міністерство освіти І НАУКИ україни

національна юридична академія україни

імені ярослава мудрого

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ

ПОСІБНИК

для самостійної роботи

та семінарських занять

з навчальної дисципліни

“Українська та зарубіжна культура”

(відповідно до вимог ЕСТS)

Харків

2007

ЗМІСТ

1. Вступ...................................................................................... 3

2. Загальний розрахунок годин навчальної

дисципліни “Українська та зарубіжна культура”.............. 4

3. Програма навчальної дисципліни “Українська та

зарубіжна культура” ..............................................................6

4. Плани семінарських занять ...............................................15

5. Словник основних термінів української та зарубіжної

культури................................................................................22

6. Поточний контроль знань студентів (методичні

настанови) ...........................................................................44

7. Самостійна робота студентів ..............................................45

8. Критерії оцінки успішності студентів ...............................45

9. Контрольні питання для підготовки до заліків..................46

10. Список літератури.................................................................50

1. Вступ

Дисципліна “Українська та зарубіжна культура” є складовою суспільно-фундаментальних наук, що забезпечують формування світоглядних позицій майбутнього фахівця.

“Українська та зарубіжна культура” – навчальна дисципліна, мета якої – передача студентам знань з питань сутності культури, її соціального призначення і особливостей функціонування в різні історичні часи, формування й еволюції вітчизняного, західноєвропейського, східного та російського типів культури, а також історії художнього життя цих культурних систем.

Програма навчальної дисципліни містить питання про соціальну сутність культури, характер її розвитку, починаючи від прадавніх часів і до ХХ ст., про систему художніх процесів у різних типах культури.

Передбачено такі навчальні форми: лекції, семінарські заняття, самостійна робота студента.

Підсумковим контролем є залік, мета якого – перевірка засвоєння отриманих теоретичних знань, а також уміння використовувати їх при вирішенні конкретних завдань. Студенти повинні

знати:

– визначення сутності культури, її структуру та закономірності функціонування;

– характер і особливості генезису української та зарубіжної культури на його різних етапах: від первісного ладу до ХХ століття;

– специфіку і зміст явищ, характерних для мистецтва окремих культур на всіх етапах їх розвитку;

уміти:

– визначати типи культур, їх сутнісні особливості; зв’язок української культури зі світовим культурним процесом і її місце в ньому;

– відрізняти художні явища різних епох і типів культури;

– вільно орієнтуватися в особливостях усіх типів культур і в художніх досягненнях, що їм притаманні.

2. Загальний розрахунок годин

навчальної дисципліни

“Українська та зарубіжна культура”

Тема	Всього годин	У тому числі
		лекції	семінари	самостійна робота
Розділ I. Культура як суспільне явище 1.1. Філософсько-культурологічне осмислення явища культури	5	2	1	2
1.2. Закономірності еволюції і функції культури	4	1	1	2
Розділ II. Культура доцивілізаційного періоду, давніх цивілізацій, доби Середньовіччя 2.1. Первісна культура	4	1	1	2
2.2. Культура давніх цивілізацій	9	2	3	4
2.3. Культура середньовіччя	8	2	2	4
Розділ III. Еволюція культури від доби Відродження до ХХ ст. 3.1. Культура доби Відродження в Західній Європі	7	2	2	3
3.2. Культура Західної Європи XVII – XVIII ст.	8	2	2	4
3.3. Особливості розвитку західноєвропейської культури XIX ст.	6	2	2	2
3.4. Культура Російської імперії	13	4	4	5
3.5. Проблеми та суперечності культури ХХ ст.	8	2	2	4

Тема	Всього годин	У тому числі
		лекції	семінари	самостійна робота
Розділ IV. Українська культура 4.1. Феномен української культури	9	4	2	3
4.2. Прадавня культура на теренах України	6	2	2	2
4.3. Культура Київської Русі	6	2	2	2
4.4. Культура України XIV – першої половини XVII ст.	6	2	2	2
4.5. Культурні процеси в Україні другої половини XVII – XVIII ст.	8	2	4	2
4.6. Українська культура XIX ст.	11	4	4	3
4.7. Культура України ХХ ст.	10	4	4	2
Всього	128	40	40	48

ЗАТВЕРДЖЕНО

Вченою радою Національної юридичної

академії України ім. Ярослава Мудрого

(протокол № 10 від 18.05.2007 р.)

3. Програма навчальної дисципліни

“УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА”

Розділ I. Культура як суспільне явище

1.1. Філософсько-культурологічне осмислення

явища культури

Поняття “культура”, “природа”, “цивілізація”. Соціальна сутність культури. Структурні складові культури. Особливості духовної сфери культури. Художня культура як компонент духовної культури.

1.2. Закономірності еволюції і функції

культури

Головні закономірності становлення й еволюції культури: залежність від природно-географічних і соціальних умов, спадкоємність, ментальність.

Суб’єкт культури. Принципи типологізації культури: історичний, регіональний, етнонаціональний, суспільно-економіч-ний, ментальний, релігійний. Світоглядні орієнтири і соціальні норми як фундаментальні основи буття певного типу культури. Типи і функції культури. Художня культура в системі певного типу культури. Головні функції художньої культури.

Розділ II. Культура доцивілізаційного періоду, давніх цивілізацій, доби Середньовіччя

2.1. Первісна культура

Історична наука про умови становлення та періодизацію культури первісного ладу. Привласнюючий тип господарювання. Виробляючий тип господарювання як основа становлення первісної культури. Домінування чуттєво-образного сприйняття світу в первісному суспільстві. Головні риси культури: синкретизм, гомогенність, табуйованість, самодетермінованість, колективізм.

Становлення початкових форм художнього відтворення світу: основні пам’ятки.

2.2. Культура давніх цивілізацій

Умови становлення, світоглядні орієнтири і соціальні норми культури давніх цивілізацій. Культура Сходу як один із типів культури давніх цивілізацій: характеристика основних світоглядних настанов і цінностей. Основні риси культури Сходу: традиційність, консерватизм, войовничість, монументальність, ієрархічність, канонічність, панування “вертикальної” свідомості, регламентованість. Релігійно-міфологічне підґрунтя культури Сходу; ідеал людини. Культура Давнього Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю і Японії – зразки східного типу культури. Головні здобутки архітектури, образотворчого мистецтва, літератури.

Антична культура як прообраз західноєвропейського типу культури – умови становлення і еволюція. Світосприйняття, система цінностей у добу Античності. Релігійно-міфологічне підґрунтя культури. Основні риси: космологізм, антропоцентризм, фаталізм, героїзм, пластичність і скульптурність. Давньогрецька культура – колиска античної культури. Головні особливості: демократизм, агональність, самозабезпеченість, ідеал калокагатії, універсальний раціоналізм, святковість, гармонійність. Художні ідеали і пам’ятки Давньої Греції. Елліністична культура в системі античної культури і її особливості: втрата гармонійності та однорідності, поєднання грецьких і східних цінностей, формування людини – громадянина світу, індивідуалізація. Особливості культури Давнього Риму: утилітаризм, космополітизм, визнання Риму як найвищої цінності, поліетничність, раціоналістична спрямованість, диференційованість, прагнення до світопанування. Провідні види мистецтва. Досягнення мистецтва.

2.3. Культура середньовіччя

Умови становлення, світоглядні орієнтири і соціальні норми доби Середньовіччя. Риси культури: теоцентризм, ієрархічність, анонімність, канонічність, символічність, аскетизм. Духовне вдосконалення – ідеал людини.

Візантійська культура: поєднання східних і античних традицій. Християнський світогляд і його православна гілка як ідеологічний фундамент духовного життя. Риси культури: високий рівень духовності, поєднаний з пишнотами, видовищністю, багатством; синтез світського і релігійного; канонічність; анонімність; відкритість, поєднання усного і писемного типів. Головні цінності культури. Втілення духовних спрямувань у художньому житті. Візантійське мистецтво та особливості відтворення образу світу і людини.

Християнський світогляд, його католицький варіант як основа духовного життя західноєвропейського середньовіччя. Загальна характеристика культури Західної Європи доби Середньовіччя: високий рівень духовності у поєднанні з прагматизмом і раціоналізмом, закритість, селянський тип культури, перевага культури усного типу. Раннє, класичне і пізнє середньовіччя. Художні ідеали. Дороманське, романське і готичне мистецтво. Пам’ятки мистецтва як втілення світогляду епохи.

Середньовіччя як етап еволюції культури Сходу, його хронологія і суттєві риси: підпорядкування духовного буття релігійним системам, поліетнічність, жорстока регламентація життя, перевага державних начал над особистісними, колективу над індивідом. Культура основних регіонів середньовічного Сходу: Арабський Схід, Індія, Китай, Японія. Характер духовних процесів. Ціннісні стандарти. Мистецтво середньовічного Сходу. Художні ідеали. Головні мистецькі пам’ятки.

Розділ III. Еволюція культури від доби Відродження до ХХ ст.

3.1. Культура доби Відродження в Західній Європі

Умови становлення, світоглядні орієнтири і соціальні норми культури доби Відродження. Секуляризація духовного життя. Риси культури: гуманізм, індивідуалізм, антропоцентризм, зверненість до ідеалів античності, відкритість, прояв національних начал у культурі. Відродження в Італії, його відмінності і етапи еволюції. Італійське мистецтво. Особа митця. Образотворче мистецтво як втілення образу нової людини. Пам’ятки мистецтва.

Духовні настанови Північного Відродження. Синтез сакральних і світських начал. Характеристика мистецтва. Формування національних художніх шкіл. Пам’ятки мистецтва.

3.2. Культура Західної Європи XVII – XVIII ст.

Новий погляд на Бога, Всесвіт, Природу, Людину в Західній Європі XVIII ст. Втрата єдності світоглядних позицій у Західній Європі XVII ст. Продовження ренесансних традицій. Формування наукової картини світу. Барокові світоглядні настанови в культурі. Розмаїтість художніх бачень світу: бароко, класицизм, реалізм. Особливості втілення провідних художніх напрямів у національних мистецьких школах. Пам’ятки мистецтва.

Доба Просвітництва в Західній Європі. Основні ідеї, характеристика Просвітництва: виховання особистості – умова вдосконалення світу, культ розуму, прагнення гармонії розуму і почуттів, “розумний егоїзм”, природна рівність всіх людей, ідеал прогресу, скептицизм та іронія. Художні пошуки епохи. Рококо, класицизм, реалізм, сентименталізм. Європейські художні центри, їх внесок у скарбницю світового мистецтва. Митці та їх творчі здобутки.

