МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Тематика курсових робіт

з теорії держави і права

для студентів I курсу

заочного та вечірнього факультетів

на 2010/2011 та 2011/2012 рр.

Харків

2010

Тематика курсових робіт з теорії держави і права для студ. 1 курсу заоч. та вечір. фак. на 2010/2011 та 2011/2012 рр. /Уклад. Петришин О.В., Авраменко Л.В, Бенедик І.В., Биля-Садабаш І.О., Богачова Л.Л., Вовк Д.О..- Х.: Нац. юрид. акад. України, 2010.- 47 с.

ЗМІСТ

Загальні положення……………………………………… 3

Теми курсових робіт (2010/2011 навчальний рік)…..... 7

Тема 1. Демократична держава…………………………....	7
Тема 2. Форма державного правління…………………….	9
Тема 3. Джерела права: порівняльно-правова характеристика……………………………………	12
Тема 4. Правове регулювання суспільних відносин…......	15
Тема 5. Поняття та класифікація норм права…………….	17
Тема 6. Правозастосування в механізмі реалізації права……………………………………………….	19
Тема 7. Права і свободи людини та гарантії їх реалізації……………………………………......	21
Тема 8. Поняття, склад та зміст правовідносин…………..	24

Теми курсових робіт (2011/2012 навчальний рік)……. 27

Тема 1. Держава: поняття та особливості сучасного розуміння………………………….........	27
Тема 2. Механізм держави і державний апарат…………..	29
Тема 3. Поняття права та багатоаспектність праворозуміння………………………………….......	32
Тема 4. Принципи права у правовому регулюванні суспільних відносин……………………………….	34
Тема 5. Норми права в системі соціальних регуляторів.…………………………………..........	36
Тема 6. Правова поведінка…………………………………	38
Тема 7. Громадянське суспільство і правова держава……………………………………….........	41
Тема 8. Правова система суспільства…………………......	43

Загальні положення

На першому курсі вечірньої та заочної форми навчання за робочим планом з теорії держави і права передбачається написання курсової роботи. Всі студенти вечірнього та заочного факультетів, які мають вищу освіту, виконують курсову роботу в І семестрі, студенти вечірнього та заочного факультетів, які отримують першу вищу освіту, – в ІІ семестрі.

Тема обирається студентами самостійно з тематики курсових робіт, призначених кафедрою для написання у відповідному навчальному році.

Спочатку слід ознайомитися з планом обраної теми, списком необхідної літератури, методичними рекомендаціями, опрацювати відповідні розділи підручників тощо. Список літератури, пропонованої до кожної теми, не є вичерпним, тому можна самостійно підбирати додаткову літературу, нормативні акти, матеріали юридичної практики та інші джерела.

У процесі вивчення спеціальної літератури варто робити виписки, вести конспекти, систематизувати матеріал згідно з планом курсової роботи. Доцільно вказувати назву книги, статті, прізвище автора, рік видання, сторінки, які використовувалися, для того, щоб потім у належний спосіб оформити посилання на використані джерела.

Робота повинна мати аналітичний, а не описовий характер. Це означає, що при розкритті сутності правового чи державного явища дається визначення його поняття, перелік і характеристика ознак; при виділенні певних видів того чи іншого державно-правового явища (наприклад, функцій права, видів нормативно-правових актів) вказуються критерії їх класифікації.

При порівняльному аналізі державно-правових явищ необхідно назвати їх спільні та відмінні ознаки, зробити висновок про їх співвідношення. Порівняння певних точок зору, понять, потребує аргументування. Особливу увагу слід приділити формулюванню відповідних понять (з урахуванням існуючих у юридичній літературі точок зору), розкриттю та обґрунтуванню суттєвих рис, властивостей, закономірностей, принципів і тенденцій розвитку державно-правових явищ. Теоретичний матеріал має підкріплюватись положеннями Конституції України, чинного законодавства та прикладами з юридичної практики.

Курсова робота повинна мати завершений характер. Тема вважається розкритою, якщо в ній послідовно і правильно висвітлені всі питання в повному обсязі, виправдано використана рекомендована та додаткова література.

Розпочинати бажано коротким вступом, в якому важливо розкрити актуальність, теоретичну і практичну значущість проблематики, яка розглядається. Сформульовані висновки та визначення понять мають бути зрозумілими, чіткими, логічно не суперечливими і пов’язуватись з іншими положеннями роботи. Наведені факти, статистичні дані та інші матеріали повинні бути достовірними і систематизованими.

Цитати необхідно брати в лапки і внизу сторінки давати точні й повні посилання на конкретне джерело – монографію, статтю тощо (авторська назва роботи, місце і рік її видання, номер видання та відповідні сторінки). Посилання супроводжуються цифровою нумерацією і подаються мовою оригіналу (наприклад, Цвік М.В. Про сучасне праворозуміння // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2001. – № 4. – C. 7.), їх також можна робити відповідно до переліку в списку літератури, який розміщується в кінці роботи. Так, після цитати, взятої зі с. 14 літературного джерела, розміщеного в переліку використаних джерел під № 1, необхідно зробити запис [1, с. 14]. На завершення ставиться дата виконання та особистий підпис.

Обсяг роботи складає 40 – 45 пронумерованих сторінок стандартного шкільного зошиту; береги – 2 см для зауважень рецензента; виконується власноручно, грамотно і розбірливо. У разі обмежених фізичних можливостей, через які студент не може самостійно написати текст, застосовується друкарська машинка або комп’ютерний набір, не допускаються закреслення, помітки тощо.

Подається робота особисто або надсилається поштою в академію на заочний факультет не пізніше ніж за один місяць до початку екзаменаційної сесії. Після реєстрації на заочному або вечірньому факультетах вона передається на кафедру для рецензування, на яке відводиться сім днів, а потім її знову повертають на факультет. При негативній рецензії студент зобов’язаний виконати роботу повторно з урахуванням зауважень рецензента, а також терміну подання до деканату.

Захист відбувається під час екзаменаційної сесії. Студенти доповідають зміст роботи, відповідають на зауваження рецензента та поставлені викладачами запитання. Дозволяється використовувати додаткові матеріали. За результатами захисту виставляється оцінка за шкалою оцінювання, затвердженою Міністерством освіти і науки України (відмінно, добре, задовільно, незадовільно).

Зразок оформлення титульної сторінки наведено нижче.

Міністерство освіти і науки України

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

Курсова робота з теорії держави і права

“назва ”

група, курс, номер та назва факультету, на якому навчається студент,

прізвище, ім’я, по-батькові

м. Харків

рік виконання

Список літератури до всіх тем

Антологія української юридичної думки. У 10 т. Т. 1. –Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Упоряд.: В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко / За заг. ред. Ю.С. Шемшученко. – К.: Видав. дім “Юрид. кн.”, 2002. – 568 с.

Загальна теорія держави і права: Підруч. / За ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2009. – 584 с.

Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова – К.: Юрінком Інтер, 2000.– 320 с.

Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права. – Л.: Новий Світ-2000, 2007. – 584 c.

Котюк В.О. Загальна теорія держави і права. – К.: Атіка, 2005. – 592 c.

Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 355 c.

Луць Л.А. Загальна теорія держави та права. – К.: Атіка, 2007. – 412 c.

Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф. Теорія держави і права: Державний іспит. – Х.: Одіссей, 2007. – 256 c.

Правова система України: історія, стан та перспективи. У 5 т. Т.1. Методологічні та історичні проблеми формування та розвитку правової системі України / За заг. ред. М. В. Цвіка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2008. – 728 с.

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посіб. – Л.: Край, 2008. – 224 c.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: Консум, 2008. – 656 c.

Чевыкалов И.Н. Теория государства и права. Ч.1. Энциклопедия права. Общее учение о праве. – Донецк: Дон. гос. ун-т, 2000. – 133 c.

Теми курсових робіт

(2010/2011 навчальний рік)

Тема 1. Демократична держава

План

1. Поняття та ознаки демократії. Цінність демократії.

2. Народовладдя як основа демократичної держави.

3. Форми та інститути демократії.

4. Функції демократії.

5. Демократична держава в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку.

Розгляд першого питання передбачає ознайомлення з існуючими в політико-правовій думці підходами філософів та юристів різних часів до розуміння феномену демократії. Слід указати та охарактеризувати такі ознаки демократії, як визнання народу верховним суверенним носієм і джерелом державної влади; визнання політичної свободи громадян; політична рівноправність участі громадян у формуванні органів держави і організації контролю за їх діяльністю; державний характер демократії; реальна можливість народу періодично змінювати склад представницьких органів; правозаконність; взаємна відповідальність держави і громадянина. Результатом проведеного аналізу має стати обґрунтований висновок про загальноісторичну суспільну цінність демократії.

При роботі над другим питанням необхідно з’ясувати, що системотворчою ознакою та визначальним принципом демократії виступає народовладдя. В процесі розкриття питання потрібно сформулювати визначення народовладдя, розглянути такі його складові, як “народ” і “влада”. Для найбільш повного висвітлення питання доцільно проаналізувати державу, яка є публічно-владною організацію народу. Як її засновник народ наділяє державу владною функцією, але водночас він залишає за собою як керівництво, так і контроль за функціонуванням власного витвору. Необхідно показати, що народ є сувереном, а держава – механізмом реалізації народного суверенітету.

