Місцевий референдум як форма муніципальної нормотворчості: досвід країн Вишеградської групи

Abstract

Статтю присвячено вивченню інституту місцевих референдумів як форми муніципальної нормотворчості в Польщі, Словаччині, Угорщині і Чехії і потенційного використання відповідного досвіду в українських реаліях. Нині чинне законодавство України має невизначеність та неврегульованість щодо питання нормативного забезпечення реалізації конституційного права жителів територіальної громади на прийняття рішень із найважливіших питань місцевого значення. Де-юре і де-факто після 2012 року присутня чимала прогалина основної форми муніципальної демократії. Виправлення відповідного факту є очевидним завданням українського законодавця. При цьому вивчення і застосування зарубіжного досвіду стосовно організації проведення найбільш популярних засобів локальної демократії в розвинутих країнах є досить перспективним і корисним для України. У цій роботі ми актуалізуємо питанння нормативної регламентації й особливостей проведення місцевих референдумів у країнах Вишеградської четвірки. Окремо звертаємо увагу на конституційну основу регламентації місцевих референдумів у досліджуваних країнах, при цьому визначаючи, що в Чехії безпосередньо в Конституції норм стосовно форм прямої демократїі не передбачено. Проте відповідне закріплення міститься в Хартії основних прав і свобод. Крім того, досліджуємо загалом правову базу і процедурні аспекти організації і проведення місцевих референдумів у вказаних країнах. Визначаємо, що крім Словаччини усі країни мають спеціальні закони про місцеві референдуми, які детально врегульовують відповідні питання. При цьому в Словаччині місцеві референуми регулюються законом про місцеве самоврядування. Наводимо певні статистичні дані щодо результатів і наслідків місцевих референдумів, при цьому зазначаємо про деякі проблемні моменти голосування на місцевих референдумах через низьку явку жителів муніципалітетів.