3.3. Особливості розвитку західноєвропейської культури

XIX ст.

Нові ціннісні орієнтації в духовному житті Західної Європи XIX ст. в умовах панування ринкових відносин. Множинність філософських підходів осмислення сутності Всесвіту, Бога, Суспільства, Людини та їх впровадження в повсякденність. Ідея суцільного прогресу – основа західноєвропейського мислення. Історизм, підвищення національної свідомості, прояви атеїзму.

Світоглядні пошуки митців: розмаїття художніх спрямувань. Класицизм, романтизм, критичний реалізм, імпресіонізм, символізм. Виникнення художньої критики. Тенденція зближення національних художніх шкіл. Майстри мистецтва. Пам’ятки мистецтва.

3.4. Культура Російської імперії

Природно-географічні, соціальні умови становлення російської культури. Визначальні риси російського менталітету: колективізм, пріоритет державних начал, екстравертність, патріархальність. Культура Московської держави – середньовічний тип культури. Православ’я як основа культури. Відбиття духовних ідеалів у художній культурі. Мистецькі здобутки.

Зміни світоглядних орієнтирів і соціальних норм в Росії XVIII ст. Риси культури: пріоритет світських начал, диференціація культури, орієнтація на західноєвропейський тип культури, втрата анонімності суб’єкта культури. Російське мистецтво XVIII ст. Герої художніх творів. Пам’ятки мистецтва.

Світоглядні орієнтири і соціальні норми в Росії XIX ст. Характеристика культури: критичність, суперечливість, диференційованість, спрямованість на вдосконалення суспільства і людини, піднесення національної самосвідомості і патріотизму. Мистецтво в духовному житті Росії XIX ст. Художньо-стильове багатство російського мистецтва: класицизм, сентименталізм, романтизм, критичний реалізм. Майстри мистецтва та їх творчі здобутки.

3.5. Проблеми і суперечності культури ХХ ст.

Історичні, економічні, соціально-політичні умови розвитку культури ХХ ст.

Новий погляд на Бога, Всесвіт, людину, природу в культурі Західної Європи ХХ ст. Загальна характеристика культури та її особливості: динамізм, технократизм, конформізм, споживацтво як головний спосіб ставлення до цінностей культури, диференційованість, парадоксальність, дегуманізація, плюралізм. Модернізм і постмодернізм – явища західноєвропейської культури.

Мистецтво Західної Європи як поле експериментаторства: реалізм, модернізм, постмодернізм. Постать митця. Здобутки мистецтва.

Особливості розвитку культури в країнах Сходу: консервативність, корпоративність, синтез традиційного та інноваційного, пріоритет релігійних начал. Регіональна диференціація. Дихотомія “Схід – Захід”.

Мистецтво країн Сходу. Митці Сходу та їхні здобутки.

Культура радянського суспільства: світоглядні орієнтири, ідеали та особливості їх реалізації. Специфіка художнього життя. Соціалістичний реалізм – метод радянського мистецтва. Митці СРСР та їхні досягнення.

Процеси глобалізації і її вплив на розвиток світової культури.

Розділ IV. Українська культура

4.1. Феномен української культури

Основні закономірності еволюції культури та їх прояв у процесі зародження і становлення української культури. Природно-географічні і соціальні умови. Спадкоємність. Особливості менталітету: перевага емоційно-почуттєвого над раціональним, індивідуалізм, екзекутивність, інтровертність, антеїзм, бінарність і амбівалентність, толерантність.

Характерні риси української культури: відкритість, діалогізм, традиційність та інноваційність, гармонія етичного й естетичного, прагнення до Волі, Правди, Долі, Рівності та Братерства, зорієнтованість на малий гурт, кордоцентризм. Відбиття сутності української культури в мистецтві. Особливості художньої культури: духовність, поетичність, ліричність, трагічність і героїчність, тривале збереження панування народної творчості.

4.2. Прадавня культура на теренах України

Прояв діалогізму в процесі становлення культури на території України. Доіндоєвропейські, індоєвропейські, балканські, іранські, алтайські, слов’янські, античні, германські начала в прадавній культурі України.

Археологічні пам’ятки трипільської, зарубінецької, черняхівської, скіфської, праслов’янської, давньогрецької, давньоримської культур.

Слов’янська міфологія як підґрунтя культури України.

4.3. Культура Київської Русі

Світоглядні орієнтири і соціальні норми в Київській Русі. Культура Київської Русі – середньовічний тип культури: теоцентризм, ієрархічність, канонічність, символічність, анонімність, аскетизм, відкритість, домінування емоційно-чуттєвого начала в духовності, поєднання усного і писемного типів.

Цінності візантійської культури в культурі Київської Русі.

Мистецтво Київської Русі. Християнський світогляд – основа мистецьких спрямувань. Характеристика провідних видів мистецтва: література, архітектура, образотворче мистецтво, музика. Пам’ятки мистецтва.

Культура Галицько-Волинського князівства як продовження традицій Київської Русі.

4.4. Культура України

XIV – першої половини XVII ст.

Духовні орієнтири в Україні XIV – першої половини XVII ст.: збереження традицій Київської Русі та православних цінностей, розширення зв’язків із Західною Європою, впровадження раціональних і світських начал. Прагнення незалежності. Утворення системи освіти. Утрата духовної єдності, диференціація світоглядних позицій – релігійне розмежування, суперечливість у поглядах на майбутнє.

Осередки духовної консолідації: братства, козацтво, освітянство.

Збереження духовних ідеалів Київської Русі та впровадження західноєвропейських художніх цінностей у мистецтві України XIV – першої половини XVII ст. Змістовна наповненість мистецтва. Характеристика провідних видів мистецтва: література, архітектура, образотворче мистецтво, музика. Творчі здобутки митців доби.

4.5. Культурні процеси в Україні

другої половини XVII – XVIII ст.

Зміна світоглядних орієнтирів і соціальних норм в Україні другої половини XVII – XVIII ст. Утвердження бароко як провідної світоглядної позиції часу. Характеристика культури: піднесення національної свідомості, втілення ідей Волі, Правди, Долі, патріотизм, демократизм та індивідуалізм, відкритість, пріоритет світських начал, прагнення консолідації та різновекторність. Козацтво, духовенство, освітянство – головні суб’єкти утвердження національних начал у культурі.

Відбиття культурних спрямувань у мистецтві. Бароковий світогляд як основа мистецтва доби. Новий тип митця. Мистецькі здобутки в літературі, архітектурі, образотворчому мистецтві, музиці, театрі.

4.6. Українська культура XIX ст.

Духовне життя України в умовах соціально-політичної та економічної залежності: формування і зміцнення національної свідомості, множинність підходів в осмисленні сутності суспільства, людини, нації, ідеї національного відродження. Інтенсивність духовного життя України і форм реалізації творчого потенціалу особистості. Підвищення соціальної ролі мистецтва.

Український митець і його місце в духовному житті країни. Розмаїття художніх ідеалів і мистецького життя. Мистецькі здобутки в літературі, образотворчому мистецтві, музиці, театрі.

4.7. Культура України ХХ ст.

Історичні, економічні, соціально-політичні умови розвитку української культури ХХ ст. Трансформація української національної свідомості, ідеалів та ціннісних орієнтирів суспільства. Характеристика культурної ситуації в українських землях дорадянського часу. Культурне життя в умовах радянської системи. Роки Незалежності: сподівання і реальна ситуація. Вплив глобалізації на культурні процеси в Україні.

Відбиття духовних пошуків доби в українському мистецтві. Художньо-стильове розмаїття: модернізм, реалізм, неоромантизм, соціалістичний реалізм, постмодернізм. Пошуки українських митців ХХ ст. Мистецькі здобутки в літературі, музиці, образотворчому мистецтві, кіно, театрі, архітектурі.

4. Плани семінарських занять

С е м і н а р 1

1.1. Філософсько-культурологічне осмислення явища

культури (1 год)

1.2. Закономірності еволюції і функції культури (1 год)

П л а н

1. Поняття культури та її сутність.

2. Структура і функції культури.

3. Закономірності еволюції культури і її типологія.

4. Художня культура – складова духовної культури.

С п и с о к л і т е р а т у р и

Див. список літератури наприкінці посібника: 1, 6-9; 4, 13-24; 7, 5-16; 8, 184.с.; 11, 12-22; 12, 5-21; 13, 11-26; 16, 7-20; 17, 14-81; 18, 5-26; 19, 4-23; 20, 3-22.

С е м і н а р 2

2.1. Первісна культура (1 год)

П л а н

1. Фундаментальні ознаки первісної культури.

2. Початкові форми художнього відтворення світу.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 9-19; 4, 25-43; 5, 7-34; 6, 7-33; 7, 16-38; 11, 106-116; 12, 71-97; 13, 26-43; 15, 20-43; 16, 31-44; 17, 82-97; 19, 23-33.

С е м і н а р 3

2.2. Культура давніх цивілізацій (3 год)

П л а н

1. Особливості формування і еволюції культури давньосхідних цивілізацій.

2. Загальна характеристика культури і художніх процесів давньосхідних цивілізацій.

3. Антична культура в системі світової культури: загальна характеристика.

4. Давньогрецька культура як основа античної культури.

5. Особливості культурної системи Давнього Риму.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 22-59, 66-96; 2, 3-84; 3, СD-ROM; 4, 44-176; 5, 35-178; 6, 35-68; 7, 38-91; 11, 116-159;12, 97-149; 13, 43-102, 200-226; 15, 64-168; 16, 99-169; 17, 98-135; 19, 33-59.

С е м і н а р 4

2.3. Культура середньовіччя (2 год)

П л а н

1. Риси культури Візантії.

2. Художні досягнення Візантії.

3. Головні ознаки духовного життя Західної Європи середніх віків.

4. Сутність і особливості художньої культури доби.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 112-156; 3, СD-ROM; 4, 177-209; 5, 179-203, 282-321; 6, 69-88; 7, 91-148; 11, 158-185; 12, 148-176; 13, 226-239, 253-266; 17, 136-157; 18, 57-74; 19, 60-99.

С е м і н а р 5

3.1. Культура доби Відродження в Західній Європі (2 год)

П л а н

1. Світоглядні настанови доби Відродження.

2. Італійське мистецтво як втілення ідей Відродження.

