Компенсація шкоди за окремі види немайнових втрат: зарубіжний досвід

Abstract

Стаття присвячена дослідженню питань компенсації немайнових втрат скрізь призму окремих правових систем. Завдання особі моральної шкоди болюче відбивається на її фізичному та психічному стані здоров’я. Одним із можливих способів мінімізації негативних наслідків та залагодження ситуації, виступає компенсації. Звісно, сплата грошових сум в якості компенсації за ті немайнові втрати, які виникли у потерпілої особи, не має на меті здійснення повного відновлення стану особи до порушення, оскільки в силу специфіки самих благ (їх немайнової природи), зробити це просто неможливо. Однак призначена до сплати грошова сума повинна бути «достатньою», щоб «залагодити» існуючий конфлікт не за рахунок відновлення положення, а за рахунок отримання інших благ (грошових, майнових), що і буде свідчити про компенсацію. Перелік проявів (видів) немайнових втрат доволі великий. Однак серед них можна виділити окремі види немайнових втрат, які є загальними і підлягають компенсації незалежно від окремої правової системи. Ними є фізичний біль та страждання, погіршення якості життя. При цьому законодавством кожної країни розроблено свій перелік видів немайнових втрат, які підлягають компенсації, та критерії, які впливають на її розмір. Розмір призначених сум або надання інших благ (речей, майна тощо) в якості компенсації заподіяних особі немайнових втрат в законодавствах окремих країн різниться та залежить від багатьох факторів, як то: рівня економічного розвитку держави, мети такого відшкодування. Саме мета в багатьох правових системах суттєво впливає на кінцеву суму отриманої компенсації. Якщо держава має на меті покарання, засудження винної особи та попередження інших про можливість настання негативних майнових наслідків за вчинення аналогічних дій, призначена до сплати грошова сума за немайнові втрати буде значно більшою порівняно із сумами, які призначаються в державах, законодавства яких переслідують лише мету повного відшкодування заподіяних втрат, розмір якого повинен визначатися виключно на основі розміру шкоди, без урахування характеру протиправної поведінки чи інших обставин, пов’язаних з виною.