Аналіз та досягнення Європейської стратегії щодо інвалідності на 2010–2020 роки на першому етапі своєї реалізації

Abstract

Зважаючи на постійне зростання кількості осіб з інвалідністю, а також той факт, що у цієї категорії людей на 70 % більше шансів зазнати бідності, перед Європейським Союзом постало нагальне питання стосовно формування відповідної політики. Цьому також сприяло підписання Європейським Союзом Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю (UNCRPD), яка вимагала від Європейського Союзу наявності ефективного інструментарію для повноцінної реалізації її положень. Амстердамський договір у статті 13 (нині стаття 19 Договору про функціонування ЄС) проголосив право людини не страждати від дискримінація, зокрема, на підставі інвалідності. Це стало точкою відліку на шляху до справжньої європейської політики в сфері інвалідності. Першим кроком у цьому плані стало затвердження програми дій по боротьбі з дискримінація. Згодом Європейський Союз затвердив Європейську стратегію з інвалідності на 2010–2020 роки. Стратегія визначала механізми, необхідні для реалізації Конвенції ООН про права людини з інвалідністю. В ній були виділені вісім основних сфер діяльності і для кожної з них були розроблені необхідні ключові дії, які треба було здійснити. Європейська стратегія з інвалідності на 2010–2020 роки стала ключовим інструментом Європейського Союзу для розширення можливостей людей з інвалідністю користуватися своїми правами та свободами, повною мірою брати участь у житті суспільства та функціонуванні економіки. І перегляд та оцінка цієї Стратегії підтвердили це, вказуючи на значний прогрес, досягнутий під час імплементації її положень, особливо у сфері доступності. Хоча на сьогодні затверджено нову Стратегію з інвалідності на 2021–2030 рр., аналіз результатів реалізації попередньої Стратегії залишається актуальним завданням, зважаючи на необхідність розуміння успішності її імплементації та внесення коректив відповідно до нових загроз і викликів.