Третє питання вимагає закріплення поняття та надання розгорнутої характеристики форм та інститутів демократії. Необхідно визначити та обґрунтувати такі форми демократії, як: реалізація і гарантування захищених законом демократичних прав людини і громадянина; діяльність органів держави на принципах демократії; власні (безпосередня та представницька) форми народовладдя. Особливу увагу важливо приділити співвідношенню та взаємодії безпосередньої та представницької форм здійснення влади народу. Також слід визначити та охарактеризувати інститути демократії (вибори, референдум, органи первинного та вторинного представництва тощо).

Далі потрібно визначити поняття та систему функцій демократії, встановити їх співвідношення з функціями держави, детально охарактеризувати кожну з наведених функцій демократії: установчу, оптимізації державних рішень, сприяння виконанню прийнятих рішень, контрольну та сприяння розвитку особи. Доцільно проілюструвати теоретичний аналіз функцій демократії прикладами із вітчизняної державно-правової практики.

Насамкінець, використовуючи теоретичний матеріал, розглянутий в попередніх пунктах, здійсніть ретроспективний огляд утвердження демократичної державності в Україні, дослідження сучасного стану функціонування інститутів демократії та формулювання пропозицій щодо їх удосконалення.

Список рекомендованої літератури

Нудненко Л.А. Теория демократии. – М.: Юристъ, 2001. – 95 с.

Основи демократії: Навч. посіб. / За заг. ред. А. Колодія. – К.: АйБі, 2002. – 684 с.

Петришин О. Народовладдя – основа демократичної, правової,соціальної держави // Право України. – 2009. – № 6. – С. 4-11.

Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдум в Україні: історія та сучасність. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000. – 248 с.

Погорілко В. Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. – 2001. – № 8. – С. 26-32.

Сенчук В.В. Поняття та ознаки демократичної держави: теоретико-правовий аспект // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2009. – Вип. 44. – C. 110-117.

Ткаченко В.Д. Демократія: політичні і правові ознаки // Формування суспільної політики: теоретичний, практичний та правовий аспект: Десяті Харківські політологічні читання / Упоряд.: А.П. Гетьман, О.В. Ставицька. – Х.: Право, 2000. – С. 26-28.

Тодыка О.Ю. Народовластие в условиях глобализации. – Х.: Право, 2005. – 336 с.

Тодика О.Ю. Народовладдя на трансформаційному етапі розвитку держави і суспільства. – Х.: Право, 2007. – 480 с.

Цвик М.В. Теория социалистической демократии (государственно-правовые аспекты) – К.: Вища шк., 1986. – 160 с.

Чапала Г. Народовладдя, демократія, самоврядування – співвідношення понять // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2006. – № 1 (44). – С. 37-43.

Шипілов Л.М. Народовладдя як основа демократичної держави . – Х.: ФІНН, 2009. – 216 с.

Тема 2. Форма державного правління

План

1. Поняття і структура форми держави.

2. Форма державного правління: поняття і класифікація.

3. Поняття і різновиди монархій.

4. Поняття і різновиди республік.

5. Пошук оптимальної форми державного правління в Україні за роки незалежності.

Спочатку необхідно навести визначення та охарактеризувати форму держави, підходи до виділення її складових елементів, пояснити сутність кожного з них (форма державного правління, форма державного устрою, державно-правовий режим). Слід також назвати чинники, що впливають на процес формування форми держави (політичні, економічні, ідеологічно-культурні, соціально-національні, міжнародні) та дати кожному з них характеристику.

Далі варто розкрити питання щодо місця й ролі форми державного правління в системі елементів форми держави, визначити поняття “форма державного правління” шляхом аналізу різних дефініцій, підходів, пояснюючи їх концептуальні відмінності. Важливо навести різні наукові позиції щодо виділення форм державного правління на основі різноманітних класифікаційних критеріїв. Визначаючи поняття цих форм, необхідно проаналізувати ознаки, згідно з якими вони розрізняються між собою.

Необхідна також характеристика основних видів монархій (необмежена та обмежена). Визначте їх відповідні різновиди (деспотична, абсолютна, теократична, станово-представницька, дуалістична, конституційна, парламентська).

Після цього наведіть визначення поняття республіки, характеристику її юридичних ознак. При цьому потрібно, встановивши критерії класифікації, виділити її основні різновиди (парламентська, президентська, змішана), висвітлити їх історичний розвиток, утілення в конституційних моделях різних держав, визначити їх юридичні ознаки. Зосередьте увагу на з’ясуванні сутності, термінологічних еквівалентів, аналізі особливостей та юридичних ознак президентсько-парламентської та парламентсько-президентської форм державного правління, що являють собою різновиди змішаної республіки.

Насамкінець доцільно дати детальну характеристику конституційного реформування в Україні за роки незалежності. Визначте різновиди республіканської форми державного правління в Україні з прийняттям Конституції України 1996 р. та Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 груд. 2004 р., який набув чинності 1 січ. 2006 р. Значно покращили б роботу пропозиції стосовно основних напрямків удосконалення моделі державно-владної організації в Україні на основі попереднього теоретичного дослідження.

Список рекомендованої літератури

Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: Моногр. – Запоріжжя: Юрид. ін-т, 2005. – 540 c.

Васильєв Г. Конституційний аспект політичної реформи / Г. Васильєв // Голос України. – 2003. – 27 берез. (№ 59). – С. 3; 28 бер. (№ 60). – С. 1, 6 – 7.

Заєць А. Принцип розподілу влад в новітній українській конституційно-правовій практиці // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1998. – № 2. – С. 40−50.

Петришин О.В., Протасова В.Є. Конституційна форма державного правління: до пошуку оптимальної моделі в Україні // Там же. − 2008. − № 3 (54). – С. 52 – 64.

Протасова В.Є. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди: Моногр. − Х.: Право, 2009. − 208 с.

Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів i результатів: Пер. з 2-го англ. вид. – К.: АртЕк, 2001. – 224 с.

Серьогіна С.Г. Форма правління і політичний режим: взаємозв’язок і взаємодія // Держ. буд-во та місцеве самоврядування. – 2005. – Вип. 9. – С. 3-13.

Серьогіна С.Г. Форма правління як базова категорія державного будівництва // Там же. – 2003. – Вип. 3. – С. 16-26.

Тацій В. Методологія конституційної реформи (Політична реформа: обговорюємо проект) // Уряд. Кур’єр. – 2003. – 9 квіт. (№66). – С. 4.

Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісн. Конституц. Суду України. – 2003. – № 2. – С. 47−58; № 3. – С. 65−80.

Шаповал В.М. Форма державного правління // Юрид. енцикл. У 6 т. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко, М.П. Зяблюк, В.Я. Тацій, В.П. Горбатенко. – К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6. – С. 295-296.

Тема 3. Джерела права: порівняльно-правова

характеристика

План

1. Поняття та види джерел права у правових системах сучасності.

2. Правовий звичай: ознаки та умови застосування.

3. Судовий прецедент і судова практика як джерела права.

4. Нормативно-правовий договір.

5. Нормативно-правовий акт: поняття та класифікація.

Розгляд першого питання доцільно почати з аналізу основних наукових підходів щодо визначення терміна “джерело права” і провести співвіднесення понять “джерело” і “форма” права. Далі – стисло охарактеризувати первинні і вторинні джерела права у романо-германській, англо-американській, релігійній і традиційній сім’ях правових систем і у правовій системі України.

Відповідаючи на друге питання, треба сформулювати поняття правового звичаю, назвати його ознаки, способи санкціонування звичаїв, умови їх застосування в окремих сферах приватного і публічного права. В Україні правові звичаї (зокрема, звичай ділового обороту, звичаї торговельного мореплавства, звичаї національної меншини, місцеві звичаї) мають статус субсидіарного (додаткового) джерела права і підтвердження цьому варто знайти у галузевому законодавстві (див. Цивільний, Сімейний та інші кодекси України).

Висвітлення третього питання передбачає знання змісту доктрини правового прецеденту, особливостей, структури і різновидів (позитивного і негативного, деклараторного і креативного та ін.) судового прецеденту. При розкритті судового прецеденту слід виходити з того, що ставлення до нього як джерела права в англо-американській та інших правових сім’ях принципово відрізняється. Вся судова практика не визнається джерелом права, проте вона відчутно впливає на механізм правового регулювання. Особливої уваги заслуговує практика Європейського Суду з прав людини, прецеденти якого визнаються джерелом права в усіх країнах, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.( у тому числі в Україні); прецеденти тлумачення конституційних судів і практика вищих судових інстанцій.

Далі необхідно показати відмінність договорів із нормативним змістом від індивідуально-правових договорів і підкреслити значення нормативного договору як засобу децентралізованого правового регулювання. Нормативні договори поділяються на дві групи – міжнародні й внутрішньодержавні, кожна з яких потребує детального розкриття та ілюстрації конкретними прикладами. Використовуючи Конституцію України і Закон України “Про міжнародні договори України”, можна перелічити умови, за наявності яких міжнародні договори стають частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Нормативно-правовий акт є основним джерелом права практично в усіх правових системах. Тому при відповіді на п’яте питання доречними будуть: ретельний аналіз ознак нормативного акта, його порівняння з іншими джерелами права та видами юридичних актів (актами застосування і тлумачення норм права); класифікація нормативних актів за юридичною силою, суб’єктами правотворчості, сферою і характером дії, зовнішньою формою виразу тощо. Окремо слід зупинитися на особливостях і місці в системі нормативно-правових актів законів і підзаконних нормативно-правових актів, назвати види і суб’єктів їх прийняття в Україні.