3. Особливості духовного життя і своєрідність художніх пошуків північного Відродження.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 190-206; 3, СD-ROM; 4, 250-276; 5, 322-367; 6, 89-100; 7, 148-182; 11, 185-204; 12, 198-236; 13, 266-281; 17, 158-187; 18, 96-114; 19, 99-118.

С е м і н а р 6

3.2. Культура Західної Європи ХVII – XVIII ст. (2 год)

П л а н

1. Характер культурних процесів Західної Європи XVII ст.

2. Особливості мистецтва XVII ст.

3. Ідеї Просвітництва в культурі Західної Європи XVIII ст.

4. Мистецькі здобутки Західної Європи XVIII ст.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 206-229; 3, СD-ROM; 4, 282-305; 5, 368-3434; 7, 182-211; 11, 196-215; 12, 236-287; 13, 266-296; 17, 188-220; 18, 146-164; 19, 118-147.

С е м і н а р 7

3.3. Особливості розвитку західноєвропейської

культури ХІХ ст. (2 год)

П л а н

1. Світоглядні позиції ХІХ ст.

2. Сутність культурних спрямувань у Західній Європі ХІХ ст.

3. Художні пошуки митців Західної Європи XIX ст.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 230-257; 4, 306-321; 5, 435-479; 6, 115-145; 7, 211-238; 12, 275-297; 16, 183-211; 17, 221-248; 19, 147-160.

С е м і н а р и 8-9

3.4. Культура Російської імперії (4 год)

П л а н

1. Характер духовного життя та мистецькі здобутки Московської держави

2. Революційні зміни в російській культурі XVIII ст.

3. Російське мистецтво XVIII ст.

4. Духовне життя Росії XIX ст.

5. Образи та ідеали мистецтва Росії XIX ст.

Л і т е р а т у р а

3, СD-ROM; 11, 255-282; 13, 239-253, 296-310; 19, 181-223.

С е м і н а р 10

3.5. Проблеми та суперечності світової культури ХХ ст.
(2 год)

П л а н

1. Розмаїття світоглядних позицій ХХ ст.

2. Мистецькі пошуки XX ст.

3. Особливості духовного і мистецького життя в СРСР.

Л і т е р а т у р а

1, 230-287; 4, 322-333; 5, 480-518; 6, 146-171; 7, 238-256; 9, 304; 11, 215-242, 282-292; 12, 297-319; 13, 310-326; 17, 249-294; 18, 211-230, 248-267; 19, 161-167, 223-229.

С е м і н а р 11

4.1. Феномен української культури (2 год)

П л а н

1. Українська культура в системі світової культури.

2. Український менталітет.

3. Характерні риси української культури.

4. Особливості української художньої культури.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 260-243; 5, 519-524; 7, 256-283; 8, 184 с.; 10, 58-235; 12, 339-379; 14, 7-55; 16, 44-64; 19, 243-255; 21, 4-8.

С е м і н а р 12

4.2. Прадавня культура на теренах України (2 год)

План

1. Культурний діалог як основа становлення української культури.

2. Феномен трипільської культури.

3. Світоглядні орієнтири слов’ян.

4. Пам’ятки культури прадавніх часів на території України.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 260-273; 5, 524-544; 7, 256-283; 10, 58-235; 14, 7-21; 15, 44-63; 16, 44-46; 17, 312-334; 18, 48-56; 19, 255-272; 21, 9-31.

С е м і н а р 13

4.3. Культура Київської Русі (2 год)

П л а н

1. Християнізація та її вплив на культурні орієнтири в Київській Русі.

2. Духовні ідеали Київської Русі.

3. Здобутки мистецтва Київської Русі.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 273-284; 4, 210-249; 5, 545-581; 6, 173-184; 7, 283-308; 10, 46-72, 141-165; 12, 375-395; 13, 239-253; 14, 56-119; 17, 335-389; 18, 75-95; 19, 272-292; 21, 32-69.

С е м і н а р 14

4.4. Культура України

ХІV – першої половини XVII ст. (2 год)

П л а н

1. Особливості духовного життя в Україні в часи підпорядкування Литві та Польщі.

2. Осередки духовного єднання в українських землях XIV – першої половини XVII ст.

3. Особливості мистецтва доби.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 285-299; 4, 334-399; 5, 582-615; 6, 185-200; 7, 309-353; 10, 216-228; 12, 416-441; 14, 120-207; 17, 389-410; 18, 115-145; 19, 292-311; 21, 70-105.

С е м і н а р и 15 – 16

4.5. Культурні процеси в Україні

другої половини XVII – XVIII ст. (4 год)

П л а н

1. Загальна картина культурного життя України другої половини XVII – XVIII ст.

2. Українське бароко як світоглядна позиція.

3. Творчі здобутки митців доби.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 300-316; 4, 400-480; 5, 616-656; 6; 201-214, 232-244; 7, 354-391; 12, 441-473; 4, 208-289; 17, 410-443; 18, 165-184; 19, 331-333; 21, 106-145.

С е м і н а р и 17-18

4.6. Українська культура XIX ст. (4 год)

П л а н

1. Українська культура в умовах духовного підпорядкування Російській імперії та імперії Габсбургів.

2. Головні спрямування української культури епохи.

3. Розмаїття поглядів на сутність і соціальне призначення мистецтва.

4. Видатні українські митці XIX ст.

5. Українська культура на межі ХIХ-XX ст.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 317-335; 4, 481-494; 5, 657-700; 6, 215-230; 7, 392-431; 12, 483-516; 13, 296-310; 14, 290-535; 17, 444-474; 18, 191-205; 19, 333-347; 21, 146-185.

С е м і н а р и 19-20

4.7. Культура України ХХ століття (4 год)

П л а н

1. Культурне й мистецьке життя українського народу початку ХХ ст.

2. Українська культура в часи існування УРСР.

3. Характеристика українського радянського мистецтва.

4. Культура України і сучасність.

5. Мистецтво незалежної України.

С п и с о к л і т е р а т у р и

1, 336-340; 4, 495-505; 5, 701-763; 6, 246-295; 7, 431-462; 12, 516-549; 14, 514-714; 17, 475-533; 18, 268-297; 19, 347-372; 21, 186-242.

5. Словник основних термінів

української та зарубіжної культури

Абстракціонізм (лат. abstractio – абстрактне) – напрям у мистецтві ХХ ст., котрий особливо проявляється в образотворчому мистецтві. Твори А. являють собою сполучення геометричних форм, плям і ліній, далеких від реальної дійсності.

Авангардизм (фр. avant-gardisme – передовий загін) – назва деяких художніх течій ХХ ст., що прагнуть докорінного поновлення змісту й форми мистецтва. А. є виразом художньої системи модернізму. До А. належать такі течії, як футуризм, дадаїзм та ін.

Агіографія (грец. hagios – святий і grapho – пишу, описую) – вид церковної літератури, який містить описи життя святих.

Агональність (грец. agon – боротьба, змагання) – змагальність. А. створила необхідні соціопсихологічні умови щодо виникнення почуття заздрості, яке стимулювало художню діяльність.

Акварель (фр. aquarelle, лат. aqua – вода) – 1) фарби (зазвичай з клеєм), що розчиняються у воді й легко змиваються; 2) техніка живопису, особливостями котрої є прозорість акварельних фарб, крізь які просвічують тон і фактура основи (найчастіше паперу), чистота кольору.

Амфітеатр (грец. amphi – з обох боків, навкруги, theatron – місце видовищ) – 1) у театрі Давньої Греції – місця для глядачів, які розташовані напівколом на схилах пагорбів; 2) у Давньому Римі – відкрита споруда для гладіаторських боїв, у котрій місця для глядачів розміщені уступами навколо овальної арени; 3) у сучасних театральних, концертних залах, цирках – місця у залі для глядачів, які розташовані за партером.

Анімізм (лат. anima; animus – душа, дух) – спосіб мислення, що ґрунтується на вірі в існування душ і духів. Є основою первісної культури.

Архетип (грец. arche – початок, typos – образ) – 1) першообраз, прообраз, ідея; 2) споконвічні образи, які лежать в основі загальнолюдських художніх творів; 3) найдавніший текст, з якого беруть свій початок інші тексти письмових пам’яток.

Архітектура (лат. architectura, грец. – architekton – будівник) – 1) вид мистецтва, метою якого є створення споруд, що відповідають утилітарним і духовним потребам людей;

2) діяльність щодо проектування й керівництва процесами будування споруд, яка поєднує в собі художні, технічні, наукові начала; 3) сукупність характерних ознак споруд певного періоду загальної історії.

Багатоголосся – вид музики, що передбачає одночасне звучання декількох голосів.

Базиліка (грец. basilike – царський дім) – споруда, прямокутна у плані, що розділена всередині рядами колон або стовпів на повздовжні частини (нави), середні з яких мають більшу висоту, ніж інші.

Балет (фр. ballet – танець) -– 1) вид мистецтва, який поєднує хореографію, музику і драматургічний задум, представлений у танцювально-музичних образах; 2) музично-драматичний твір, який виконується засобами танцю й пантоміми.

Барельєф (фр. bas-relif – низький рельєф) – скульптурне зображення або орнамент, що виступає над площиною фону менш ніж на половину об’єму предмета, що зображується.

Бароко (португ. perrola barroca – перлина неправильної форми; італ. barocco – вибагливий, химерний) – художній напрям у мистецтві кінця XVI – першої половини XVIII ст. Б. властиві контрастність, напруженість, динамічність образів, прагнення до величі й розкішності, поєднання реальності та ілюзій, злиття мистецтв.

Билина – 1) жанр фольклору; 2) героїко-патріотична пісня – сказання про богатирів та історичні події Давньої Русі.

Боді-арт (англ. body – тіло) – течія всередині концептуального мистецтва, яка виникла на Заході у 60 – 70-х рр. ХХ ст. і основана на використанні тіла людини як матеріалу творчості.

Братства – національно-релігійні й просвітницькі суспільні організації XV – XVIII ст. при православних церквах України, які боролися проти національного гноблення, насильницького окатоличування православного населення. За структурою нагадували міські цехи, мали статути. Б. відкривали школи, друкарні, колегіуми.

Ваганти (лат. vagantes – бродячі, блукаючі) – у середні віки в Західній Європі мандрівні актори: втікачі-ченці, студенти, виконавці пародійних, любовних, застільних пісень, учасники гостросатиричних вистав, які складали вірші латинською мовою.

