Договір поставки матеріальних ресурсів за участю військових частин відповідно до законодавства України

Abstract

Дисертація є першою у вітчизняній цивілістиці науковою працею, у якій комплексно досліджено договір поставки матеріальних ресурсів за участю військових частин, визначено правосуб’єктність та правовий статус військової частини, проведено характеристику правовідносин, опосередковуючих поставку матеріальних ресурсів за участю військових частин, проаналізовані процедури публічних закупівель, спрощенних закупівель, визначена правова природа договору поставки, приділена увага питанням виконання договору поставки матеріальних ресурсів за участю військових частин та наслідкам його невиконання/неналежного виконання. Визначено, що військова частина – це установа, створена Міністерством оборони України, для здійснення та реалізації покладених на неї завдань. Їй притаманні ознаки юридичної особи, а саме: (організаційна єдність, визнається наявним у військовій частині своєї назви та органів управління, правомочності командира військової частини на видання наказів та ведення переписки, наявності у військовій частині самостійного фінансового та військового господарства, а також діяльності військових частин на основі загальних для них статутів та положень (відомчих нормативних актів Міністерства оборони України); майнова відокремленість, основним джерелом майна військових частин як державних військових установ є отримані за кошторисом від власника грошові кошти. Саме кошторис характеризує майнову відокремленість та вказує на непідприємницький характер останніх. Виходячи з цього зроблено висновок про наявність економічних передумов участі військових частин у майнових правовідносинах, які полягають в наявності відокремленого військового господарства військової частини, виробництві військовою частиною децентралізованих заготівель матеріальних засобів на договірних засадах, та наявності побудованого на розрахунковій діяльності підсобного господарства військової частини; самостійна майнова відповідальність, за своїми зобов’язаннями військова частина відповідає самостійно засобами грошового фонду, які призначені для ведення самостійної діяльності, у випадках недостатності самостійних коштів, додатково відповідає Міністерство оборони України; виступ у цивільному обороті від свого імені беручи участь в майновому обороті, військова частина укладає різні види правочинів (договорів) в інтересах забезпечення виконання призначених цілей, зокрема укладає договори, вступає в зобов’язання та несе самостійну цивільно-правову відповідальність в межах наявних у військовій частині грошових коштів. Звідси випливає і самостійне, від власного імені, виступ не тільки в матеріальних, а й в процесуальних правовідносинах). Доведено, що військові частини за характером прав на майно юридичної особи її засновників і самої юридичної особи є юридичними особами, у яких відокремлене майно знаходиться на обмеженому речовому праві, за організаційно-правовою формою – державними військовими установами, за технічним найменуванням – військовими частинами. Зроблено висновок, що здійснювана військовими частинами як учасниками цивільного обороту діяльність не є основною, для них ця діяльність повинна бути строго регламентованою, тобто повинен діяти принцип «дозволено все те, що прямо встановлено установчими документами».