Наприкінці роботи бажано визначити тенденції подальшого розвитку джерел права з урахуванням сучасних інтеграційних процесів, зближення національних правових систем різних типів.

Список рекомендованої літератури

Богачова Л.Л. Нормативні акти органів виконавчої влади // Пробл. держ. буд-ва та місцевого самоврядування на сучасному етапі: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 21 трав. 2009 р., м. Харків. – Х.: Вид. ФОП Вапнярчук Н.М., 2009. – С. 57-59.

Васянович О.А. Теоретичні аспекти класифікації правових звичаїв // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2008. – Вип. 41 – С. 69-74.

Гураленко Н. Основні концептуальні підходи до розуміння категорії “джерело права” // Юрид. Україна. – 2007. – № 6. – C. 13-18.

Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о защите прав человека и основних свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. – СПб: Юрид. центр Пресс, 2004. – 1072 с.

Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії. – К.: Праксіс, 2008. – 344 c.

Марченко М.Н. Источники права: Учеб. пособие. – М.: ТК Велби, Проспект, 2005. – 760 с.

Пархоменко Н.М. Джерела права: проблеми теорії та методології. – К.: Юрид. думка, 2008. – 326 c.

Пархоменко Н.М. Основні напрями інтеграції систем джерел права різних правових сімей // Часоп. Київ. ун-ту права, 2008. – № 3. – С. 20-25.

Процюк І.В. Види законів в Україні // Пробл. законності. – 2000. – Вип. 52. – С. 3-9.

Стрельцова О.В. Актуальні питання джерел права в аспекті правоутворення // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2008. – Вип. 39. – C. 47-53.

Христова Г.О., Гайдамака І.О. Історія формування та особливості сучасного розуміння нормативно-правового акта // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2007. – Вип. 35. – С. 43-48.

Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. – К.: Реферат, 2007. – 640 c.

Тема 4. Правове регулювання суспільних відносин

План

1. Поняття правового регулювання суспільних відносин.

2. Способи, методи, типи правового регулювання, правовий режим.

3. Види правового регулювання.

4. Механізм правового регулювання.

5. Ефективність правового регулювання.

Перше питання передбачає розкриття специфічних ознак, які вирізняють правове регулювання серед інших видів суспільного регулювання. Йдеться про державне забезпечення, загальність, єдність, формалізованість, системність, результативність. Доцільно з’ясувати співвідношення правового регулювання з поняттям правового впливу, що охоплює всі аспекти дії права. Необхідно розкрити поняття предмета правового регулювання, вказавши на критерії, за якими ті чи інші суспільні відносини потрапляють у сферу правового регулювання.

Далі важливо розглянути поняття та види способів правового регулювання, визначити основні з них (дозвіл, зобов’язання та заборона). Потім потрібно охарактеризувати поняття методу правового регулювання, назвати та проаналізувати його види (імперативний, диспозитивний, рекомендаційний, заохочувальний). Тлумачення потребує також поняття типу правового регулювання, при цьому необхідно вказати на сутність загальнодозвільного та спеціальнодозвільного типів правового регулювання. Завершити відповідь слід розкриттям поняття правового режиму, що поєднує в собі всі попередні засоби правового регулювання.

Відповідаючи на третє питання, наведіть характеристику видів правового регулювання. Перш за все необхідно показати особливості нормативного та індивідуального правового регулювання, порівняти їх та пояснити взаємодію. Окрему увагу приділіть класифікації правового регулювання на централізоване та децентралізоване, субординаційне, координаційне та автономне.

Четверте питання – це поглиблений аналіз системного характеру правового регулювання, який втілюється в понятті механізму правового регулювання. Доцільно розкрити склад та структуру механізму правового регулювання. Останнє передбачає характеристику його обов’язкових (правова регламентація, реалізація норм права у правомірній поведінці) та факультативних стадій (виникнення правовідносин конкретного типу, застосування норм права) в їх єдності та взаємодії.

П’яте питання потребує висвітлення поняття ефективності правового регулювання, критеріїв її визначення та чинників, які впливають на неї. Останні поділяються на три групи, серед яких чинники, що: пов’язані з досконалістю нормативної основи правового регулювання; стосуються стану юридичної практики; визначають соціальні передумови правового регулювання.

Список рекомендованої літератури

Гайдамака І.О. Правовий режим: поняття та види // Держ. буд-во та місцеве самоврядування. – 2008. – Вип. 15. – C. 120-127.

Горшенёв В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 258 с.

Кисель О.М. Функціональне призначення правового регулювання // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2001. – Вип. 10. – С. 27-35.

Корчевна Л. До критики поняття „механізм правового регулювання” // Право України. – 2003. – № 1. – С. 117-119.

Осипова Н.П. Специфіка реалізації правосвідомості в процесі правового регулювання // Пробл. законності. – 2008. – Вип. 95. – C. 89-94.

Павловська Л.М. Ефективність правового регулювання суспільних відносин // Там же. – 2007. – Вип. 90. – C. 3-10.

Рабінович П.М. Герменевтика і правове регулювання // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1999. – № 2 – С. 61-71.

Ручкин Е.Б. Соотношение понятий предмет и сфера правового регулирования // Пробл. законності. – 1998. – Вип. 34. – С. 4-10.

Сарновська С.О. Інструменти та засоби правового регулювання // Бюл. М-ва юстиції України. – 2008. – № 2. – C. 21-28.

Селіванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. – 2000. – № 10. – С. 10-20.

Сорокин В.Д. Метод правового регулирования: Теоретические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1976. – 256 с.

Тарахонич Т.І. Правове регулювання: теоретичні аспек-ти // Правова держава. – 2001. – Вип. 12. – С. 76-81.

Тема 5. Поняття та класифікація норм права

План

1. Поняття та ознаки норми права.

2. Структура норми права.

3. Класифікація норм права.

4. Спеціалізовані норми права в механізмі правового регулювання.

5. Способи викладання норм права в статтях нормативно-правових актів.

При визначенні поняття норми права слід враховувати, що вона є різновидом соціальних норм і тому їй властиві як всі загальні ознаки соціальних норм, так і специфічні, що відрізняють норми права від інших соціальних норм.

Далі слід назвати елементи структури норми права. Показати особливості структури охоронних та регулятивних норм права. Вказати види структурних елементів норм права та навести їх приклади.

У межах системи правового регулювання кожна норма має власну спеціалізацію, що дозволяє класифікувати норми права за різними критеріями. Необхідно встановити ці критерії, назвати види і навести приклади кожного з видів.

Розкриваючи четверте питання, важливо зазначити, що спеціалізовані норми не є самостійною нормативною основою для виникнення правовідносин і безпосередньо відносини між особами не регулюють, вони виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому регулюванні та позбавлені традиційної трьохелементної логічної структури. Доцільно з’ясувати, які з них відносять до відправних (системоутворюючих) норм, які до системозберігаючих, а які до системоспрощуючих норм. Навести приклади, використовуючи чинне законодавство.

Щодо останнього питання, то тут на конкретних прикладах слід показати абстрактний та казуїстичний, прямий, відсилочний та бланкетний способи викладання норм права в статтях нормативно-правового акта.

Список рекомендованої літератури

Заморська Л.І. Логіко-структурні закономірності щодо визначенння норм права // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2008. – Вип. 39. – C. 40-47.

Горшенев В.М. Нетипичные нормативные предписания // Сов. государство и право. – 1978. – № 3. – С. 113-118.

Колошин В. Логічна структура норм права (деякі практичні аспекти) // Право України. – 1995. – № 7 . – С. 44-46.

Корнута Р. Вітчизняні погляди на структуру норми права // Там же. – 2007. – № 7. – C. 19-21.

Недбайло П.Е. Советские социалистические правовые нормы. – Л.: Изд-во Львов.ун-та, 1959. – 169 с.

Нормы советского права: Проблемы теории / Под ред. М.И. Байтина и В. К. Бабаева. – Саратов: Изд-во Сарат. Ун-та, 1987. – 248 с.

Орєхов В.Ю. Місце санкції у структурі правової норми // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2005. – Вип. 29. – C. 102-108.

Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Поняття, ознаки, види і структура конституційно-правових норм // Право України. – 2001. – № 11. – С. 9-14.

Ставицька О. Норма права в системі чинників регулювання соціальних конфліктів // Там же. – 2001. – № 10. – С. 13-15.

Чернобель Г.Т. Структура норм права и механизм их действия // Правоведение. – 1988. – № 6. – С. 40-47.

Ульянова О. Правові фікції і правові презумпції: єдність та відмінність // Право України.– 2005. – № 6. – C. 101-103.

Якушев І. М. Норма права: поняття, властивості, структура // Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами V Міжнар. наук.-практ. конф., м. Луцьк, 30-31 трав. 2008 р. – Луцьк: Волин. обл. друкарня, 2008. – C. 70-72.