Вертеп (у перекладі з давньослов’янського – печера, місце для укриття; місце, де нібито народився Христос) – 1) народний український ляльковий театр, поширений у VII – XIX ст.; 2) невелика скринька у вигляді двопоперхового будиночка з ляльками-маріонетками, що була місцем для обладнання лялькових вистав за біблійними й комічними сюжетами; 3) народне українське дійство, яке розігрувалося акторами за біблійними й побутовими сюжетами.

Види мистецтва – історично усталені форми художньо-творчої діяльності, що розрізняються засобами матеріального втілення художнього змісту (література, музика, кіно, театр, живопис, скульптура, архітектура тощо).

Вітраж (фр. vitrage, лат. vitrum – скло) – 1) орнаментальна або сюжетна композиція, яка створюється за допомогою прозорого кольорового скла, що пропускає світло, частини якого скріплюються свинцевим переплетінням; 2) вид образо-творчого мистецтва.

Гіперреалізм (англ. hyperrealism – надреалізм, фотореалізм) – художній напрям, що виник наприкінці 60-х рр. ХХ ст., який ґрунтується на імітації властивостей фотографії: на автоматичній візуальній фіксації зримого світу, документальній точності, кольорі, фактурі тощо, на монтажі фотоматеріалу.

Гліптика (грец. gliptike, від glypho – вирізую) – мистецтво різьблення на коштовних або напівкоштовних каменях.

Горельєф (франц. haut-relitf – високий рельєф) – скульптурне зображення, що виступає над площиною фону більш, ніж на половину обсягу предмета, що зображується.

Готичний стиль, готика (італ. gotico – готський, від назви германського племені готів) – 1) художній стиль між серединою XII i XV – XVI ст. у Західній, Центральній і Східній Європі; 2) архітектурний тип собору, основаного на каркасній системі, в якій стрілчасті арки спираються на стовпи, що дає змогу створювати надзвичайні за висотою й обсягами інтер’єри в будівлі, прорізувати стіни величезними вікнами з багатокольоровими вітражами; 3) період західноєвропейського середньовіччя, що відрізнявся посиленим інтересом до реального світу, природи, людських переживань.

Гравюра (фр. gravure) – 1) вид графіки, у якому зображення є друкованим відбитком рельєфного або поглибленого малюнка, що виконується різними засобами гравірування на поверхні спеціальної пластини; 2) пластина, на якій вигрануване зображення; 3) відбиток з гравірувальної пластини.

Графіка (грец. graphike, grapho – пишу, креслю, малюю) – вид образотворчого мистецтва, який включає малюнок і друковані художні твори, основу якого становлять лінія, контраст чорного й білого.

Дадаїзм (фр. dadaisme – безладний дитячий белькіт) – модерністська течія в західноєвропейському, переважно німецькому й французькому мистецтві, що існувала у 1916 – 1924 рр., програмою якої був протест проти традиціоналізму й умовностей у мистецтві засобами абсурду.

Деісус (грец. deesis – моління) – композиція, яка містить зображення Христа (посередині) і звернених до нього в молитовних позах Богоматері й Іоанна Хрестителя.

Декоративне мистецтво – вид мистецтва, пов’язаний із художнім оформленням навколишнього середовища й задоволенням естетичних потреб людини. Включає різні мистецтва, що сприяють прикрашенню творів архітектури, садів і парків, створюють художні вироби для суспільного і приватного побуту.

Декоративно-прикладне мистецтво – різновид декоративного мистецтва, пов’язаний зі створенням художніх виробів, що мають практичне призначення в суспільному й приватному побуті, і художньою обробкою утилітарних предметів.

Документальний кінофільм – 1) кінофільм, створений на основі знімання подій реального життя; 2) вид кіномистецтва.

Дольмени (фр. dolmen, бретон. tol – стіл і men – камінь) – один із видів мегалітичних будівель. Д. складаються з величезних кам’яних брил і плит, поставлених вертикально й перекритих зверху однією або кількома плитами.

Драма (грец. drama – дія) – 1) один з основних родів художньої літератури (поряд із лірикою й епосом), який являє собою твори, написані в діалогічній формі для виконання на сцені; 2) окремий твір, що належить до цього роду літератури й відзначається психологічною глибиною конфліктів.

Драматичний театр – вид театру, де вистави створюються на основі драматургічних творів.

Дума – епічно-ліричний жанр української словесно-музичної народної творчості XV – XVII ст. Д. мали історичний зміст, відрізнялися вільною ритмікою, імпровізаційністю, складали основну частину репертуару співаків-кобзарів (бандуристів), оповідали, головним чином, про боротьбу українців проти іноземних гнобителів.

Експресіонізм (фр. expression – вираження, виразність) – художній напрям у західноєвропейському мистецтві 10 – 20-х рр. ХХ ст., який проголосив вираження суті сучасної дійсності через неспокійний рух, зіткнення сил, що ворожі природній людині.

Емаль (фр. email) – міцне склоподібне покриття, яке наносять на металевий предмет і закріплюють випалюванням.

Епос (грец. epos – слово) – 1) давня історико-героїчна пісня; 2) рід художньої літератури.

Естамп (фр. estampe) – 1) відбиток художнього зображення з друкарської форми, нанесеної на камінь, метал, деревину, лінолеум за допомогою різних матеріалів і різних технік; 2) техніка отримання графічного зображення; 3) вид графіки.

Есхатологія (грец. eschatos – останній і ...логія) – релігійне вчення про кінець світу, покладене в основу багатьох художніх творів.

Жанр (фр. genre – рід, вид) – 1) внутрішній розподіл в усіх видах мистецтва, що склався історично; 2) живопис, що втілює побутові сюжети (жанровий живопис); 3) тип художнього твору в поєднанні специфічних ознак його форми і змісту.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, специфіка якого полягає у створенні художніх творів за допомогою кольору, який наносять на будь-яку поверхню.

Зиккурат – давня культова споруда у вигляді вежі, яка складається з поставлених один на одного паралелепіпедів або зрізаних пірамід (від 3 до 7), що не мають інтер’єру (виняток – верхній об’єм, у якому містилося святилище).

Іконопис – християнський культовий станковий живопис.

Іконостас (ікона + грец. stasis – місце стояння) – перегородка з іконами і різьбленими дверима в православному храмі, яка відокремлює вівтар від центральної частини.

Імпресіонізм (фр. impressionisme, impression – враження) – напрям у мистецтві останньої третини XIX – початку ХХ ст., який характеризується прагненням відбити світ у його рухомості, мінливості, передати короткочасні враження від цього світу.

Інструментальна музика – музика, що виконується на музичних інструментах, на противагу вокальній (співу).

Калокагатія (грец. kalos – прекрасний, agathos – добрий) – гармонійне сполучення зовнішніх (фізичних) і внутрішніх (духовних) позитивних якостей людини, яке ґрунтується на ідеалі єдності добра і краси.

Канон (грец. kanon – норма, правило) – 1) зведення положень, твердо встановлених і загальноприйнятих; 2) біблійний К. – сукупність книг Біблії, що визнаються церквою богонатхненними і застосовуються під час богослужіння як Священне писання; 3) церковний К. – встановлені християнською церквою правила у сфері віровчення, культу, організації церкви; 4) К. у мистецтві – сукупність художніх прийомів або правил, що вважаються обов’язковими в той чи іншій період, а також твори, які вважаються взірцем; 5) К. у музиці – форма багатоголосної музики; велика хорова композиція (у православній церкві).

Канопа (грец. kanobos – від назви міста у Давньому Єгипті) – посудина для зберігання нутрощів бальзамованого небіжчика у Давньому Єгипті або попелу після кремації в Етрурії, кришка якої мала вигляд голови померлого або бога.

Кант (лат. cantus – спів, пісня) – рід побутової багатоголосної пісні (спочатку на релігійні тексти), поширеної у Польщі, Білорусії, в Україні й Росії в XVII – XVIII ст., яка виконувалася ансамблем, співаком або хором без супроводу.

Кассандра (грец. Kassandra) – 1) у давньогрецькому епосі дочка троянського царя Пріама та його жінки Гекуби – пророчиця, зловісним пророкуванням котрої ніхто не вірив;

2) передвісниця лиха.

Катарсис (грец. katharsis – очищення) – термін, який запровадив Арістотель у вченні про трагедію (“Поетика”), що означає очищення духу за допомогою страху й співчуття.

Кераміка (грец. keramikos – череп’яний, гончарний) – 1) гончарне мистецтво; 2) вироби з природної глини.

Кіномистецтво – вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінозйомки подій – реальних, спеціально інсценованих або відтворених засобами мультиплікації. К. синтезує естетичні ознаки літератури, театру, образотворчого мистецтва й музики на основі специфічних засобів зображення: монтажу, кадру, ракурсу, плану.

Класицизм (лат. classicus – першокласний, взірцевий) – 1) художній напрям у мистецтві XVII – початку XIX ст. в Європі, для якого були характерні суворі стилістичні нормативи й ієрархія вищих і нижчих жанрів за античними зразками. К. характеризується підвищеною увагою до громадянських проблем, відображає життя в образах ідеальних, які тяжіють до загальної норми, зразка; 2) художній стиль у Європі і відповідна йому естетична теорія, що базувалася на зразках античного мистецтва.

Кобзар – 1) український народний музикант і співець, виконавець народних пісень і дум, який супроводжує спів грою на кобзі (бандурі); 2) назва збірки поетичних творів Т.Г. Шевченка.

Колізей (лат. colosseum – величезний, колосальний) – амфітеатр Флавіїв у Римі – пам’ятка давньоримської архітектури (75 – 80 рр. н.е.), використовувався для гладіаторських боїв та інших видовищ.

Колт – давньоруська жіноча, найчастіше парна, прикраса XI – XIII ст. у вигляді порожнистої підвіски.

Комедія (грец. komodia) – 1) вистава у Стародавній Греції, яка розвинулася з пісень, що виконувалися під час карнавальних процесій на честь бога Діоніса; 2) жанр драми, у котрому характери, позиції й діалоги викликають сміх; 3) удавання, лицемірна поведінка.

Комедія дель арте (італ. comedia dell’arte – комедія масок) – вид італійського театру XVI – XVII ст., спектаклі котрого створювалися методом імпровізації на основі сценарію.

Концептуальне мистецтво (англ. concept – поняття, ідея, загальне уявлення) – напрям мистецтва, котрий розглядає художній твір як спосіб демонстрації понять, що вживаються у наукових дисциплінах: філософії, антропології, соціології, мистецтвознавстві та ін. Для ілюстрації понять використовуються різні матеріали: літературні тексти, графіка, відеозаписи, людське тіло, природні об’єкти, промислові вироби, що дає змогу уникнути асоціацій, пов’язаних із застосуванням традиційних матеріалів.

