Дія кримінальних процесуальних норм в часі, просторі та за колом осіб

Abstract

Дисертаційна робота є комплексним науковим дослідженням теоретичних і прикладних проблем поширення дії кримінальних процесуальних норм в часі, просторі та за колом осіб, а також механізмів їх реалізації в умовах трансформації кримінального процесуального законодавства України з урахуванням міжнародно-правового аспекту. У роботі обґрунтовано, що за своєю правовою природою кримінальна процесуальна норма є первинним системоутворюючим елементом кримінальних процесуальних правовідносин. Вона виконує регулятивну, охоронну та гарантійну функції, забезпечує упорядкування кримінальної процесуальної діяльності, формування належного рівня правової культури та реальне гарантування прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Запропоновано авторське визначення кримінальної процесуальної норми: це встановлене або визнане державою загальнообов’язкове правило, що закріплюється у джерелах кримінального процесуального права та спрямоване на регулювання кримінальних процесуальних правовідносин і визначення порядку здійснення кримінального провадження. Встановлено, що кримінальні процесуальні норми, поряд із загальними ознаками, притаманними всім нормам права, мають специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом кримінального процесуального права. До таких особливостей віднесено їх вторинний характер щодо норм кримінального матеріального права, спрямованість на регулювання динамічної, поетапної кримінальної процесуальної діяльності, спеціальний суб’єктний склад, наявність технічно-процесуального змісту та особливу структурну побудову. Доведено, що структура кримінальних процесуальних норм охоплює гіпотезу, диспозицію та санкцію, які не завжди формалізовані в межах однієї статті кримінального процесуального закону. Розкрито значення гіпотези як елемента, що визначає умови, межі та підстави застосування кримінальної процесуальної норми; диспозиції – як закріплення дозволеної, обов’язкової або забороненої поведінки учасників кримінального провадження; санкції – як гарантії виконання приписів кримінальної процесуальної норми та засобу забезпечення її імперативності. Наголошено, що санкції кримінальних процесуальних норм часто містяться у нормах інших галузей права та виконують комплексну охоронну функцію. Обґрунтовано, що темпоральні характеристики дії кримінальних процесуальних норм мають визначальний вплив на порядок здійснення кримінального провадження – від досудового розслідування до перегляду судових рішень. Визначено способи дії кримінальних процесуальних норм в часі: пряму (негайну), ультраактивну (переживаючу) та зворотну (ретроактивну). Запропоновано авторське тлумачення зворотної дії кримінальних процесуальних норм як поширення нової кримінальної процесуальної норми на кримінальні процесуальні правовідносини, що виникли до набрання нею чинності, у випадках, передбачених законом або зумовлених змістом відповідних норм, зокрема у межах вже існуючих кримінальних процесуальних правовідносин. При формулюванні цієї дефініції враховано практику Конституційного Суду України. Підкреслено, що заборона зворотної дії норм, які погіршують правове становище учасника кримінального провадження, є проявом принципу верховенства права. Висвітлено, що територіальна дія кримінальних процесуальних норм ґрунтується на загальному принципі поширення кримінального процесуального законодавства України на всю її територію незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. Обґрунтовано доцільність розмежування реальної (фактичної) та функціональної (юрисдикційної) території держави, а також визначено особливості застосування кримінальних процесуальних норм у морському, повітряному та космічному просторі. Акцентовано увагу на проблематиці реалізації кримінального процесуального законодавства на тимчасово окупованих територіях України. Розкрито правову природу екстериторіальної дії кримінальних процесуальних норм як юридичної фікції, що забезпечує поширення юрисдикції України на визначені об’єкти та осіб за межами її державної території відповідно до норм міжнародного права. Висвітлено умови застосування кримінальних процесуальних норм щодо дипломатичних і консульських установ, морських, повітряних та річкових суден під прапором України, а також особового складу Збройних Сил України, який перебуває за кордоном, з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Доведено, що дія кримінальних процесуальних норм за колом осіб поділяється на загальну, особливу та виняткову форми залежно від правового статусу відповідних суб’єктів. Розкрито зміст дипломатичного та консульського імунітету як правових інструментів, спрямованих на забезпечення належного виконання службових і представницьких функцій, а не на уникнення кримінальної відповідальності. Визначено ключові відмінності між консульським і дипломатичним імунітетами в контексті поширення дії національних кримінальних процесуальних норм. Запропоновано авторський підхід до визначення кола осіб, на яких поширюються відповідні імунітети, а також до встановлення меж їх застосування у кримінальному провадженні. Обґрунтовано, що особливий порядок кримінального провадження щодо осіб, визначених у ст. 480 КПК України, є формою реалізації кримінальних процесуальних норм за колом осіб, спрямованою на забезпечення незалежності, самостійності та функціональної недоторканності відповідних суб’єктів. Наголошено на необхідності чіткого розмежування загальної особистої недоторканності та функціональної недоторканності. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації можуть бути використані у науково-дослідницькій діяльності для подальшого опрацювання проблем дії кримінальних процесуальних норм, у законотворчій діяльності з метою вдосконалення кримінального процесуального законодавства України, у правозастосовній практиці органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а також у навчально-методичному процесі під час викладання навчальної дисципліни «Кримінальний процес» та суміжних дисциплін.