Тема 6. Правозастосування в механізмі

реалізації права

План

1. Поняття та ознаки правозастосування, його роль в механізмі реалізації права.

2. Стадії правозастосування.

3. Основні вимоги правильного застосування нормативних приписів.

4. Акти правозастосування, їх види.

5. Роль тлумачення норм права у процесі правозастосування.

При висвітленні першого питання слід проаналізувати основні підходи до характеру правозастосовної діяльності, що представлені в юридичній літературі. Визначити, хто може бути суб’єктом правозастосування, в яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права. Встановити, яку роль відіграє правозастосування в механізмі реалізації права та визначити особливості його співвідношення з іншими формами реалізації правових норм (виконанням, дотриманням, використанням).

Для розкриття другого питання необхідно розглянути можливість представлення процесу застосування права як силогізму, де великою посилкою слугує юридична основа справи, малою – фактичні обставини, висновком – рішення у справі. Потрібно також визначити, чи є доцільним (необхідним) включення до процесу правозастосування інших (додаткових) стадій, а саме таких, як тлумачення норм права, конкретизація норм права, звернення до практики їх застосування, виконання рішення у справі. У межах цього питання варто звернутись до процесуальних кодексів України з метою встановлення, чи виокремлюють вони стадії правозастосування. Бажаним є розгляд питання щодо характеру діяльності правозастосовного органу за умов прогалин в законодавстві.

Розглядаючи основні вимоги щодо процесу правозастосування, особливу увагу приділіть розкриттю змісту таких вимог, як обґрунтованість, законність, доцільність. Окремо слід обґрунтувати положення про неприпустимість підміни законності будь-якою політичною, економічною чи іншою доцільністю.

Далі важливо з’ясувати природу актів правозастосування як різновиду юридичних актів, визначити ознаки, що відрізняють їх від нормативно-правових приписів. Характеристика актів правозастосування потребує також установлення основних критеріїв, за якими може відбуватись класифікація актів правозастосування (за суб’єктом прийняття, галузевою належністю норм тощо).

Розкриття п’ятого питання вимагає наведення загальної характеристики такого виду діяльності, як тлумачення норм права, способів та методів тлумачення та визначення ролі правотлумачної діяльності при застосуванні норм права.

Список рекомендованої літератури

Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм: Зб. ст. міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої пам’яті проф. П.О. Недбайла, м. Львів, 28-29 берез. 2008 р. – Л.: Львів. нац. ун-т ім. І.Франка, 2008. – 228 c.

Васьковский Е.В. Цивилистическая методология. Учение о толковании и применении гражданских законов. – М.: АО “Центр ЮрИнфоР”, 2002. – 508 с.

Гнатюк М.Д. Загальна характеристика застосування права як особливої форми його реалізації // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2005. – № 4. – C. 47-52.

Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 258 с.

Заєць А.Г. Тлумачення правових норм у сучасних умовах: функції та методи // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2007. – Вип. 37. – C. 66-71.

Капліна О.В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права: Моногр. – Х.: Право, 2008. – 296 с.

Квіт С.М. Основи герменевтики: Навч. посіб. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2003. – 192 с.

Каращук К. Деякі аспекти тлумачення норм права // Вісн. Нац. акад. прокуратури України. – 2008. – № 2 (№ 4). – C.118-123.

Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. У 4 т. Т.4. Методологія тлумачення нормативно-правових актів України (нормат. док. та комент.) / Відп. ред. В.Г. Ротань. – К.: Юрид. кн.; Севастополь: Ін-т юрид. досліджень, 2008. – 848 с.

Рісний М. Проблеми розсуду у застосуванні національними держаними органами норм Конвенції // Право України – 2000. – № 11. – С. 40-42.

Селівон М. Гармонізація положень національного законодавства з нормами міжнародного права та їх застосування в практиці Конституційного Суду України // Вісн. Конституц. Суду України. – 2003. – № 3. – С. 36-51.

Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. – Х.: Консум, 2002. – 296 с.

Тема 7. Права і свободи людини та гарантії

їх реалізації

План

1. Права людини як фундамент взаємодії особи та держави.

2. Класифікація прав і свобод людини.

3. Система гарантій прав і свобод людини та громадянина в демократичній правовій державі.

4. Національні юридичні гарантії прав людини за законодавством України.

5. Міжнародні гарантії прав і свобод людини.

При розгляді першого питання необхідно дати визначення прав і свобод людини, розкрити їх основні риси (передусім, природність, невід’ємність від особи, рівність, соціальна обґрунтованість, відповідність міжнародним стандартам, гарантованість державою). Визначаючи роль прав людини в механізмі взаємодії особи та держави, слід виходити з того, що саме особа, її честь та гідність, життя та здоров’я виступають вищими цінностями сучасного державно організованого суспільства, що прямо передбачено міжнародно-правовими актами та Конституцією України. Основною функцією демократичної правової держави виступає всебічний захист та забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Держава гарантує особі необхідний для гідного існування та розвитку обсяг прав і свобод через закріплення їх у позитивному праві, а також створення системи юридичних та інших гарантій. Відносини між особою та державою будуються на принципі взаємної відповідальності, що забезпечується правовими засобами взаємовпливу.

Розкриваючи друге питання, потрібно навести різні класифікації прав і свобод людини та громадянина з урахуванням: 1) сфери суспільних відносин (життєві, особисті, гуманітарні, політичні, економічні, соціального захисту); 2) ролі держави у їх забезпеченні (негативні й позитивні); 3) міри визначеності можливостей (права та свободи людини); 4) наявності громадянства (права і свободи людини та права і свободи громадянина) тощо. Важливо також розглянути концепцію прав людини крізь призму їх трьох поколінь (особистих і політичних, соціально-економічних та колективних).

Потім слід навести визначення гарантій прав і свобод людини та визначити їх систему. Необхідно вказати на економічні, політичні, ідеологічні, юридичні гарантії прав людини, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. Варто пояснити, чому гарантії є найважливішою умовою для реалізації прав і свобод людини та громадянина, втілення їх у життя. Доцільно звернути увагу на роль держави як гаранта прав людини.

У відповіді на четверте питання докладно зупиніться на окремих видах юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина, які діють на національному рівні. Особливу увагу зверніть на конституційні юридичні гарантії: рівний захист перед законом і судом, обов’язкова публікація законів, заборона виконання явно незаконних наказів, презумпція невинуватості та ін.

При викладенні останнього питання необхідно вказати основні міжнародні юридичні гарантії прав людини. Окремо зупиніться на праві на звернення до міжнародних судових установ та відповідних органів міжнародних організацій у разі вичерпання всіх засобів національного правового захисту та визначте перелік таких установ, які є доступними для громадян України.

Список рекомендованої літератури

Антонович М. М. Права людини та їх захист: Навч. дисципліна / Нац. ун-т “Києво-Могилян. акад.” Ф-т правн. наук. – К., 2001. – 32 с.

Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. – № 12. – С.32-34.

Гончаренко О. М. Права людини в Україні: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 207 с.

Євінтов В.І. Україна і сучасна міжнародна система захисту прав людини // Правова держава. – 1999. – Вип. 10. – С. 341-353.

Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: Підруч. – К.: “Правова одність”, всеукр. асоціація видавців, 2008. – 350 с.

Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права і свободи людини та громадянина: Навч. посіб. – Х. : Факт, 2001. – 437 с.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: позиція держави та погляд громадянського суспільства (зб. док.) / Упоряд.: О.М. Руднєва, Г.О. Христова; наук. ред. О.М. Руднєва. – К.: Істина, 2007 . – 240 с.

Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е.А. Лукашёва. – М: НОРМА-ИНФРА М, 1999. – 573 с.

Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України: За заг. ред. Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчука. – К. : Юрид. думка, 2007. – 424 с.

Рабіновіч П.М. Раданович Н.М. Європейська конвенція з прав людини: проблеми національної імплементації (загальнотеоретичні аспекти). – Л.: Астрон, 2002. – 192 с.

Христова Г., Панаріна Н. Право на звернення до міжнародних судових установ та відповідних органів міжнародних організацій в системі гарантій правопорядку // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 2 (49). – С. 43-50.

Шевчук С.В. Порівняльне прецедентне право з прав людини – К.: Реферат, 2002. – 344 с.

Тема 8. Поняття, склад та зміст правовідносин

План

1. Поняття та ознаки правових відносин.

2. Види правових відносин.

3. Склад правовідносин та загальна характеристика його окремих елементів.

4. Зміст правовідносин: суб’єктивні праві та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин.

5. Юридичні факти: поняття та зміст. Фактичний склад.

При висвітленні першого питання необхідно звернути увагу на сутність правових відносин, їх призначення та місце, яке вони займають у механізмі правового регулювання. Дайте характеристику їх ознак (суспільний, вольовий, ідеологічний характер, забезпеченість державними охоронними засобами та ін.).

Класифікація правових відносин на види повинна здійснюватися відповідно до тих чи інших критеріїв (галузева належність, час дії, кількість учасників, характер впливу на суспільні відносини тощо). Особливу увагу при цьому слід приділити аналізу загальних і конкретних, абсолютних і відносних, простих і складних правових відносин.

