Компенсаційний механізм відшкодування шкоди завданої особистим благам

Abstract

Стаття присвячена дослідженню дії компенсаційного механізму цивільно-правової відповідальності при заподіяні особі втрат немайнового характеру. Компенсація за біль, страждання доволі складно піддається квантифікації. Розрахувати суми компенсацій за немайнові втрати неможливо за допомогою певних ознак, оскільки не існує однозначно визначених критеріїв їх оцінки. Підхід до визначення розміру немайнової шкоди формується законодавством та судовою практикою кожної окремої країни з урахуванням безлічі факторів. Мета компенсації при цьому полягає у намаганнях максимально мінімізувати страждання особи за допомогою грошей або майна. Сума, яка в решті буде отримала потерпілим, повинна «залагодити» конфлікт, але оскільки, немайнові блага, які при цьому порушуються, не мають вартісної оцінки, таке відшкодування є цілком «оціночним» поняттям, формування якого відбувається, перш за все, в свідомості потерпілого. При цьому розмір відшкодування визначається потерпілим з урахуванням його індивідуальних (суб’єктивних) властивостей до сприйняття цих наслідків. Остаточна сума визначається судом з урахуванням принципів розумності та справедливості. Отже, на сьогодні кожна країна має доволі усталену практику визначення сум компенсацій за окремі види немайнових втрат. Сплата відбувається в межах певного діапазону для тих чи інших випадків порушень і, як правило, без врахування індивідуальних особливостей справи. Сам розмір компенсації залежить від економічного та демократичного розвитку держави, природи благ, їх здатності до відновлення, віку потерпілої особи, її сімейного стану, особливостей професії тощо. Кожна країна виробила свій перелік критеріїв. При цьому приватне право повинно намагатися завдяки компенсаційному механізму відновити баланс інтересів сторін та уникнути залишення у потерпілого відчуття «несправедливості», «незадоволення» з боку дій законодавця або суду. Частково це відбувається за допомогою надкомпенсаційних стягнень, які сплачуються особі зверх так званого «повного» відшкодування і мають превентивний «стримуючий» характер. Мета їх полягає у попередженні вчинення аналогічних дій як з боку цілком певного порушника, так і інших осіб. Особливе значення надкомпенсаційні стягнення набувають при порушеннях найбільш цінних особистих прав людини, пов’язаних із життям, здоров’ям, недоторканністю тощо.