МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Плани та
методичні поради
семінарських занять
з навчальної дисципліни
"Юридична деонтологія"
для студентів 1
курсу заочного факультету
Харків
2006
Навчальним планом з дисципліни “Юридична деонтологія” (Вступ до юридичної спеціальності) передбачено проведення чотирьох годин семінарських занять.
До цього видання включено лише дві теми,
що охоплюють головні питання курсу.
Т е м
а 1. ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІя як юридична наука й навчальна дисципліна
1. Поняття та риси юридичної деонтології.
2. Передумови виникнення та основні етапи розвитку юридичної деонтології.
3. Предмет юридичної деонтології.
4. Методологія юридичної деонтології.
5. Співвідношення юридичної деонтології з юридичними та іншими суспільними
науками.
6. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна, її структура.
Розкриваючи поняття юридичної деонтології, необхідно дати його визначення
(дефініцію), пояснити походження та смисл самого терміна “деонтологія”, а також
назвати ім’я видатного вченого, який на початку XIX ст. увів його в науковий
обіг. Особливо потрібно звернути увагу на те, яке практичне значення має
з’ясування юридичною деонтологією оптимальної моделі юридичної практики та
системи людських і професійних якостей, якими повинні володіти юристи для
успішної реалізації їхнього соціального призначення. Слід назвати та пояснити
зміст притаманних юридичній деонтології рис, зокрема, її суспільний, юридичний,
комплексний, теоретико-прикладний характер та антропологічну спрямованість.
Питання про передумови формування юридичної деонтології вимагає насамперед розкриття таких з них, як: підвищена суспільна
значущість роботи юриста; не завжди рівноправний характер стосунків, що складаються між юристами та особами, з
якими вони контактують у процесі реалізації своїх службових обов’язків;
неухильне зростання впливу юридичної практики на перебіг громадського життя.
Важливо пояснити зміст кожної з цих передумов,
показати виникнення та становлення деонтології як розділу етики, а потім – юридичної деонтології. Стосовно ж
основних етапів розвитку юридичної деонтології, то тут важливо не тільки
назвати їх історичні рамки, а й вказати на наукові здобутки, що були досягненні
в становленні та розвитку юридичної деонтології як науки, на кожному з них. Важливо висвітлити процес
започаткування юридичної деонтології як навчальної дисципліни.
Аналізуючи предмет юридичної деонтології, передусім важливо розкрити три
основні підходи, що склалися на цей час
щодо його визначення та характеристики. Бажано вказати, чому предмет юридичної
деонтології не можна ототожнювати тільки із проблематикою професійного
обов’язку юриста, а також із системою вимог,
яким має підпорядковуватися професійна діяльність юристів. Давши
визначення предмету юридичної деонтології, необхідно з’ясувати зміст трьох його
структурних блоків. При цьому слід назвати коло питань, які охоплюються кожним
із них, висвітлюючи їх зміст, зв’язок з
юридичної професією.
Відповідаючи на четверте питання, дайте визначення методології юридичної
деонтології, а потім необхідно зупинитись на характеристиці окремих методів
пізнання явищ, процесів, що складають предмет цієї науки. Особливу
увагу варто приділити діалектичному методу та його складовим. Зокрема, треба
пояснити, чому він має вихідне значення для юридичної деонтології. Аналіз інших
методів (історичного,
порівняльно-правового та ін.) повинен супроводжуватись висвітленням їх
суті, особливостей застосування в процесі пізнання юридичної професії, юридичної практики тощо.
Розгляд п’ятого питання варто розпочати із вирізнення тих юридичних та
суспільних наук, з якими найбільш тісно взаємодіє юридична деонтологія, та
аргументовано пояснити особливості їх співвідношення. Зокрема, доцільно показати,
чому серед юридичних наук пріоритет має віддаватися загаль-ній теорії держави і
права та правовим наукам, що вивчають юридичний процес (цивільний,
кримінальний, адміністративний, господарський). Необхідно також звернути увагу
на специфіку взаємовпливу юридичної деонтології та інших юридичних наук –
конституційного, цивільного, кримінального права тощо, а також прикладних
юридичних наук. Щодо суспільних наук, то тут доречно зупинитись на
співвідношенні юридичної деонтології з етикою, соціологією, політологією,
психологією, естетикою, а також показати їх значення при вивченні різних
аспектів внутрішньої культури юриста та інших питань, що становлять предмет
юридичної деонтології.
Характеристику юридичної деонтології як навчальної дисципліни краще розпочати
зі з’ясування її місця та функцій в
навчальному процесі. Бажано пояснити міждисциплінарний статус юридичної
деонтології, тобто її особливості як
вступної навчальної дисципліни, своєрідної правової енциклопедії, яка
виконує функції з орієнтації студентів-юристів у навчальному процесі,
визначення обсягу та змісту знань, необхідних їм у подальшій професійній
діяльності, скорочення розриву, який завжди об’єктивно існує між системою
професійної підготовки юристів та їх практичною діяльністю в правовій сфері.
Визначаючи структуру навчального курсу “Юридична деонтологія”, необхідно
вирізнити та розкрити зміст основних її розділів.
Т е м а 2. ЗАГАЛЬНА
ХАРАКТЕРИСТИКА
1.
Юрист: поняття та ознаки.
2.
Основні види професійної
юридичної діяльності.
3.
Характеристика правової (професійної) культури
юриста.
4.
Політична культура юриста, її структура та види.
5.
Моральна та естетична культура юриста.
6.