Далі потрібно розглянути основні підходи до складу правовідносин, що сформувалися в сучасній юридичній науці, поняття фактичного та юридичного складу правовідносин. Необхідно визначити елементи юридичного складу правовідносин, серед яких: суб’єкти правовідносин, об’єкти правовідносин, а також їх зміст, який складають суб’єкти права та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин. До складу правовідносин примикають підстави їх виникнення, до яких належать норма права, правосуб’єктність та юридичний факт. Завершити розгляд цього питання треба загальною характеристикою суб’єктів правовідносин, яка має включати до себе визначення їх поняття, видів, аналіз поняття та складу правосуб’єктності, а також об’єктів правовідносин, їх поняття та різновидів.

Відповідь на четверте питання має складатися з визначення поняття суб’єктивного права та його суттєвих ознак, ролі і значення в регулюванні суспільних відносин. Необхідно розкрити зміст суб’єктивного права за допомогою правомочностей, які є його структурними елементами (право на поведінку, право на вимагання, право на домагання, право на користування соціальними благами). Характеристики потребує і юридичний обов’язок, його співвідношення з суб’єктивним правом.

Розглядаючи юридичні факти, доцільно показати їх значення для виникнення, зміни і припинення правових відносин, дати їх класифікацію в залежності від вольової ознаки, правових наслідків та інших критеріїв. Сформулюйте поняття фактичного складу, наведіть приклади та визначте його співвідношення зі складними юридичними фактами.

Список рекомендованої літератури

Бугаєць О.Є. Вихідні засади аналізу категорії “Правовідносини” // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту: Запоріжжя – 2000. – № 1(10). – С. 12-20.

Бурлай Е.В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе. – К., Наук. думка, 1987. – 91 с.

Гнатущенко Ю.В. Деякі аспекти генезису правовідносин // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2006. – Вип. 31. – С. 58-65.

Гудима Д.А. Поняття “суб’єкт права”: до сучасних дискусій // Бюл. М-ва юстиції України. – 2003. – № 10. – С. 40-53.

Єрмоленко В. Щодо відмінностей між об’єктом правовідносин і об’єктом права // Право України. – 2004. – № 1. – С. 136-139.

Завальний А. Юридичні факти: історичні та сучасні аспекти розуміння // Там же. – 2006. – № 1. – С. 113-116.

Кикоть Г. Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права // Там же. – 2003. – № 7. – С. 29-33.

Кравчук В. Про правоздатність юридичних осіб: окремі питання // Там же. – 1999. – №11. – С. 23-28.

Курінний Є. Об’єкт права: доктринальні питання визначення категорії // Там же. – 2003. – № 10. – С. 33-36.

Тимошенко В.І. Держава як суб’єкт права (з історії політичної і правової думки) // Держава і право. – 2003. – Вип. 21. – С. 129-140.

ТЕМИ КУРСОВИХ РОБІТ

(2011/2012 навчальний рік)

Тема 1. Держава: поняття та особливості

сучасного розуміння

План

1. Основні сучасні теорії держави.

2. Поняття та ознаки держави.

3. Державний суверенітет та суверенні права. Державний

суверенітет в умовах глобалізації.

4. Статус наддержавних утворень на прикладі Європей-

ського Союзу.

Розгляд першого питання передбачає розкриття основних положень сучасних теорій розуміння держави, до яких, зокрема, можна віднести теорії: солідаризму (Е. Дюркгейм, Л. Дюгі), марксизму (К. Маркс, Ф. Енгельс), неолібералізму (Дж. Кейнс), неоконсервативізму (Ф. фон Гаєк), плюралістичної демократії (Г. Ласкі, М. Оріу, М. Дюверже, Р. Даль), еліт (Г. Моска, В. Парето), держави загального благоденства (Г. Мюрдаль, М. Крозьє) тощо. Необхідно визначити як загальні тенденції сучасного розуміння держави, так і специфічні риси, притаманні кожній із теорій.

Далі, використовуючи сучасне теоретичне розуміння держави, необхідно висвітлити її найбільш типові ознаки, а саме: наявність чітко визначеної території, політична влада, державний суверенітет, населення, більшість якого пов’язана з державою відносинами громадянства, здатність видавати закони та інші правові акти, наявність чиновництва та мілітарних утворень – армії і поліції. На завершення дати розгорнуте сучасне визначення держави.

Визначаючи зміст державного суверенітету як найважливішої властивості державної влади, треба зупинитися на його внутрішньому та зовнішньому проявах, розкрити такі його ознаки, як єдність, неподільність, невідчужуваність. Необхідно дослідити зв’язок державного суверенітету з народним та національним суверенітетами, навести приклади з буття української державності. Разом із тим доцільно проаналізувати поняття суверенних прав у співвідношенні з поняттям державного суверенітету. Підсумовуючи третє питання, слід вказати на сучасні тенденції розуміння відносності державного суверенітету в умовах глобалізаційних процесів, а також можливості його обмеження, яке, зокрема, засновується на ідеї пріоритету прав людини над державою.

Завершуючи розгляд теми, розкрийте поняття та види наддержавних утворень. Визначте передумови, які спричиняють виникнення таких утворень. У цьому ракурсі розгляньте питання про делегування суверенних прав з боку держави наддержавним утворенням. Як ілюстрацію теоретичного матеріалу слід застосувати практику виникнення, розвитку та функціонування Європейського Союзу.

Список рекомендованої літератури

Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: Моногр. – Х.: Право, 2008. – 220 с.

Войтович Р. Місце, роль та функції національної держави в контексті сучасних глобалізаційних процесів // Вісн. Нац. Акад. держ. управління при Президентові України. – 2004. – № 2.– C. 70-81.

Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки,особенности, структура. – М.: ООО “Изд-во ЮКЭА”, 2002. – 830 с.

Історія вчень про державу і право: Підруч. / За ред. Г. Демиденка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2008. – 240 с.

Ильин М.В., Кудряшова, И.В. Суверенитет. Трансформация понятий и практик: Моногр. – М.: Моск. гос. ин-т международ. отношений, 2008. – 228 с.

Каращук В.В. Суверенітет у системі основних ознак держави // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2005. – Вип. 29. – C. 108-111.

Коваленко І. Проблеми співвідношення над національності та суверенітету в основних концепціях західноєвропейської інтеграції // Наук. зап. НаУКМА, 2007. – Т. 12. – С. 48-55.

Політико-правові інститути сучасності: Структура, функції, ефективність / За заг. ред. М.І. Панова, Л.М. Герасіної. – К.: Ін Юре, 2005. – 684 с.

Оборотов Ю.Н. Содержание аксиосферы государства // Актуальні пробл. держави і права. – О.: Юрид. літ., 2008. – Вип. 40. – C. 223-231.

Сало В.І. Сучасні підходи до реалізації державного суверенітету в умовах членства в Європейському Союзі // Конституція України: досвід та шляхи удосконалення: Матеріали “круглого столу” з нагоди 10-ї річниці прийняття Конституції України, м. Харків, 21 черв. 2007 р. / Ред. кол.: Ю.П. Битяк, І. В. Яковюк, В.Г. Чапала. – Х.: Право, 2006. – С. 115-116.

Шипілов Л.М. До питання про природу народного суверенітету // Організаційні та правові проблеми забезпечення державного суверенітету: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 27 берез. 2009 р. / Редкол.: Ю.П. Битяк, І.В. Яковюк, Г.В. Чапала. – Х.: Вид. ФОП Вапнярчук Н.М., 2009. – С. 44-45.

Хірохіде Такікава Виправдання держави загального достатку в добу глобализації. До питання про комплексні кордони // Пробл. філос. права. Т. 4-5. – К.; Чернівці: Рута, 2006-2007. – C. 24-33.

Тема 2. Механізм держави і державний апарат

План

1. Механізм держави і його структура.

2. Поняття державного апарату. Державні органи та їх види.

3. Принципи організації і діяльності державного апарату.

Поділ державної влади.

4. Організація влади на місцях. Взаємодія місцевих дер-

жавних органів і органів місцевого самоврядування.

5. Державна служба та її види. Державний службовець,

посадова особа.

Розкриваючи поняття механізму держави, необхідно акцентувати увагу на інституційному та “людському” його вимірах, висвітлити співвідношення з державним апаратом, сформулювати його дефініцію. При характеристиці складових елементів механізму держави слід визначити загальні ознаки для усіх різновидів державних організацій, а також специфіку кожного з елементів державного механізму.

Відповідь на друге питання рекомендується розпочати з формулювання визначення державного апарату та його ознак. Далі потрібно викласти поняття державного органу, розкрити його ознаки, доцільно навести різні наукові підходи стосовно визначення компетенції державного органу, на окрему увагу заслуговує питання щодо різноманітності класифікацій державних органів, що обумовлено різноспрямованістю та складністю владно-управлінських функцій держави.

Третє питання передбачає визначення поняття та аналіз принципів організації й діяльності державного апарату. Уточнення потребує принцип поділу державної влади як один з основоположних засад організації і діяльності державного апарату в умовах становлення в Україні демократичного правління і правової державності. Суттєво покращило б роботу визначення категорії “система стримувань і противаг” як складової поділу державної влади, зокрема на основі аналізу положень Конституції України 1996 р. та Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 груд. 2004 р., який набув чинності 1 січ. 2006 р. Бажано охарактеризувати в загальному вигляді законодавчу, виконавчу, судову гілки державної влади та, відповідно, їх органи.

