Використання результатів поліграфа («Детектора брехні») при проведенні службових розслідувань у Збройних Силах України: доказова цінність та межі законності

Abstract

Стаття присвячена комплексному дослідженню правових та практичних аспектів використання поліграфа (психофізіологічного дослідження) при проведенні службових розслідувань у Збройних Силах України (надалі – ЗСУ). Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення безпеки у військовому середовищі в умовах збройного конфлікту та відсутністю чіткого законодавчого регулювання процедури застосування й використання результатів поліграфних досліджень у службових розслідуваннях. Метою дослідження є аналіз правової природи поліграфного дослідження, з'ясування його допустимості як доказу, а також визначення меж законності використання його результатів у дисциплінарному та кримінальному провадженні щодо військовослужбовців ЗСУ. У статті проаналізовано чинну нормативно-правову базу, зокрема Наказ Міністерства оборони України від 14.04.2015 № 164, яким затверджено Інструкцію з організації та проведення психофізіологічного дослідження персоналу із застосуванням поліграфа, Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (зі змінами), а також відповідні методичні рекомендації та положення Кримінального процесуального кодексу України, що регулюють допустимість доказів. Детально розглянуто норми Наказу № 608, якими безпосередньо передбачено можливість проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа в процесі службового розслідування виключно за добровільною згодою суб'єкта дослідження, а також закріплено широкий перелік прав військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування. Проаналізовано методичні рекомендації щодо порядку проведення службового розслідування (перевірки) у Збройних Силах України, які конкретизують алгоритм дій уповноважених осіб та містять практичні настанови щодо застосування поліграфного дослідження. Автори розглядать наукові підходи до оцінки достовірності поліграфних висновків, позиції вітчизняних дослідників та судову практику. Встановлено, що результати поліграфного дослідження мають суттєве значення як орієнтуючий інструмент у ході службових розслідувань, однак у чинному законодавстві відсутнє їх визнання як самостійного доказу в кримінальному провадженні. Окремо досліджуються права військовослужбовців як суб'єктів опитування, зокрема питання добровільності участі, захисту персональних даних та дотримання принципу невинуватості. Виявлено прогалини у правовому регулюванні та сформульовано рекомендації щодо вдосконалення законодавства у сфері застосування поліграфа у ЗСУ. Зроблено висновок про необхідність законодавчого визнання результатів поліграфного дослідження як допоміжного (орієнтуючого) доказу із чітко визначеними процесуальними гарантіями для військовослужбовців.