Кора (грец. kore – дівчина) – у давньогрецькому мистецтві вертикальна статуя дівчини в одязі.

Космогонія (грец. kosmogonia – походження світу) – система уявлень про походження космосу, космічних тіл, втілена у міфах, сказаннях, легендах давнього світу.

Кромлех (бретонський crom – коло і lech – камінь) – один із видів мегалітичних будівель. К. складається з величезних кам’яних плит і стовпів у вигляді круглого муру.

Кругла скульптура – скульптурне зображення, що розраховане на огляд з багатьох точок.

Ксилографія (грец. xylon – зрубане дерево) – гравюра на деревині.

Кубізм (фр. coube – куб) – напрям у мистецтві, який зародився у Франції на початку ХХ ст. Ґрунтується на прагненні художників, розкладаючи предмет на площини, уподібнюючи його найпростішим тілам (кулі, конусу, кубу), створити нову художню реальність, виявивши геометричну структуру об’єкта.

Культура (лат. cultura – вирощування, обробка, виховання, освіта, розвиток) – явище, яке існує і функціонує в людському суспільстві. Існують різні підходи до визначення культури, які фіксують ті чи інші її ознаки і якості: аксіологічний, що вбачає в культурі систему духовних цінностей; гуманітарний, що розглядає культуру як вияв сутнісних сил людини; інформаційний, що розуміє культуру як соціальну пам’ять людства, накопичення соціальної інформації; семіотичний, що уявляє культуру як сукупність знакових систем, де соціальна інформація кодується, зберігається, транслюється; технологічний, що тлумачить культуру як спосіб діяльності; евристичний, що розглядає культуру як творчий потенціал діяльності тощо.

Курос (грец. kuros) – у давньогрецькому мистецтві статуя оголеного юнака-атлета.

Куртуазна література (фр. caurtois – чемний, лицарський) – придворно-лицарська течія в європейській літературі

XII – XIV ст., представлена лірикою трубадурів, труверів, мінезингерів, лицарськими романами.

Левкас (грец. leukos – білий) – крейдяний ґрунт живопису та графіки.

Ліногравюра – 1) вид друкованої графіки, що являє собою відбиток, зроблений на папері із зображення, яке виконано на лінолеумі; 2) гравюра на лінолеумі.

Літографія – гравюра на камені (вапняку).

Літопис – 1) вид розповідної літератури; 2) пам’ятка історичного розповідання XI – XVII ст., історичної прози давньої Русі; 3) один із основних жанрів давньої літератури, де оповідь велася із року в рік, не має аналогів в інших середньовічних літературах.

Літургія – християнське богослужіння, у православних – обідня, у католиків і лютеран – меса. Л. передбачає читання уривків із Біблії, урочистий спів, молитви й певні символічні дії і процеси, у яких алегорично зображується життя і смерть Ісуса Христа.

Літургійна драма (лат. litera – літера) – вид релігійної вистави, що входить до складу пасхальної або різдвяної церковної служби (літургії) і ґрунтується на інсценуванні окремих епізодів Євангелія.

Магія (лат. magia, грец. mageia – чаклунство, чарування) – віра в надприродні здібності людини (чаклуна, мага) впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних духів і богів через чаклунство, чарівництво, чарування, обряди. Визначає культуру первісного суспільства.

Маньєризм (італ. maniera – манера, стиль) – художня течія західноєвропейського мистецтва XVI ст., що виникла в період кризи культури Відродження. М. стверджував нестійкість, трагічні дисонанси битви, владу ірраціональних сил, суб’єктивність мистецтва.

Мастаба (араб. буквально – кам’яна лава) – назва гробниць давньоєгипетської знаті, збудованих у вигляді лежачого бруса з нахиленими до центру стінами, у підземній погребальній камері котрих містилися статуї, рельєфи, розписи.

Мегалітичні споруди (грец. megas – величезний і lithos – камінь) – культові споруди III – II тис. до н.е. з величезних необроблених або напівоброблених кам’яних брил.

Менгіри (бретонський – menhir, men – камінь і hir – довгий) – вид мегалітичних споруд, котрий складається з одного блоку каменя, що вертикально вкопаний у землю (вис. від 4 – 5 м до 20 м). М. іноді створюють довгі алеї або розміщуються у формі кола; можливо, мали культове призначення.

Менестрель (фр. menestrel, пізньолат. ministralis – той, хто перебуває на службі) – 1) співець, потішник і декламатор (звичайно і поет доби Середньовіччя, що перебував на службі при дворі феодального сеньйора або мандрував); 2) в Англії і Франції XIV – XVIII ст. назва музиканта-професіонала.

Менталітет (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, склад душі) – особливий якісний душевний стан людей.

Ментальність (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, склад душі) – сукупність станів, орієнтирів, настанов, спрямованих на сприйняття, усвідомлення, відтворення і зміну світу певним чином.

Меса (фр. messe, пізньолат. missa) – 1) назва літургії, прийнята у католицькій церкві; 2) багатоголосний циклічний хоровий музичний твір на текст літургії; 3) концертний твір, що виходить за межі культової музики.

Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості, спосіб практично-духовного освоєння світу через художній образ, а не через утилітарне освоєння або раціональне вивчення. М. спрямоване до світу почуттів і переживань людини. М. розвивається як система конкретних видів (музика, література, живопис, скульптура та ін.), які основані на специфічних засобах відображення дійсності.

Милування – іконографічний тип зображення Богоматері, яка стоїть або сидить з Немовлям на руках, коли їхні лики торкаються один одного.

Мистецтво абсурду (лат. absurdus – безглуздий) –

1) прояв авангардизму; 2) поняття, що відтворює явища в літературі й театрі Заходу 50 – 60-х рр. ХХ ст., пов’язані з уявленнями про світ як про абсурди, які ґрунтуються на песимізмі, некомунікабельності, передчутті загибелі.

Мімесис (грец. mimesis – імітація) – термін давньогрецької філософії, що характеризує сутність творчості, у тому числі й художньої.

Мінезингери (нім. minnesinger – співець любові) – німецькі поети-співці при германських дворах XII – XIII ст., котрі перейняли традиції провансальських трубадурів. Оспівували лицарську доблесть і самовіддане служіння дамі.

Мініатюра (лат. minium – кіновар: червона фарба для розцвічування заголовних літер; фр. miniature – мініатюра) – 1) художній твір, як правило, живописний, малих розмірів, який відрізняється особливо тонкою технікою накладання фарб; 2) у літературі, театрі, музиці, цирку, на естраді – жанр малих форм, невеликий за обсягом твір; 3) живописні зображення, що прикрашали й ілюстрували середньовічні рукописи у вигляді заставок, сторінкових ілюстрацій, орнаментально прикрашених буквиць.

Містерія (грец. mysterion – таємниця, таїнство) – 1) вид середньовічної західноєвропейської релігійної вистави: вільні, переважно віршовані інсценівки біблійних епізодів, у яких релігійні сцени чергувалися із вставними комедійно-побутовими сценами й розігрувалися на площах під час релігійних свят; 2) у давніх греків і римлян, у народів Давнього Сходу таємничі релігійні обряди, до участі в яких допускалися лише посвячені.

Міф (грец. mythos – сказання, легенда) – синкретичне відтворення дійсності у вигляді чуттєво-конкретних персоніфікацій і живих істот, що мисляться цілком реальними.

Міфологія (грец. mythos – легенда, сказання і logos – слово, мова) – 1) сукупність міфів (оповідань, розповідей) про богів, героїв, демонів, духів та інше, що відтворювала уявлення людей про світ, природу і людство; 2) наука, що вивчає міфи; 3) форма свідомості людей.

Модерн (фр. modern – сучасний) – стиль у мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст., для якого характерне прагнення до зовнішньої декоративності, м’якість та плавність форм.

Модернізм (фр. moderne – новітній, сучасний) – 1) загальне позначення напрямів мистецтва кінця XIX – XX ст. (кубізм, сюрреалізм, експресіонізм, абстракціонізм, дадаїзм, футуризм тощо). Основа М. – антитрадиціоналізм і антинормативізм; 2) естетична теорія.

Мозаїка (фр. mosaigue) – 1) зображення або візерунки, виконані з використанням кольорових камінців, смальти, керамічних плиток тощо, що застосовувалися переважно для прикрашення будівель; 2) вид образотворчого мистецтва.

Монументальна скульптура (лат. monumentum – пам’ятник) – вид скульптури, твори якої створюються для конкретного архітектурного середовища й існують у вигляді монумента або пам’ятника, декоративної скульптури, що прикрашає мости, будинки, сади, парки, надгробки тощо.

Монументальне мистецтво – рід образотворчих мистецтв, твори яких створюються для конкретного архітектурного середовища, відрізняються значимістю змісту, узагальненістю форм, масштабністю.

Монументальний живопис – вид живопису, твори якого створюються для конкретного архітектурного середовища й існують у вигляді мозаїки, фрески, вітражу тощо.

Музика (грец. musike, буквально – мистецтво муз) – вид мистецтва, який відтворює дійсність у звукових художніх образах. М. ґрунтується на здатності людини асоціювати слухові відчуття із власними переживаннями, станами та процесами зовнішнього світу.

Нава (неф) (фр. nef, лат. navis – корабель) – витягнуте в довжину приміщення храму (або частина його), як правило, прямокутне у плані, відокремлене рядом колон чи стовпів.

Натуралізм (лат. nature – природа) – напрям у мистецтві останньої третини XIX ст., котрий характеризується старанним, безстороннім відтворенням дійсності, намагається подолати умовність мистецтва, перетворити художній твір на точну копію факту.

Неореалізм (грец. neos – новий, пізньолат. reals – матеріальний, дійсний) – напрям у літературі й кіно 40 – 50-х рр. ХХ ст., спрямований на зображення справжньої, неприкрашеної дійсності.

Образотворче мистецтво – сукупність видів мистецтва, що відтворюють дійсність у зорових образах. До О.м. належать: живопис, скульптура, графіка, іконопис, у значній мірі, декоративно-прикладне мистецтво.

Ода (грец. ode – пісня) – 1) урочистий, патетичний, хвалебний твір; 2) оркестрово-хоровий твір урочистого характеру, що оспівує якусь значну подію або подвиг; 3) жанр ліричної поезії й музики.