Наступне питання потребує висвітлення моделей організації здійснення влади на місцях на підставі аналізу зарубіжного досвіду. Крім того, важливо визначити систему органів місцевого самоврядування та виконавчої влади на місцях в Україні, засади їх взаємодії.

При розгляді категорії “державна служба” необхідно проаналізувати широкий та вузький підходи до її визначення, розглянути види за різними класифікаційними критеріями. Насамкінець слід з’ясувати поняття й різновиди державних службовців, юридичні підстави виокремлення такої особливої групи державних службовців, як посадові особи.

Список рекомендованої літератури

Дашковська О.Р. Принцип поділу влади як гарантія політичної свободи людини і громадянина // Пробл. законності. – 1998. – Вип. 36. – С. 54-58.

Дзьобань О.П. Теоретичні основи поділу та взаємодії влади (історико-філософський аспект) // Бюл. М-ва юстиції України. – 2004. – № 11. – С. 60-80.

Заєць А. Принцип розподілу влад в новітній українській конституційно-правовій практиці // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1998. – № 2. – С. 40-50.

Захаров А.С. Теоретико-методологічні питання застосування функціонального критерію класифікації в системі органів державної влади в Україні // Бюл. М-ва юстиції України. – 2004. – № 5. – С.77-85.

Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади. – К.: Вид-во Укр. акад. держ. управління, 2001. – 132 с.

Мельниченко В. Розподіл і єдність влади. Зарубіжна практика і потреби України // Віче. – 2000. – № 9. – С. 136-155.

Орзіх М. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування // Юрид. вісн. – 2000. – № 2. – С. 101-107.

Петришин А.В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ: Моногр. – Х.: Факт, 1998. – 168 с.

Процюк І.В. Поділ влади – фундаментальний принцип демократичної правової державності // Держ. буд-во та місцеве самоврядування. – 2005. – Вип. 9. – С. 14-24.

Селіванов В. Людський вимір політики трансформації державного управління в Україні // Право України. – 2004. – № 10. – С. 4-10.

Серьогіна С.Г. Організація місцевого самоврядування в Україні в контексті форми правління // Держ. буд-во та місцеве самоврядування. − 2001. − Вип. 2. – С. 61 – 71.

Шаповал В.М. Президент України і виконавча влада // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’я-нова. – К.: Ін-Юре, 2002. – С. 36−44.

Тема 3. Поняття права та багатоаспектність

праворозуміння

План

1. Основні концепції праворозуміння.

2. Поняття і ознаки права. Співвідношення права і закону.

3. Право в об’єктивному і суб’єктивному смислі.

4. Функції права.

5. Цінність права.

Розгляд теми слід розпочати з розкриття основних концепцій праворозуміння – природної, позитивістської, соціологічної. Важливо показати основні відмінності у розумінні права в межах означених концепцій. Зокрема, розглядаючи природну концепцію праворозуміння, важливо зосередитися на таких положеннях, як зв’язок права і справедливості; принципова відмінність природного і позитивного права, їх співвідношення між собою. При характеристиці юридичного позитивізму слід звернути увагу на принципове ототожнення права і закону. Доцільно показати відмінність між класичним і сучасним позитивізмом. Аналізуючи соціологічну концепцію праворозуміння, слід виходити з основної ідеї про те, що право є тим, що фактично відбувається у правовій дійсності, а не тим, що записано на папері.

Далі слід проаналізувати ознаки права (нормативність, системність, формальна визначеність, обов’язковість, зв’язок із державою, відповідність права змістовним моральним стандартам – справедливості, рівності, свободі, гуманізму) і сформулювати його визначення. Покажіть єдність права і закону як змісту і форми його вираження. Водночас необхідно обґрунтувати, що це не тотожні явища через виділення характеристик неправового закону.

Розглядаючи третє питання, потрібно розкрити відмінність між правом як об’єктивним явищем і правом в суб’єктив-ному смислі як конкретною юридичною можливістю, що належить індивіду або організації. При цьому варто вказати на нерозривний взаємозв’язок між ними.

Потім доцільно охарактеризувати загальносоціальні функції права (виховну, ідеологічну, інформаційну, комунікативну та ін.) і юридичні функції права (регулятивну, охоронну). Слід акцентувати увагу на тому, що у функціях права знаходять свій прояв соціальне призначення права і основні напрямки його впливу на суспільні відносини.

При висвітленні п’ятого питання необхідно розглянути власну, інструментальну й історико-культурну цінність права, показати взаємозв’язок між ними. При цьому варто виходити з того, що власна цінність права обумовлена його сутнісними характеристиками і полягає в тому, що право здатне забезпечити упорядкування суспільних відносин на засадах свободи, рівності, справедливості, гуманізму; інструментальна цінність права зумовлена його зовнішніми формальними властивостями і полягає у тому, що право здатне виступати універсальним ефективним регулятором суспільних відносин; історико-культурна цінність права полягає у тому, що право – це явище, яке належить до фундаментальних цінностей світової культури, втілює гуманістичні прагнення людства.

Список рекомендованої літератури

Бурлай Є. До питання про функції права // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 37. – С. 31 – 42.

Волошенюк О.В. Цінність права // Право і безпека. – 2005. – № 1(4/1). – С. 18 – 20.

Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: Моногр. – Х.: Право, 2002. – 328 с.

Наливайко О.І. Функції права: поняття, класифікація, генезис // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2004. – № 3. – С. 13 – 18.

Петришин О.В. Конфлікт та співробітництво як соціальне середовище права // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2004. – № 3(38). – С. 24 – 34.

Петришин О.В. Право як соціально-юридичне явище: до постановки проблеми // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 4 (51). – С. 3 – 18.

Погребняк С.П. Про ознаки права // Там же. – 2008. – № 4(55) – С. 13 – 21.

Рабінович П. М. Сучасне європейське праворозуміння // Право України. – 2006. – № 3. – С. 4 – 6.

Рабінович П.М. Інструментальна цінність об’єктивного юридичного права // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – № 3(42). – С. 8 – 20.

Рабінович П.М. Праворозуміння “природне” та “легістське”: неминучість співіснування // Право України. – 2009. – № 3. – С. 65 – 70.

Цвік М.В. Про сучасне праворозуміння // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2001. – № 4(27). – С. 3 – 13.

Черних Є.М. Діалектична єдність об’єктивного і суб’єктивного права // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2006. – Вип. 32. – С. 40 – 46.

Тема 4. Принципи права у правовому

регулюванні суспільних відносин

План

1. Поняття та риси принципів права. Співвідношення принципів і норм права.

2. Види принципів права.

3. Вплив принципів права на стадії правозакріплення.

4. Значення принципів права на стадії реалізації права.

При розгляді першого питання слід вказати основні підходи, які існують в юридичній літературі до визначення принципів права (як вихідних засад, основоположних вимог, ідей правосвідомості тощо), назвати їх представників, коротко зупинитись на кожному з підходів. При визначенні співвідношення принципів і норм права потрібно назвати ознаки принципів і норм права, на підставі чого зробити висновок, чи можна вважати принципи різновидом норм права або це є самостійною юридичною категорією.

Далі необхідне розкриття представлених у роботах із теорії держави і права підходів до класифікації принципів, позитивних рис і недоліків кожної із запропонованих класифікацій. Варто більш детально зупинитись на тій із класифікацій, яку можна вважати найбільш обґрунтованою, пояснити свій вибір, коротко охарактеризувати кожну із груп принципів права, навести приклади.

Вплив принципів права на стадії правозакріплення рекомендовано розкривати через установлення впливу принципів на правосвідомість учасників процесу правозакріплення, визначення ролі принципів, на відповідність яким має оцінюватись сам процес правозакріплення (зокрема, принципи законності, доступності приписів нормативних актів тощо).

Насамкінець з’ясуйте, яку роль мають відігравати принципи права у процесі тлумачення права, реалізації норм права, при правозастосуванні. Окрему увагу зверніть на інститут аналогії права.

Список рекомендованої літератури

Байтин М.И. О принципах и функциях права: новые моменты // Правоведение. – 2000. – № 3. – С. 4-16.

Бринцев В., Андрущенко І. Застосування та інтерпретація стандартів (принципів) правової держави в конституційному судочинстві // Вісн. Конституц. Суду України. – 2008. – № 2. – С. 73-83; № 3. – С. 67-77.

Горбунова Л.М. Принцип законності у нормотворчій діяльності органів виконавчої влади. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 240 c.

Головатий С. Верховенство права. У 3 кн. – К.: Фенікс, 2006. – Кн. 2. Від доктрини – до принципу. – С. 625-1276.

Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 207 с.

Олесь А. Роль загальних правових принципів у процесі застосування європейського права // Юрид. журн. – 2007. – № 3. – С. 45-48.

Петришин О.В. Верховенство права в системі дії права // Пробл. законності. – 2009. – Вип. 100. – C. 18-30.

Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика): Моногр. – Х.: Право. – 240 с.