Психологічні чинники професійної діяльності юриста.
Вивчення цієї теми доцільно почати з екскурсу в
історію походження і розвитку юридичної професії, розгляду причин її появи, а також еволюції значення
терміна “юрист” – від його первісного, давньоримського до сучасного розуміння.
Розглядаючи сучасне тлумачення поняття юриста, потрібно навести його ознаки та
вказати на риси юридичної професії. Окремо варто дослідити специфічний
(професійний) вид мислення, який формується в межах юридичної професії, визначити
критерії, яким воно має відповідати. Для завершеної характеристики першого питання необхідно
ознайомитися з існуючими міжнародними стандартами юридичної професії та з
базовими принципами, на яких вони будуються.
Друге питання
спрямоване на вивчення основних видів професійної діяльності юриста, які виникають
внаслідок диференціації юридичної практики. Потрібно охарактеризувати найбільш
поширені види юридичної професії (суддя, прокурор, адвокат, слідчий, нотаріус)
за такими критеріями: історія виникнення і
розвитку, цілі і зміст відповідної юридичної професії; формальні вимоги,
які висуваються до її представників (громадянство, вік, освіта, стаж роботи в
галузі права, складення кваліфікаційних іспитів); моральні та ділові якості,
яким вони мають відповідати. Тут також слід розглянути існуючі в Україні загальні
та спеціалізовані об’єднання юристів, їх мету та завдання.
Характеристику правової (професійної) культури юриста
доцільно давати через її порівняння із правовою культурою суспільства в цілому.
Необхідно вказати на ті ознаки, що якісно вирізняють правову культуру юридичної
професійної спільноти від культури інших соціальних груп. Бажано зосередити увагу на небезпеках, що чатують на
юридичного працівника. Для цього варто навести приклади такої деформації
професійної правосвідомості та узагальнити їх до відповідних форм (правовий
нігілізм, правовий інфантилізм, правова демагогія і т. ін.). Насамкінець слід
ознайомитися з існуючими функціями правової культури юриста.
Розгляд четвертого питання – політичної культури юриста
потрібно почати з аналізу елементів її структури. Необхідно показати, наскільки
важливо для юриста знати такі поняття як, політика, політична система, політична
партія та ідеологія політичних партій.
Слід пояснити, в яких формах юрист може брати участь в політичному процесі, а
також вказати на законодавчо встановлені обмеження та їх причини щодо
реалізації політичних прав представниками певних юридичних професій.
Завершенням розкриття цього питання має
бути визначення та опис видів політичної культури юриста.
Розкриваючи поняття моральної культури юриста, потрібно
визначати її поняття, з’ясувати зміст та структуру, пояснити такі етичні
категорії, як “мораль”, “культура моральної свідомості” та “культура моральної
поведінки” тощо. Після цього
рекомендується перейти до розгляду морально-професійного обов’язку юриста, його
об’єктивного та суб’єктивного змісту, поняття моральної відповідальності
юриста. Окрему увагу треба зосередити на усвідомленні основних засад
професійної етики, а також шляхів подолання моральної деформації юристів.
З’ясовуючи питання про естетичну культуру юриста, важливо пояснити такі
поняття, як службовий етикет, мовна культура юриста, а також дати аналіз
естетичних характеристик правових документів.
У межах останнього (шостого) питання важливо розкрити
психологічні фактори (як активно-динамічні, так і стабільні), що обумовлюють
юридичну діяльність. З їх урахуванням поясніть психологічні прийоми професійного
спілкування юристів з громадянами, назвіть чинники, які впливають на
психологічну сумісність осіб, що є важливим для ефективної праці колективу
юристів.
С п и с о к н о р м а т и в н и х а к т і в
т а л і т е р а т у р и
Конституція України. Із змінами
станом на 1 січ. 2006 р. – К.: Вид. Дім “Ін-Юре”, 2006.
Про судоустрій України: Закон
України від 07.02.2002 р. № 3018-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. –
2002. – № 27-28. – Ст. 180.
Про статус суддів: Закон України від 15.12.1992 р. № 2862-ХІІ // Там же. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р. №
1789-ХІІ // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
Про
міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-ХІІ // Там же. – 1990. – № 4. – Ст. 20.
Про Службу безпеки України: Закон України від 25.03.1992
р. № 2229-ХІІ // Там же. – 1992. – № 27.
– Ст. 382.
Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р. №
2887-ХІІ // Там же. – 1993. – № 9. – Ст.62.
Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ
// Там же. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
Юридична деонтологія: Підруч. / В.Д. Ткаченко, С.П.
Погребняк, Д.В. Лук’янов та ін. / За ред. В.Д. Ткаченка. – Х.: Одіссей. – 2006.
Юридична деонтологія: Навч. посіб. /
За ред. В.М. Горшеньова, В.В. Комарова. – Х.: Основа, 1993.
Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (основи юридичної
діяльності: теоретичні, практичні та деонтологічні аспекти): Навч. посіб. – К.:
ВІРА-Р-ДАКОР, 2000.
Сливка С.С. Юридична деонтологія: Підруч. – К.: Атика,
2001.
Лозовой В.О., Петришин О.В. Професійна етика юриста. –
Х.: Право, 2004.
Алексеев А.И., Ястребов В.Б. Профессия прокурор (Введение в юридическую специальность). – М.: Юристь, 1998.
Белкин Р.С. Профессия следователь (Введение в юридическую
специальность). – М.: Юристь, 1998.
Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста (Введение в специальность) – М.: БЕК, 1997.