Одигітрія (грец. hodegetria, hodos – шлях) – іконографічний тип зображення Богоматері, котра стоїть або сидить з Немовлям на руках, їхні лики не торкаються одне одного.

Оп-арт (англ. op-art, скорочено від optical art – оптичне мистецтво) – течія в європейському, американському живописі й графіці, яка виникла в 40 – 60-ті рр. ХХ ст. і для якої є характерним застосування оптичних і кольорових ефектів.

Опера (італ. opera, буквально – твір) – 1) синтетичний музично-театральний твір, у якому поєднується слово, сценічна дія й музика і який втілюється за допомогою інструментальної (оркестрової) та вокальної (сольної, хорової) музики; 2) жанр музично-драматичного мистецтва.

Оперета (італ. operetta, франц. operette, буквально – маленька опера) – 1) музично-театральний твір, переважно комедійного характеру, у якому вокальні й інструментальні музичні номери, а також танці поєднуються з діалогом; 2) жанр музично-драматичного мистецтва.

Оранта (лат. orans – підіймаючий) – іконографічний тип зображення Богоматері в молитовній позі з піднесеними догори руками.

Ордер (лат. ordo – ряд, порядок) – один із видів архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин – підпір у вигляді колон, стовпів і горизонтальних частин – антаблементу.

Пантеїзм (грец. pan – все, theos – бог) – філософське вчення, яке зближує поняття “бог” і “природа”, ототожнює їх і розглядає природу як втілення божества, визначає спрямованість художньої діяльності.

Пантеон (лат. pantheon, грец. pantheion – місце, присвячене всім богам) – 1) у давніх греків і римлян храм, присвячений всім богам; 2) сукупність всіх богів того чи іншого культу; 3) усипальниця видатних людей.

Парсуна (викривлене слово “персона”) – умовна назва творів українського, російського й білоруського портретного живопису кінця XVI – XVII ст., які зберігають прийоми іконопису.

Партесний спів (пізньолат. partes – голоси, у переносному смислі – хорова партія) – стиль української й російської багатоголосної хорової музики без інструментального супроводу, яка створюється як на основі церковних, так і світських текстів. Кількість голосів коливається у межах від 3 до 12, іноді до 48.

Пастораль (лат. pastorallis – пастуший) – 1) жанровий різновид новоєвропейської літератури XIV – XVII ст., пов’язаний з ідилічним сприйняттям світу; 2) опера, пантоміма або балет, сюжет яких пов’язаний з ідеалізованим зображенням пастушого життя; 3) вокальний або інструментальний твір, котрий малює картини природи або сцени сільського побуту.

Патерик (грец. paterikon, pater – батько) – збірка життєписів отців церкви, монахів певного монастиря, зазвичай тих, що визнаються церквою святими.

Периптер (грец. peripteron, pert – навкруги, навколо, біля, pteron – крило, бокова колонада) – основний тип давньогрецького храму, у якому прямокутна будівля з чотирьох боків оточена колонадою.

Поезія (грец. poiesis – творчість) – 1) віршована, ритмічно побудована мова; 2) сукупність віршованих творів окремого народу, часу, поета або групи поетів; 3) мистецтво слова; 4) жанр літератури.

Полемічна література – жанровий різновид української літератури, що виник на початку XVI ст., головним змістом якого була боротьба проти католицизму, котрий намагався підкорити українську церкву; пізніше почав набувати виразних рис публіцистики, поєднаної з художністю, був спрямований проти тиску польської шляхти, примусової полонізації, на захист пригноблених верств міщанства, селян.

Поліфонія (грец. poly – багато, phonia – звук, голос) – вид багатоголосся, для якого характерним є одночасне поєднання двох і більше самостійних мелодій.

Поп-арт (англ. pop-art – скорочене popular art – загальнодоступне мистецтво) – напрям у сучасному образотворчому мистецтві, що виник у 50-ті рр. ХХ ст. у США й Великій Британії, особливою рисою якого є поєднання у творі мистецтва реальних побутових предметів (консервних банок, старих речей, частин автомашин тощо), механічних копій (фотографій, муляжів, репродукцій тощо) з їхнім зображенням.

Постмодернізм (лат. pоst – після, франц. moderne – модернізм – повільний, сучасний) – 1) явище в художній культурі останньої чверті ХХ ст., якому притаманні: постійне звертання до минулих історичних форм культури, активна взаємодія різних художніх систем у художніх творах; 2) підвищена увага до гнучкого слова, цитатність, відсутність фіксованої стильової, ідеологічної, моральної домінанти; єдиного “я” героя, зовнішня необробленість форми художніх творів.

Примітивізм (лат. primitivus – перший, ранній) – художній напрям кінця XIX – ХХ ст., якому притаманне наслідування норм мистецтва ранньої стадії розвитку; відрізняється наївністю образної побудови, цілісністю, виразною простотою форм.

Проза (лат. prosa (oratio) – проста (мова) – 1) усна або письмова невіршована мова; 2) сукупність невіршованих художніх творів.

Пропілеї (грец. propylon, propylaia – (місце) перед дверима, вхід) – монументальна споруда, яка визначає вхід у місто або до архітектурного ансамблю.

Пуантилізм (фр. pointillisme – писати крапками) – течія в мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст., особливість якої полягає у створенні художніх творів за допомогою окремих мазків правильної овальної або прямокутної форми – в живописі та роз’єднаних паузами або стрибками у музиці – звуків.

Пуризм (фр. puriame, purus – чистий) – течія в західноєвропейському живописі, що виникла у Франції у 1918 р., визначальною особливістю якої є спрощене зображення силуетів звичайних речей.

Реалізм (лат. realis – суттєвий, дійсний) – напрям у мистецтві, представники якого вважали своїм завданням дати найбільш повне й правдиве відображення дійсності.

Рельєф (фр. relief, лат. relevo – піднімаю) – вид скульптури, у якому зображення опукле (або заглиблене) щодо площини фону.

Ренесанс (фр. renessanse – відродження) – епоха в розвитку світової культури, яка прийшла на зміну середньовіччя.

Ритуал (лат. ritualis – обрядовий) – 1) сукупність і встановлений порядок обрядових дій під час здійснення якого-небудь релігійного акту; 2) форма складної символічної поведінки, впорядкована форма дій.

Рок-музика (англ. rook – гойдатися, розхитуватися) – напрям сучасної музичної культури, який склався на основі рок-н-ролу й біт-музики, що зародилася у 50-х рр. ХХ ст. у зв’язку з молодіжним рухом протесту в США, Великої Британії і деяких інших країнах Заходу. Веде своє походження також від негритянського міського пісенно-танцювального фольклору, ритм-енд-блюзу, музики кантрі. Твори Р.-м. – вільні вокально-інструментальні форми, котрі розгортаються у вигляді потоку імпровізації, основані на підкресленій широті інтонаційних формул, багатократних повтореннях того чи іншого мотиву, вільному фразуванні на фоні активної метроритмічної пульсації і виконуються, в основному, електрогітарними й ударними інструментами, рідше – трубами, саксофонами, електроорганами тощо.

Рококо (фр. rocaill – раковина) – 1) художній напрям у мистецтві Європи XVIII ст., для якого є характерним тяжіння до асиметрії композиції, ретельного деталювання та форм, насиченої і разом з тим урівноваженої структури декору, витонченості, контрасту між суворістю зовнішнього вигляду й делікатністю внутрішнього; 2) художній стиль в архітектурі й декоративному мистецтві, що вирізняється примхливою асиметричною орнаментацією й вишуканістю форм.

Романський період, романський стиль (фр. roman, лат. romanus – римський) – 1) період західноєвропейського середньовіччя, у якому переважала орієнтація на римські начала.

Романтизм (фр. romantisme) – 1) художній напрям у мистецтві першої половини XIX ст., для якого характерні підвищений інтерес до особи й духовного світу людини, протиставлення світу реального світу ідеальному, створення образу світу за принципом контрасту з навколишнім життям, з надзвичайними героями й ідеальними прагненнями; 2) світовідчування, якому властива ідеалізація дійсності, мрійливість.

Сакралізація (лат. sacer – священний) – життя людини в системі релігійних культів та ритуалів.

Секуляризація (пізньолат. saecularia – мирський, світський) – звільнення людини від релігійного впливу, у тому числі в художній творчості.

Сентименталізм (фр. sentiment – почуття) – 1) художній напрям у мистецтві другої половини XVIII ст., у якому домінантою людської природи проголошуються почуття, а не розум, йому притаманні пошуки шляхів зображення ідеально-нормативної особи у звільненні й удосконаленні природних почуттів; 2) особливий умонастрій: меланхолійна мрійливість, прихильність до усамітнених роздумів, чутливість.

Символізм (фр. symbolisme, грец. symbolon – знак, символ) – 1) художній напрям у мистецтві кінця XIX ст. – початку ХХ ст., котрий зосереджувався на художньому виразі за допомогою символу явищ та ідей, що перебувають за межами почуттів сприйняття, намагаються прорватися крізь видиму реальність до нетлінної, трансцендентної суті світу; 2) художня течія й естетична концепція, які стверджують як головне в художній творчості несвідоме, інтуїтивне.

Симфонічна музика – інструментальна музика, яка призначається для виконання симфонічним оркестром і являє собою великі твори, що складаються з багатьох частин, а також дрібні музичні п’єси.

Синкретизм (грец. synkretismos – об’єднання) – злитність, нерозчленованість, що характеризує стан первісної культури.

Синопсис (грец. synopsis – огляд) – 1) зведене, сумарне викладання різних поглядів з якогось питання; 2) перший навчально-історичний твір, виданий у Києві, який містив відомості про походження й побут слов’ян, історію Давньоруської держави.

Синтетичні мистецтва – види мистецтв, основані на поєднанні різних мистецтв у нове художнє начало.

Складень – складна ікона з двох (диптих), трьох (триптих) або декількох (поліптих) частин.

Скульптура (лат. scuiptura, sculpo – висікаю, вирізую) – 1) вид образотворчого мистецтва, котрий засвоює світ у пластичних художніх образах і створює об’ємні зображення, які виліплюють із м’якого матеріалу (глини, воску), висікають з каменю, вирізають з деревини або виливають з бронзи, гіпсу тощо; 2) твори цього виду мистецтва, а також їхня сукупність.

Смальта (нім. smalte, італ. smalto – емаль) – кольорове напівпрозоре скло у вигляді кубиків або пластинок, що застосовується для виготовлення мозаїк.