Погребняк С. Втілення принципів права в юридичних актах // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2006. – № 2.

Уварова О. Загальні принципи права та їх роль у правозастосуванні з позицій природноправового і позитивістського підходів до права // Там же. – 2008. – №2(53). – C. 244-252.

Ткаченко В.Д. Функціональне призначення законності // Там же. – 1996. – № 6. – С. 24-30.

Фулей Т. Загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права: деякі теоретичні аспекти // Право України. – 2003. – № 7. – С. 24-29.

Тема 5. Норми права в системі соціальних

регуляторів

План

1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм.

2. Право і мораль.

3. Право і релігійні норми.

4. Право і політика.

5. Право і корпоративні норми.

Спочатку слід дати визначення соціальних норм та з’ясувати їх суттєві риси. Крім того, потрібно навести декілька класифікацій соціальних норм за різними критеріями, а також стисло охарактеризувати виділені класифікаційні групи. Закінчити відповідь на перше питання доцільно поясненням співвідношення між соціальними і технічними нормами.

Питання з другого по п’яте присвячені характеристиці співвідношення права з іншими соціальними регуляторами (мораллю, релігією, політикою, корпоративними нормами). При їх розгляді доцільно дотримуватися єдиної схеми: спочатку характеризуються спільні риси і відмінності між правом й іншими соціальними нормами, потім з’ясовується їх взаємодія і взаємовплив.

При розгляді співвідношення права і моралі, крім іншого, варто зупинитись на проблемі можливості впливу права на мораль та вказати шляхи та форми цього впливу, також слід вирішити питання, чи всі норми права є морально обґрунтованими або деякі норми системи права є морально нейтральними.

Висвітлюючи співвідношення права і релігії, потрібно охарактеризувати, зокрема, форми впливу релігії на право, а також виокремити галузі права, вплив релігії на які є найбільш відчутним. Крім того, слід пояснити природу такого явища, як релігійне (наприклад, канонічне, мусульманське, рабинське) право.

Щодо взаємодії права і політики, то тут доцільно зупинитися на характеристиці меж, які встановлює право в діяльності суб’єктів політики, передусім, держави, а також пояснити значення терміна “правова політика”.

Характеризуючи природу корпоративних норм, слід звернути увагу на причини їх виникнення, сферу дії, а також пояснити зв’язки, що виникають між цими нормами і правом.

Список рекомендованої літератури

Андріїв В. Правові норми в системі соціальних норм держави // Підприємництво, госп-во і право. – 2007. – № 9. – C. 46-49.

Бурлай Є.В. Релігія і право в системі соціального регулювання: спільне і відмінне // Юрид. вісн. – 2006. – С. 70-80.

Вовк Д.О. Право і релігія: загальнотеоретичні проблеми співвідношення: Моногр. – Х.: Право, 2009. – 224 с.

Вовк Д. Про природу релігійного права в аспекті співвідношення права і релігії // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2008. – № 2 (53). – С. 68-78.

Козюбра М.І. Право, політика, правосуддя: зарубіжний та вітчизняний досвід взаємодії // Наук. зап. Києво-Могилян. акад. Т. 38. Юрид. науки. – К.: Вид. дім “Києво-Могилян. акад.”, 2005. – С. 3-7.

Коренюк О.М. Місце корпоративних норм у системі соціального регулювання // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 1998. – Вип. 18 – С. 47-50.

Міма І. Визначення поняття та змісту релігійних норм в релігійній системі // Право України. – 2005. – № 10. – С. 107-111.

Оніщенко Н.М. Систематизація законодавства та ґенеза корпоративних норм в Україні // Правова держава: Щоріч. наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.: Ін Юре, 1998. – Вип. 11. – С. 127-130.

Плахов В.Д. Социальные нормы: философское обоснование общей теории. – М.: Мысль, 1985. – 256 с.

П’ятьковська І.А. Право та мораль як засоби регулювання суспільних відносин // Правова держава: Щоріч. наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.: Вид. дім “Юрид. кн.”, 2000. – Вип. 11.– C. 552-559.

Тарахонич Т.І. Право та мораль у системі соціальної регуляції // Пробл. філос. права. – К.-Чернівці: Рута, 2003. –Т.1. – C. 147-149.

Шемшученко Ю., Ющик О. Політика, право, Конституція // Право України. – 2007. – № 8. – С. 6-8.

Тема 6. Правова поведінка

План

1. Поняття правової поведінки.

2. Правомірна поведінка: поняття, види і значення у

процесі реалізації норм права.

3. Поняття, ознаки і причини правопорушень. Види

злочинів і проступків.

4. Юридичний склад правопорушення як фактична під-

става юридичної відповідальності.

Розкриття теми необхідно почати з визначення категорій “поведінка” і “правова поведінка”, далі перелічте основні риси правової поведінки і охарактеризуйте такі її види, як правомірна поведінка, правопорушення, зловживання суб’єктивним правом, об’єктивно протиправне діяння.

При викладенні другого питання слід виходити з того, що правомірна поведінка є результатом здійснення вимог законності й найбільш типовою формою реалізації правових норм (використання суб’єктивних прав, виконання юридичних обов’язків, додержання заборон). Варто сформулювати її поняття, назвати ознаки, структурні елементи і дати класифікацію правомірної поведінки за різними критеріями: ступенем соціальної значущості (необхідна, бажана, соціально допустима), ставленням суб’єкта до своєї поведінки (соціально активна, звичайна, конформістська, маргінальна), зовнішньою формою виразу (діяння чи бездіяльність) тощо.

Відповідь на третє питання потребує уважного аналізу поняття та ознак правопорушення (протиправність, суспільна шкідливість, винність, караність). Використовуючи галузеве законодавство України (Конституцію України, Кримінальний, Цивільний кодекси, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю та ін.), доцільно розглянути окремі види правопорушень (злочини, адміністративні й дисциплінарні проступки, конституційні й цивільні делікти). Виявлення причин правопорушень на рівні загальної теорії права передбачає вивчення основних теорій причин правопорушень (соціологічних і біологічних), а також критеріїв поділу причин правопорушень (за змістом, ставленням до свідомості особи, рівнем прояву).

Далі бажано розкрити обов’язкові елементи юридичного складу правопорушення: об’єкт (загальний, родовий, безпосередній), об’єктивну сторону (діяння, його шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідками, які настали), суб’єкт (фізична чи юридична особа) і суб’єктивну сторону (психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його шкідливих наслідків) правопорушення. Оскільки реально вчинений склад правопорушення є фактичною підставою юридичної відповідальності, доречним буде визначення її поняття, з’ясування функцій (штрафної, правовідновлювальної, превентивної), принципів (законності, справедливості, доцільності, невідворотності), видів (конституційної, кримінальної, адміністративної, цивільної, дисциплінарної, матеріальної) юридичної відповідальності.

Список рекомендованої літератури

Алексеев И.А. К вопросу о понятии ответственности в системе права // Государство и право. – 2009. – № 2. – С. 83-87.

Іванський А.Й. Визначення відповідальності у праві // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2008. – Вип. 41. – С. 430-436.

Кирилюк Т.Ю. Правова поведінка як правова категорія та явище правової дійсності // Там же. – 2009. – Вип. 43.– С. 100-105.

Кирилюк Т.Ю. Правомірна поведінка як форма реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків // Там же. – 2008. – Вип. 42. – С. 111-118.

Коробов А.Е., Хохлов Е.Б. Позитивная ответственность как теоретическая и практическая проблема // Изв. вузов. Правоведение. – 2008. – № 3. – С. 4-13.

Лещенко А. Правовое поведение и злоупотребление правом // Сучас. вимір держави та права. – Миколаїв, 2008. – С. 364-366.

Литвинко В.А. О сущности правонарушения как акта общественного поведения // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку.: Зб. матеріалів IX міжнар. наук. конф., 27.01.-31.01.2008 р., м. Косів. – К.: Б. в. 2009. – Вип. 9. – С. 182-184.

Оксамытный В.М. Правомерное поведение личности. К.: Наук. думка, 1985. – 175 с.

Оніщенко Н.М. Юридична відповідальність: теоретичний аналіз та практичні виміри // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – 2008. – Вип. 42. – С. 3-11.

Штанько А.О. Об’єктивні і суб’єктивні чинники правопорушень // Там же. – 2009. – Вип. 44. – С. 89-94.

Штанько А.О. Правопорушення: теорія і законодавча практика // Там же. – 2007. – Вип. 38. – С. 129-137.

Тема 7. Громадянське суспільство і

правова держава

План

1. Поняття і ознаки громадянського суспільства.

2. Поняття і ознаки правової держави.

3. Соціальна держава як етап розвитку правової держави.

4. Взаємозв’язок громадянського суспільства і правової держави.

Відповідь на перше питання бажано розпочати стислим викладенням історії становлення ідей про громадянське суспільство, акцентувавши увагу на поглядах мислителів Нового часу та пізніших періодів. Далі необхідно назвати різні підходи до визначення громадянського суспільства, проаналізувати основні особливості цього типу суспільства та дати його визначення. Вихідною в характеристиці громадянського суспільства має бути теза про те, що це суспільство є сферою реалізації свободи та ініціативи індивідів. Окремо слід охарактеризувати інститути громадянського суспільства. Варто показати їх значення як головного елементу громадянського суспільства, який здатен забезпечити найбільш повну реалізацію потреб окремих індивідів та забезпечити їх свободу.

