваліфікації службових зловживань за сукупністю з іншими злочинами // Рад. право. – 1988. – № 5. – С. 47-50.

Хашев В. Інтереси служби в контексті зловживання владою або службовим становищем: проблема визначення // Підприємництво, госп-во і право. – 2002. – № 1. – С. 85-86.

Т е м а 25. кримінальна відповідальність

за перевищення влади або службових повноважень

П л а н

1. Загальна характеристика службових злочинів у чинному КК України.

2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу перевищення влади або службових повноважень.

3. Кваліфікуючі ознаки перевищення влади або службових повноважень.

4. Відмежування перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем.

Розкриваючи перше питання, необхідно вказати ознаки службових злочинів, передусім суб’єкта. Ним може бути лише службова особа, яка порушує обумовлені її службовим становищем обов’язки. Внаслідок цього така особа своїми діями завдає істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Слід назвати види службових злочинів, які передбачені чинним КК України.

Друге питання пов’язане з безпосереднім визначенням ознак елементів складу цього злочину, а саме з особливістю об’єктивної сторони перевищення влади або службових повноважень, що вчинюється службовою особою шляхом здій-
снення дій по службі, які не входять до її компетенції і явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень. Необхідно назвати і охарактеризувати види суспільно небезпечних наслідків. Треба вказати на ознаки суб’єктивної сторони цього злочину, а саме розкрити зміст вини, звертаючи увагу на те, що цей злочин може бути лише умисним і вчиненим за різними мотивами, які не впливають на кваліфікацію.

Третє питання передбачає аналіз змісту та особливостей кваліфікуючих ознак перевищення влади або службових повноважень, передбачених ч. 2, 3 ст. 365 КК України. Особливу увагу слід приділити характеру насильства, що охоплюється змістом ч.2 ст.365. Необхідно зазначити, які саме наслідки охоплюються кваліфікованими видами перевищення влади або службових повноважень, а які потребують додаткової кваліфікації за сукупністю злочинів. Тяжкість наслідків, передбачених ч. 3 ст. 365 КК України, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, за своїм змістом відповідає характеристиці, що передбачена п. 4 Примітки ст. 364 КК України. При цьому слід пам’ятати, що необережне заподіяння смерті, умисне або необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні влади або службових повноважень охоплюється ч. 3 ст. 365 КК України і додаткової кваліфікації за ст.ст. 119, 121 або 128 не потребує. Розглядаючи це питання, зверніться до судової практики.

У четвертому питанні доцільно звернути увагу на те, що відмінність цього злочину від зловживання владою або службовим становищем і його відмежування проводиться за об’єктивними та суб’єктивними ознаками. Так, перевищення влади чи службових повноважень може бути здійснене тільки шляхом дії, а зловживання владою або службовим становищем як шляхом дії, так і бездіяльності. Злочинні дії при перевищенні влади або службових повноважень явно виходять за межі наданих особі прав чи повноважень, що не є характерним для зловживання владою або службовим становищем. Якщо обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України, є використання влади або службового становища з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, то в диспозиції ст. 365 КК України вказівка на мотиви відсутня і вони на кваліфікацію не впливають.

У курсовій роботі за можливістю слід навести приклади із судової практики.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Анісімов Г. М. Деякі питання кваліфікації злочинів, учинених шляхом зловживання довірою, зумовленого службовим становищем особи // Пробл. законності. – 2003. – Х. – Вип. 61. – С. 172-178.

Бантишев О.Ф. Злочини у сфері службової діяльності. – К.: МАУП, 2002.

Волженкин В.В. Служебные преступления. – М.: Юристъ, 2000.

Галахова А. В. Превышение власти или служебных полномочий (вопросы уголовно-правовой квалификации). – М.: Юрид. лит., 1978.

Здравомыслов Б.В. Должностные преступления: понятие и квалификация. – М.: Юрид. лит., 1975.

Клименко В.А., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Кримінальна відповідальність за посадові злочини. – К.: Бліц-Інформ, 1996.

Мельник М.І., Хавронюк М.І. Розмежування складів злочинів “зловживання владою або посадовим становищем” та “перевищення влади або посадових повноважень” // Право України. – 1997. – № 2. – С. 31-33.

Навроцький В.О. Посадові злочини: Текст лекцій. – Львів: Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка, 1997.

Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наук. думка, 1978.

Устименко В. В. Специальный субъект преступления. – Х.: Вища шк., 1989.

Т е м а 26. Кримінальна відповідальність

за одержання хабара

П л а н

1. Поняття хабарництва у кримінальному праві.

2. Одержання хабара: об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

3. Кваліфікуючі ознаки одержання хабара.

4. Одержання хабара і суміжні злочини.

Передусім слід показати, які склади злочинів охоплюються поняттям “хабарництво”, дати стислу правову характеристику такого злочину, як дача хабара; висловити свою думку щодо такого складу злочину, як провокація хабара. Крім того, потрібно з’ясувати співвідношення понять “хабарництво” і “корупція”.

При розкритті другого питання основну увагу доцільно приділити докладному аналізу об’єкта та предмета одержання хабара і ознакам об’єктивної сторони одержання хабара, крім того, розглянути такі вказані в законі поняття, як
одержання хабара в будь-якому вигляді, виконання чи невиконання будь-якої дії на користь того, хто дає хабара; виконання такої дії з використанням наданої влади чи службового становища. Аналізуючи момент закінчення злочину, необхідно висвітлити питання щодо встановлення цього моменту в разі одержання хабара у великому та особливо великому розмірах.

Аналіз суб’єктивних ознак передбачає визначення поняття службової особи як суб’єкта одержання хабара; розкриття змісту умислу, мотиву й мети вчинення цього злочину.

Для відповіді на третє питання треба зробити аналіз змісту та особливостей таких кваліфікуючих ознак одержання хабара: одержання хабара у великому та особливо великому розмірах; службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище; одержання хабара повторно, за попередньою змовою групою осіб або поєднане з вимаганням.

У кінці роботи проведіть відмежування одержання хабара від такого суміжного з ним злочину, як одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК України).

С п и с о к л і т е р а т у р и

Волженкин Б.В., Квашис В.Е., Цагикян С.Ш. Ответственность за взяточничество. – Ереван, 1988.

Завидов Б.Д. Взяточничество: Уголовно-правовой анализ получения и дачи взятки. – М.: Приор, 2002.

Краснопеева Е. Предмет взятки и квалификация содеянного // Законность. – 2001. – № 8. – С. 44-45.

Кузьменко О. Субъект получения взятки // Юрид. практика. – 2002. – 26 нояб. (№ 48). – С. 11.

Лопашенко Н.А. Взяточничество: проблемы квалификации // Правоведение. – 2001. – № 6. – С. 105-116.

Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламент. видавництво, 2000.

Навроцький В.О. Посадові злочини. – Львів: 1997.

Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наук. думка, 1978.

Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квіт. 2002 р. // Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. – № 3.