Соборність – якість переважно російської культури, що базується на ройовому началі, прагненні до єдності, поєднання любові й волі, що не знає над собою зовнішнього авторитету і ґрунтується на незалежному духовному житті кожного.

Солярність (лат. sol – сонце) – культ Сонця і сонячного світла, який відображався в давній міфології, орнаментах, символіці кольорів.

Соціалістичний реалізм – 1) напрям у художньому житті СРСР, який ґрунтувався на принципі зображення життя у світі ідеалів соціалізму; 2) художній метод, в основі якого лежить комуністичній суспільно-політичний та естетичний ідеал; 3) естетична теорія.

Спадкоємність – 1) зв’язок між явищами й процесами у природі, суспільстві й культурі; 2) одна із закономірностей розвитку художньої культури.

Станкове мистецтво – 1) рід образотворчого мистецтва, твори котрого мають самостійний характер і не мають прямого декоративного або утилітарного призначення; 2) твори мистецтва, створені із застосуванням спеціального станка (мальберта чи скульптурного станка).

Стела (грец. stele – стовп) – вертикальна кам’яна плита з написом, рельєфним або живописним зображенням.

Ступа (санскр. – купа землі, каміння) – в індійській архітектурі монументальна буддійська символічна й меморіальна споруда, сховище реліквій.

Супрематизм (лат. supremus – найвищий) – різновид абстракціонізму в живописі початку ХХ ст., особливістю якого є комбінування кольорових геометричних фігур або об’ємних форм.

Сюрреалізм (фр. surrealism – надреалізм) – 1) художній напрям, що виник у 20-ті рр. ХХ ст. у Франції, представники якого проголосили сферу підсвідомості (інстинкти, сновидіння, галюцинації тощо) формами мистецтва; 2) естетична теорія, що ґрунтується на розриві логічних зв’язків і заміні їх суб’єктивними асоціаціями.

Ташизм (фр. tache – пляма) – течія в живописі ХХ ст., яка базується на методі безсвідомості й автоматизмі творчості, пов’язана зі створенням експресивних композицій з вільно покладених плям та мазків.

Театр (грец. theatron – місце для видовищ, видовище) – 1) вид синтетичного мистецтва, у котрому образне відображення дійсності відбувається у формі вистави, яку грають актори перед глядачами; 2) творчий колектив, трупа, що дають спектаклі; 3) особливий тип будівлі, що призначається для театральних вистав.

Телебачення (грец. tele – вдалину, далеко) – 1) засіб масової аудіовізуальної комунікації й екранне видовище, котре відрізняється періодичністю зв’язку з аудиторією, камерністю середовища сприймання, здатністю передавати інформацію про події, обминаючи стадію попереднього запису, можливість звертання до мільйонів фізично роз’єднаних глядачів; 2) передача зображення на відстань; 3) вид мистецтва, що типологічно близький до кіномистецтва.

Тотемізм (англ. totem – із мови індійців, що означає “його рід”) – образ мислення, оснований на вірі у кровну спорідненість даної родової групи з твариною, рослиною, предметом або явищем природи, на якому базується розвиток культури.

Трагедія (грец. tragodia – пісня козлів) – 1) драматичний жанр, в основі котрого лежить напружена боротьба, особиста або суспільна катастрофа, нерозв’язувана колізія, що звичайно закінчується загибеллю героя; 2) велике нещастя, тяжка подія із згубними наслідками.

Традиція (лат. traditio – передача) – елементи соціального й культурного наслідування, що передаються від покоління до покоління і зберігаються ним.

Тріумфальна арка – 1) криволінійне перекриття простору між двома опорами на честь воєнних перемог і знаменних подій; 2) тип давньоримської монументальної архітектурної споруди.

Трубадури (фр. troubadour, trobar – вишукувати, вирішувати) – 1) провансальські поети-співці XI – XIII ст., що оспівували лицарську куртуазну любов, радість життя; 2) поетична школа, яка розробляла любовно-лицарську тематику.

Трувери (фр. trouvere – знаходити, придумувати, складати) – французькі поети-співці XII – XIII ст., які змагалися з трубадурами і культивували любовно-лицарські теми.

Фаталізм (лат. fatalis – роковий, fatum – рок, доля) – віра у невідворотність долі, обумовленість, рок, на якій базується розвиток культури.

Фетишизм (португ. feitico – чародійство, амулет) – спосіб мислення, оснований на вірі у надприродні властивості окремих неживих предметів, на якому базується розвиток культури.

Формалізм (лат. formalis – те, що належить до форми) – художній напрям, що виник наприкінці XIX – початку ХХ ст. і виходив із визнання принципової суверенності й автономності форми.

Форум (лат. forum) – 1) площа, ринок у Давньому Римі; 2) місце виступів, 3) широкі представницькі збори, з’їзд.

Фреска (італ. fresco – свіжий) – 1) живопис на свіжій вогкій штукатурці фарбами, розведеними водою; 2) твори, які виконуються в цій техніці; 3) вид образотворчого мистецтва.

Функції мистецтва:

– естетична (спрямована на формування й розвиток естетичних смаків, здібностей і потреб людини, вироблення ціннісних орієнтацій, пробудження творчого духу і бажання творити за законами краси, формування вміння здійснювати естетичну діяльність);

– пізнавальна (забезпечує пізнання світу, формування світогляду);

– сугестивна (передбачає навіювання відповідних думок і почуттів, певний гіпнотичний вплив на психіку людини);

– виховна (спрямована на формування цілісної особистості);

– комунікативна (забезпечує спілкування людей);

– прогностична, кассандрівська (полягає у передбаченні майбутнього);

– компенсаторна (забезпечує зберігання й відновлення психічної рівноваги людини);

– катарсична (сприяє очищенню, оновленню людської душі через потрясіння, викликане співпереживанням з героями художнього твору);

– гедоністична (дає людині радість естетичної насо-лоди);

– розважальна (сприяє відпочинку й розвазі).

Футуризм (лат. futurum – майбутнє) – художній авангардистський напрям у європейському мистецтві 10 – 20-х рр. ХХ ст., який стверджує культ техніки, індустріальних міст; для нього є характерним динамізм, телеграфний стиль у мистецтві, заумлена мова, дисгармонія кольору й форми у живописі тощо.

Хепенінг (англ. happening – те, що трапляється, відбувається) – 1) імпровізована безфабульна театралізована дія; 2) вид сценічного мистецтва.

Хорал (нім. choral – пізньолат. cantus choralis – хоровий спів) – рід релігійних хорових співів у католицькій і протестантській церквах.

Хореографія (грец. choriea, танок + ... графія) – 1) весь обсяг танцювальних компонентів, що входять до балету або танцю; 2) запис танцю, мистецтво створення танцю; 3) вид мистецтва.

Хрестово-купольний храм – тип християнського храму, котрий виник у Візантії: купол на парусах спирається на чотири стовпи в центрі будівлі, звідки розходяться чотири склепистих рукави. Зверху будівля храму виглядає як хрест.

Художній напрям – сукупність художніх явищ, існуючих протягом певного часу, основана на спільних світоглядних і художніх та естетичних принципах, шляхах і способах відображення життя.

Художній образ – специфічна для мистецтва форма відображення дійсності, форма виразу думок і почуттів художника. Зароджується в уяві автора, втілюється у створюваному ним творі мистецтва і відтворюється уявою глядача, слухача, читача.

Художній символ (грец. symbolon – знак, символ) – 1) художній образ, що втілює яку-небудь ідею; 2) знак, наділений невичерпною багатозначністю образу; 3) багатозначно-алегоричний і логічно недоступний для пізнання образ.

Художній стиль (лат. stilys, stylus, грец. stylos – паличка, стрижень для письма) – сукупність образної системи, засобів художньої виразності, творчих прийомів, обумовлена єдністю художнього змісту. Розрізнюють: 1) Х.с.. окремого твору або жанру; 2) індивідуальний Х.с (творчу манеру) окремого автора; 3) Х.с. значних художніх напрямів.

Художня діяльність – особливий вид людської діяльності, спрямованої на художнє засвоєння світу, результатом якої є мистецтво. Х.д. відтворює світ у його цілісності та злитості, немовби повертає людині її саму в цілісній одвічній сутності. У процесі й результатах Х.д. відбувається своєрідне подвоєння людського життя, його доповнення, а іноді й заміна.

Художня культура – компонент духовного життя суспільства, що являє собою сукупність художньої діяльності, її продуктів і системи установ, які забезпечують соціальне функціонування мистецтва. Існує у двох формах: 1) предметній – як результат і процес художньої діяльності, що сприймається наочно; 2) особистісній – як внутрішній стан людей (суспільства, нації, класу, соціальної групи, людини), їхні художні здібності, потреби, орієнтації, творчі таланти. Процес розвитку Х.к. оснований на переході особистісної форми в предметну (опредметнення) і навпаки (розпредметнення). Вирішальну роль при цьому відіграє особистісна форма культури. Х.к. складається з субстанціональних і функціональних елементів.

Національне у Х.к. – те, що створюється, розвивається, зберігається етносом – нацією, народом, передається від покоління до покоління, відрізняється своєрідністю і неповторністю, зумовлюється його ментальністю.

Художня спадщина – зміст і форми художнього життя минулого, які засвоюються й переосмислюються сучасниками.

Цирк (лат. circus – коло) – 1) вид мистецтва, специфіка якого полягає у створенні художніх образів за допомогою гімнастичних та акробатичних трюків, дресури, клоунади, еквілібристики, музичної ексцентрики, ілюзіону та ін.; 2) будівля з ареною (манежем), де відбуваються циркові вистави; 3) у Давньому Римі – місце для кінних змагань колісниць, для боїв гладіаторів, звірів, кулачних боїв тощо.

Шкільна драма – драматургічний твір і театральне дійство, які виникли в середньовічній Західній Європі як засіб виховання й вивчення латинської мови.

6. Поточний контроль знань студентів

(методичні настанови)

Об’єктом поточного контролю знань студентів є якість роботи на семінарських заняттях. Поточний контроль має на меті перевірку рівня підготовленості студентів з певних розділів і тем навчальної програми.

Під час проведення семінарського заняття викладач організовує роботу студентів, спрямовану на повне й глибоке розкриття всіх питань, які визначають сутність теми заняття.

Закінчення кожного семінарського заняття передбачає оцінку рівня підготовки студентів, який вони виявляють у формах:

1) виступу з питань, зазначених у планах семінарських занять;

2) доповнення до виступів;

3) участі в дискусії;

4) виконання завдань експрес-опитувань;

5) відповіді на питання тестів.