Розглядаючи друге питання, стисло охарактеризуйте процес формування і розвитку концепції правової держави, змістовно розкрийте її основні ознаки. Тут доцільно виходити з таких фундаментальних характеристик правової держави: а) обмеженість держави правом; б) визнання і реальне забезпечення прав і свобод людини в правовій державі. Важливо приділити особливу увагу характеристиці принципу верховенства права як фундаменту правової держави і тим політичним та правовим інститутам, які забезпечують його реалізацію.

Далі проаналізуйте ознаки соціальної держави як певного етапу розвитку правової держави (захист соціальних прав людини, здійснення соціальної політики на основі розвинутого соціального законодавства; наявність сформованого середнього класу; наявність соціально орієнтованої економіки; забезпечення соціальної справедливості, соціальної злагоди і миру). Необхідно підкреслити, що правовий і соціальний характери держави є взаємопов’язаними з її властивостями. В кінцевому рахунку правова держава реально функціонує як соціальна, а соціальна держава є необхідною умовою досягнення цілей правової держави. Слід охарактеризувати основні моделі соціальної держави, що існують у світі, зокрема, модель “власне соціальної держави”; модель “держави добробуту.

Насамкінець потрібно виявити закономірності співвідношення громадянського суспільства і держави, розкрити значення для нього останньої, простежити історію їх співіснування та взаємодії. Важливо довести, що саме в умовах правової за своїм характером держави може існувати розвинене громадянське суспільство, а також показати роль громадянського суспільства як підґрунтя формування правової держави. Окремої уваги потребує з’ясування спільних та відмінних рис громадянського суспільства і правової держави.

Список рекомендованої літератури

Відносини між державою і громадянським суспільством: Матеріали “круглого столу” 19 лист. 2003 р. / Ред. кол.: В.Ю. Барков, Г.В. Розова, М.Т. Степико, О.М. Пищуліна. – К.: Нац. ін-т стратегічних досліджень, 2003. − 115 с.

Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламет. вид-во, 1999. – 248 с.

Любченко П.М. Громадянське суспільство: аспекти нової парадигми // Пробл. законності. – 2006. – Вип. 78. – С. 38 – 47.

Максимов С. Співвідношення принципів правової і соціальної держави // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2008. – № 3 (54). – С. 73 – 81.

Ніжельська А.В. Перші теорії громадянського суспільства у європейській політичній думці // Актуальні пробл. політики. – 2004. – Вип. 19. – С. 109 – 117.

Петришин О. Громадянське суспільство – підґрунтя формування правової держави в Україні // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2003. – № 2-3 (33-34) – С. 142-161.

Петришин О. Громадянське суспільство і держава: питання взаємовідносин // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2006. – № 4 (47). – С. 3 – 12.

Тодика Ю. Конституційні засади формування громадянського суспільства в Україні // Там же. – 2003. – № 1(32) – С. 34-44.

Футей Б.А. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 288 с.

Яковюк І. Виникнення та розвиток концепції соціальної держави // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2001. – № 2(25). – С. 25-43.

Яковюк І. Соціальна держава: до визначення змісту поняття // Там же. – 2001 – № 3(26) – С. 37-47.

Тема 8. Правова система суспільства

План

1. Поняття й характерні особливості правової системи.

2. Структура правової системи.

3. Типологія правових систем.

4. Місце національної правової системи в сім’ї право-

вих систем сучасності.

5. Напрями й тенденції розвитку правової системи України.

Розкриваючи перше питання теми, необхідно показати, що цінність поняття “правова система” полягає в тому, що воно дає додаткові аналітичні можливості для комплексного аналізу сутності правової сфери життя суспільства. Таким чином, правова система являє собою право, взяте в цілісно-понятійному, розгорнутому й функціональному стані. Інакше кажучи, право існує, формується й функціонує у виді правової системи. Отже, правову систему можна розуміти як цілісний і структурований комплекс правових явищ, що функціонують для врегулювання суспільних відносин, досягнення певного соціально значущого результату.

Далі доцільно вказати різні підходи до структури правової системи і, орієнтуючись на методологічний арсенал системного підходу, потрібно в дослідженні правової системи вирізнити суб’єктний, нормативний, інтелектуально-психологічний, діяльнісний, результативний складники.

Розглядаючи типологію правових систем, слід підкреслити, що поняття “правова система” тісно пов’язано з проблематикою порівняльного правознавства, служить для позначення певної єдності правових систем, що мають тотожні юридичні ознаки. Важливо назвати основні сім’ї правових систем, тобто: а) романо-германську правову сім’ю, де на першому місці стоїть закон; б) англо-американську правову сім’ю, де домінуюче значення має судова, юридична практика, прецедент; в) релігійну правову сім’ю, де визначальну роль відіграє релігія; г) традиційну правову сім’ю; ґ) соціалістичну правову сім’ю, де провідна роль належала партійній ідеології.

Щодо місця національної правової системи серед правових систем сучасності, тут необхідно зазначити, що існує велика кількість думок, концепцій, в яких обґрунтовується відношення правової системи України до різних правових сімей сучасності, серед яких романо-германська, євразійська, східноєвропейська. Однак тут варто також підкреслити, що з урахуванням особливості національної правової системи України справедливо відносити її до такої, що тяжіє до сім’ї романо-германського права.

Стосовно ж останнього питання, передусім, зазначте, що українська правова система як складова частина громадської й державної організації функціонує згідно зі сформованою в суспільстві ідеологією демократичної правової держави при безпосередній ролі державних органів у її формуванні й з урахуванням політико-правових особливостей українського суспільства. Таким чином, виокремлюються такі напрямки розвитку правової системи України, як оновлення понятійного апарату правової науки, з метою поглиблення праворозуміння, розробка механізмів реалізації конституційного принципу верховенства права, забезпечення законності й підтримання правопорядку, інтересів людини як найвищої соціальної цінності, повага до прав та свобод людини і громадянина, підвищення рівня їх забезпечення, якості й ефективності законодавства, рівня судового захисту прав та свобод людини і громадянина, підтримка розвитку системи приватного права та ін.

Список рекомендованої літератури

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Международ. отношения, 1999. – 399 с.

Конституційно-правові засади становлення української державності / В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, О.Г. Данильян та ін.; за ред. В.Я. Тація, Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – 328 с.

Марченко М.Н. Сравнительное правоведение: Общая часть: Учебник. – М.: Зерцало, 2001. – 560 с .

Матузов Н.И. Право как центральный элемент и нормативная основа правовой системы // Вопр. теории гос-ва и права: Личность, право, правовая система. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1988. – С. 20-29.

Оніщенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії правової науки // Правова держава. – 2000. – Вип.11. – С. 62-73.

Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 348 с.

Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / За заг. ред. В.С.Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 295 с.

Правова система України: теорія і практика: Тез. доп. і наук. повід. наук.-практ. конф. / За ред. Ю.С. Шемшученко, В.Ф. Погорілко. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1993. – 552 с.

Правовые системы стран мира: Энцикл. справ. / Отв.ред А.Я. Сухарев. – М.: Норма, 2001. – 840 с.

Сучасний етап розвитку Української держави і права в світлі реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям”. Круглий стіл // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – № 1 (40). – С. 242-260.

Хаустова М.Г. Національна правова система за умов розбудови правової демократичної державності в Україні. – Х.: Право, 2008. – 160 с.

Список рекомендованої літератури

Алексеев И.А. К вопросу о понятии ответственности в системе права // Государство и право. – 2009. – № 2. – С. 83-87.

Штанько А.О. Правопорушення: теорія і законодавча практика // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2007. – Вип. 38. – С. 129-137.

Іванський А.Й. Визначення відповідальності у праві // Там же. – К., 2008. – Вип. 41. – С. 430-436.

Оніщенко Н.М. Юридична відповідальність: теоретичний аналіз та практичні виміри // Там же. – К.: Ін-т держави і права НАН України. – Вип. 42. – С. 3-11.

Кирилюк Т.Ю. Правомірна поведінка як форма реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків // Там же. – С. 111-118.

Кирилюк Т.Ю. Правова поведінка як правова категорія та явище правової дійсності // Там же. – 2009. – Вип. 43.– С. 100-105.

Штанько А.О. Об’єктивні і суб’єктивні чинники правопорушень // Там же. – К, 2009. – Вип. 44. – С. 89-94.

Коробов А.Е., Хохлов Е.Б. Позитивная ответственность как теоретическая и практическая проблема // Изв. вузов. Правоведение. – 2008. – № 3. – С. 4-13.

Лещенко А. Правовое поведение и злоупотребление правом // Сучас. вимір держави та права. – Миколаїв, 2008. – С. 364-366.

Литвинко В.А. О сущности правонарушения как акта общественного поведения // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку.: Зб. матеріалів IX міжнар.наук.конф. (27.01.-31.01.2008 р., м. Косів). – К.: Б. в.. 2009. – Вип. 9. – С. 182-184.

Оксамытный В.М. Правомерное поведение личности. К.: Наук. думка, 1985. – 175 с.