Критерії оцінок:

– повне і глибоке розкриття теми, логічність викладення матеріалу, наявність аргументованих висновків, володіння фактографічним матеріалом – “5” (п’ять);

– всебічне знання матеріалу теми семінарського заняття, але допущено несуттєві помилки – “4” (чотири);

– загальне знання матеріалу теми, що розглядається на семінарському занятті, невпевнене володіння фактичним матеріалом, нездатність аналізувати матеріал – “3” (три).

7. Самостійна робота студентів

Самостійна робота студентів повинна бути спрямована на поглиблення і систематизацію знань з теорії та історії української і зарубіжної культури, розширення ерудиції студентів, формування в них навичок науково-дослідницької роботи.

З цією метою у своїй роботі студентам необхідно поєднувати закріплення теоретичного матеріалу, отриманого на лекціях, із засвоєнням матеріалу, що був опанований у процесі підготовки до семінарських занять, його систематизації і застосуванні при аналізі фактографічного матеріалу.

Основні форми самостійної роботи такі:

– виконання домашніх завдань у процесі підготовки до семінарських занять;

– опрацювання матеріалу лекцій за допомогою комп’ю-терного навчального курсу;

– робота в інформаційних мережах;

– опрацювання додаткової літератури;

– відвідування театральних вистав і художніх виставок.

Про перелік видів самостійної роботи студенти довідуються на семінарських заняттях.

8. Критерії оцінки успішності студентів

Підсумкове оцінювання рівня знань студентів проводиться в 3-му семестрі на досесійному заліку і в 4-му семестрі на сесійному заліку.

Підсумкове оцінювання знань студентів на заліку за навчальний рік здійснюється на основі відповіді на:

1) теоретичні питання;

2) питання, пов’язане з художньою практикою (відвідування драматичної або музичної вистави, художньої галереї).

Критерієм оцінки відповіді на заліку служить рівень володіння студентом теоретичним і фактографічним матеріалом курсу: відповідь із несуттєвими помилками.

9. Контрольні питання для підготовки

до заліків

1. Поняття культури, її сутність, структура.

2. Соціальна сутність культури.

3. Сутність духовної культури, її структура.

4. Художня культура: сутність, структура.

5. Функції культури.

6. Функції художньої культури.

7. Головні закономірності становлення й еволюції культури.

8. Суб’єкт культури.

9. Принципи типологізації культури, її основні типи.

10. Головні риси первісної культури.

11. Пам’ятки первісної культури.

12. Характеристика культури давніх східних цивілізацій як особливого типу культури.

13. Релігійно-міфологічне підґрунтя культури Сходу.

14. Пам’ятки давньоіндійського мистецтва.

15. Характеристика культури Давнього Китаю.

16. Особливості мистецтва Давньої Японії.

17. Культура Месопотамії.

18. Художні досягнення Месопотамії.

19. Характеристика культури Давнього Єгипту.

20. Здобутки мистецтва Давнього Єгипту.

21. Основні риси античної культури.

22. Характеристика культури Давньої Греції як колиски

античної культури.

23. Художня культура Давньої Греції.

24. Культура Давнього Риму.

25. Художнє життя Давнього Риму.

26. Елліністична культура як явище античності.

27. Основні риси Візантійської культури.

28. Особливості мистецтва Візантії.

29. Характер західноєвропейського середньовічного типу культури.

30. Характеристика мистецтва Західної Європи доби Середньовіччя.

31. Риси культури Арабського Сходу доби середньовіччя.

32. Особливості художньої культури Арабського Сходу.

33. Художні пам’ятки середньовічної Індії.

34. Художня культура середньовічного Китаю.

35. Розвиток японського мистецтва в середні віки.

36. Характеристика культури доби Відродження в Західній Європі.

37. Головні особливості художньої культури італійського Відродження.

38. Пам’ятки мистецтва італійського Відродження.

39. Особливості художнього життя північного Відродження.

40. Пам’ятки мистецтва північного Відродження.

41. Основні риси культури Західної Європи ХVII ст.

42. Особливості мистецтва Західної Європи XVII ст.

43. Майстри мистецтва Західної Європи XVII ст. та їх творчі досягнення.

44. Характеристика культури Західної Європи XVIII ст.

45. Особливості мистецтва Західної Європи XVIII ст.

46. Майстри мистецтва Західної Європи XVIII ст. та їх здобутки.

47. Особливості культури Західної Європи XIX ст.

48. Характеристика мистецтва Західної Європи XIX ст.

49. Майстри мистецтва Західної Європи XIX ст. та їх досягнення.

50. Умови становлення російської культури.

51. Художні здобутки Московської держави.

52. Особливості культури Росії XVIII ст.

53. Характеристика мистецтва Росії XVIII ст.

54. Особливості культури Росії ХІХ ст.

55. Характеристика мистецтва Росії ХІХ ст.

56. Проблеми та суперечності світової культури ХХ ст.

57. Характеристика світового художнього процесу ХХ ст.

58. Визначні майстри мистецтва ХХ ст., їх творчі відкриття.

59. Особливості культурного життя СРСР.

60. Видатні митці СРСР, їх творчі здобутки.

61. Особливості розвитку культури ХХ ст. в країнах Сходу.

62. Мистецькі здобутки країн Сходу в ХХ ст.

63. Феномен української культури.

64. Основні закономірності становлення української культури.

65. Визначальні риси української художньої культури.

66. Діалог як основа становлення і розвитку української культури.

67. Особливості українського менталітету.

68. Феномен Трипільської культури.

69. Особливості світосприйняття прадавніх слов’ян.

70. Пам’ятки культури на території України у прадавні часи.

71. Ментальність українців як фундамент національної культури.

72. Характеристика культури Київської Русі.

73. Мистецтво Київської Русі.

74. Видатні пам’ятки мистецтва Київської Русі.

75. Особливості культурних процесів в Галицько-Волинському князівстві.

76. Пам’ятки мистецтва Галицько-Волинського князівства.

77. Характеристика культурного життя в українських землях XIV – XVII ст.

78. Культурні взаємини України з Литвою і Польщею.

79. Православні братства і їх роль у консолідації українців.

80. Західноєвропейські цінності в мистецтві України XIV – I пол. XVII ст.

81. Осередки духовного життя в українських землях XIV – XVII ст.

82. Митці України XIV – I пол. XVII ст. та їх здобутки.

83. Пам’ятки художньої творчості в Україні XIV – XVII ст.

84. Характеристика провідних видів мистецтва в українських землях XIV – XVII ст.

85. Братства – феномен української культури.

86. Особливості української культури XVIII ст.

87. Роль козацтва в розвитку української культури.

88. Козацтво і художня культура.

89. Мистецтво України XVIII ст.

90. Митці України XVIII і їх досягнення.

91. Діячі української культури XVIII ст. та їх діяльність.

92. Художні досягнення в Україні XVIII ст.

93. Українське бароко.

94. Бароковий світогляд в українській культурі.

95. Пам’ятки українського бароко.

96. Українська дума і феномен кобзарства.

97. Характеристика культурних процесів в Україні XIX ст.

98. Мистецтво України XIX ст.

99. Діячі української культури XIX ст. та їх діяльність.

100. Досягнення митців України XIX ст.

101. Постать українського митця XIX ст.

102. Місце українського митця в системі духовного життя України XIX ст.

103. Умови розвитку української культури ХХ ст.

104. Характеристика мистецтва в Україні ХХ ст.

105. Здобутки мистецтва України ХХ ст.

106. Культура України першої чверті ХХ ст.

107. Культура УРСР.

108. Культура України часів незалежності.

109. Майстри мистецтва України ХХ ст. та їх досягнення.

110. Розвиток мистецтва в Україні часів незалежності.

111. Здобутки мистецтва України часів незалежності.

112. Майстри мистецтва незалежної України.

113. Культура України і світовий культурний процес ХХ ст.

10. Список літератури

1. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю.Світова та українська культура: Навч. посіб. – Л.: Світ, 2004.

2. Анучина Л.В. Культура Сходу (давні цивілізації і середньовіччя) – Х.: Регіон-інформ, 2005.

3. Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия: (Электрон. ресурс). – М.: МультиТрейд, 2003. – 2 CD-ROM.

4. Власенко О.И., Зайончковский Ю.В. Культурология: Учеб. пособие. – Х.: Парус, 2006.

5. Гаврюшенко О.А., Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія культури: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2004.

6. Європейська та українська культура в нарисах: Навч. посіб./ І.З. Цехмістро, В.І. Штанько, В.С. Старовойт, В.М. Леонтьєва. – К.: Центр навч. літ., 2003.

7. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. навч. закл. / В.А. Греченко, І.В. Чорний, В.А. Кушнерук, В.А. Режко. – К.: Літера ЛТД, 2002.

8. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологійчний словник з української та зарубіжної культури. – К.: Україна, 2000.

9. Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (Історія і теорія світової культури XX століття): Навч. посіб. – Х.: Одіссей, 2004.

10. Крававич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво: У 3-х ч. –Ч. 2: Навч. посіб. – Л.: Світ, 2004.

11. Культурология: Учеб. пособие / Под ред. А.А. Радугина. – М.: Библионика, 2005.

12. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посіб. / За ред. А.В. Яртися, В.А. Мельника. – Л.: Світ, 2005.

13. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч. посіб. – К.: Знання, 2002.

14. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.: Артек, 2001.

15. Світова художня культура: Від первісного суспільства до початку середньовіччя: Навч. посіб. / О.П. Щолокова, С.В. Шип, О.Л. Шевнюк, О.М. Семашко. – К.: Вища шк., 2004.

16. Українська і зарубіжна культура: Навч. посіб. / Під заг. ред. К.В. Заблоцької. – Донецьк: Східний дім, 2001.

17. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / За заг. ред. М.М. Заковича. – К.: Знання, КОО, 2002.

18. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / За наук. ред. Л.Є. Дещинського. – Л.: Бескід Біт, 2005.

19. Українська та зарубіжна культура: Підруч. / За ред. В.О. Лозового. – Х.: Одіссей, 2005.

20. Чорний І.В., Перцева В.А.  Культурологія: Навч. посіб. – Х.: ТОВ “Прометей-Прес”, 2005.

21. Шейко В.М. Історія української культури: Навч. посіб. / В.М. Шейко, Л.Г. Тишевська. – К.: Кондор, 2006.